Розділ 16

Чародійка, наче дух, випливла з-за портьєри. Як і Мозаїка, була вона в білому лікарському халаті, а її зап’яте руде волосся вкривав полотняний чепець, який за звичайних обставин він уважав би смішним. Але обставини звичайними не були й сміх не був доречним, йому треба було кілька секунд, щоби це зрозуміти.

Вона підійшла й без слів поцілувала його в щоку. Губи її були холодними. А очі— обведені темним.

Пахла вона ліками. І чимось, що використовувала як дезінфекцію. Це був поганий, відштовхуючий, хворий запах. Запах, у якому відчувався переляк.

— Побачимося завтра, — встигла вона раніше. — Завтра про все мені розповіси.

— Завтра.

Вона глянула на нього, і це був погляд дуже далекий, з-поза безодні часу та подій, що тепер віддаляла їх одне від одного. Йому треба було кілька секунд, аби зрозуміти, наскільки ця безодня глибока й наскільки сильно розділяють їх події.

— Може, навіть краще післязавтра. Іди до міста. Зустрінься з поетом, він дуже про тебе непокоївся. А тепер іди, прошу. Я мушу зайнятися пацієнткою.

Коли вона пішла, він глянув на Мозаїку. Мабуть, досить красномовно, бо вона не зволікала з поясненням.

— Уранці у нас були пологи, — сказала, а голос її трохи змінився. — Важкі. Вона вирішила застосувати кліщі. І все, що могло піти погано, пішло погано.

— Розумію.

— Сумніваюся.

— До побачення, Мозаїко.

— Довго тебе не було. — Вона підвела голову. — Набагато довше, ніж вона очікувала. У Ріссберзі нічого не знали або вдавали, що не знають. Щось сталося, вірно?

— Щось сталося.

— Розумію.

— Сумніваюся.

Любисток дивував своєю здогадливістю. Стверджуючи факт, із очевидністю якого Ґеральт іще не до кінця освоївся. І який не повністю ще прийняв.

— Що, кінець? Проминуло з вітром? Ну ясно, вона й чародії потребували тебе, ти своє зробив, то можеш іти. А знаєш що? Я радий, що все закінчилося. Бо колись мусив той дивовижний роман скінчитися, і чим довше він тривав, тим страшніші обіцяв наслідки. Ти, якщо хочеш знати мою думку, також повинен радіти, що маєш оце з голови й що воно так гладенько пройшло. А тому варто б складати обличчя в радісну усмішку, а не в гримасу похмуру та понуру, яка, уже повір мені, зовсім тобі не личить, із нею ти виглядаєш, наче людина з важкого похмілля, яка до того ж отруїлася закускою й не пам’ятає, чим і коли зламала зуб або звідки ці сліди сім’я на штанах. …А може, — продовжував бард, аж ніяк не пригнічений відсутністю реакції з боку відьмака, — пригнобленість твоя випливає з іншого? Може, з того факту, що це тебе нині виставили за двері, у той час, коли це ти планував фінал у власному стилі? Такий, із втечею вранці та з квітами на столику? Ха-ха, у коханні— як на війні, друже, а твоя мила вчинила, наче досвідчений стратег. Діяла на випередження, превентивною атакою. Мабуть, вона читала «Історію воєн» маршала Пелліграма. Пелліграм наводить чимало прикладів перемог, яких досягали за допомогою подібного фортелю.

Ґеральт і надалі не реагував. Любисток, було схоже, реакції й не очікував. Допив пиво, кивнув корчмареві, аби приніс наступне.

— Беручи до уваги все сказане, — продовжив, накручуючи кілки лютні,— я рішуче за секс на першому побаченні. На майбутнє всіляко рекомендую. Це усуває необхідність подальших зустрічей із тією самою особою, а це ж буває нудним та трудомістким. І якщо вже ми про це, то нахвалена тобою пані адвокат і справді виявилася вартою зусиль. Не повіриш…