Розділ 9

— Я відьмак, не чародій. А це значить, що відносно демонів мій досвід із вашим порівнювати неможливо. Я слухав твої лекції в Оксенфурті, Генкамп. Те, що істотне, доходило й до останнього ряду аудиторії. Демони— це істоти з інших, ніж наш, світів. З елементарних планів… вимірів, площин, простору та часу, як не назви. Аби мати з ними хоч якийсь досвід, демона треба призвати, чи то силою витягнути з рідного плану. Зробити це можна тільки за допомогою магії…

— Не магії, а гоетії,— перервав Пінетті.— Різниця принципова. І не пояснюй нам того, що ми й так знаємо. Відповідай на поставлене запитання. Прошу тебе про це вже втретє. Сам дивуючись власній терплячості.

— Відповідаю на запитання: так, я мав справи з демонами. Двічі наймали мене, аби я таке… елімінував. Я впорався з тими двома демонами. З одним, який заліз у вовка. І з одним, який одержав людину.

— Ти впорався.

— Упорався. Це не було легко.

— Але можливо, — втрутився Цара. — Незважаючи на те, що про це говорять. А говорять, немовби демона взагалі неможливо знищити.

— Я не стверджував, щоб я колись знищив демона. Я вбив одного вовка й одну людину. Вас цікавлять подробиці?

— Дуже.

— У випадку з вовком, який перед тим серед білого дня загриз та пошматував одинадцятеро людей, я діяв разом із жерцем, магія й меч тріумфували половина на половину. Коли я після важкого бою нарешті вбив вовка, демон, який у ньому сидів, вирвався на волю в подобі великої сяючої кулі та знищив чималий шмат лісу, кладучи дерева покотом. На мене й жерця він не звернув ніякої уваги, корчував пущу в протилежному напрямку. А потім зник: напевне, повернувся до свого виміру. Жрець упирався, що то його заслуга, що він екзорцизмами відправив демона в засвіти. Утім, я думаю, що демон пішов, бо йому стало нудно.

— А отой другий випадок?

— Був цікавішим. Одержиму людину я вбив. І нічого. Ніяких яскравих побічних ефектів. Жодних куль, сяйв, блискавок, труб повітряних, жодного навіть смороду. Не маю поняття, що сталося з демоном. Убитого потім досліджували жерці й магіки, ваші побратими. Нічого не знайшли й нічого не вирішили. Тіло спалили, бо процес розкладу настав цілком нормально, а стояла спека…

Він перервав себе. Чародії перезирнулися. Обличчя мали кам’яні.

— Як я розумію, — сказав нарешті Харлан Цара, — єдиним нормальним засобом проти демона був саме цей. Убити, знищити енергумена, чи то одержиму людину. Людину, підкреслюю. Потрібно вбити її відразу, не чекаючи й не роздумуючи. Рубати мечем, скільки є сил. І все. Такий відьмачий метод? Відьмачий інструментарій?

— Погано в тебе виходить, Цара. Не вмієш. Щоби когось добряче зневажити, недостатньо одного переможного прагнення, ентузіазму чи запалу. Необхідний інструментарій.

— Pax, pax, — знову намагався загасити сварку Пінетті.— Нам ідеться виключно про встановлення фактів. Ти нам сказав, що вбив людину, це твої слова. Ваш відьмачий кодекс начебто забороняє вбивства людей. Ти вбив, як стверджуєш, енергумена, людину, яку одержав демон. Після того факту, чи то після убивства людини, не помітно було— тут я знову процитую тебе— жодних побічних ефектів. Тоді звідки така впевненість, що не був то…

— Досить, — перервав його Ґеральт. — Досить цього, Генкамп, ці алюзії ведуть у нікуди. Ти хочеш фактів? Прошу, вони ось які. Я убив, бо так було треба. Я убив, аби врятувати інших людей. А право на те я на той момент отримав від закону. Надано мені його було поспіхом, хоча в досить голосних словах. Стан вищої необхідності, обставини, що виключають незаконність забороненого вчинку, принесення в жертву одного добра заради врятування добра іншого, загроза реальна та безпосередня. І справді, була вона реальна й була безпосередня. Радійте, що ви не бачили того одержимого в ділі, як і того, що він виробляв, на що був здатний. Я мало знаю про філософські та метафізичні аспекти демонів, але їхній фізичний аспект є досить яскравим. Він може здивувати— уже повірте мені на слово.

— Віримо, — підтвердив Пінетті, знову обмінявшись із Царою поглядами. — Віримо якнайщиріше. Бо ми також бачили дещо.

— Не сумніваюся, — скривив губи відьмак. — І не сумнівався в Оксенфурті, на твоїх лекціях. Було видно, що на цих справах ти розумієшся. Теоретичний фундамент і справді придався мені тоді, із вовком та людиною. Я знав, у чому справа. Обидва ті випадки мали ідентичні причини. Як це ти говорив, Цара? Метод? Інструментарій? Так ось, був це чародійський метод, і інструментарій також чародійський. Якийсь чародій закляттями призвав демона, витягнув його силою з рідного плану з очевидним наміром скористатися ним у своїх магічних справах. У тому полягає демонічна магія.

— Гоетія.

— У тому полягає гоетія: прикликати демона, використати його, а потім звільнити. Так говорить теорія. Бо на практиці буває так, що чародій замість того, щоби звільнити демона після використання, магічно зв’язує його в тілі якогось носія. Наприклад, у тілі вовка. Або людини. Бо чародії, як, скажімо, Альзур чи Ідарран, люблять експериментувати. Подивитися, що робитиме демон у чужій шкірі, коли відпустити його на волю. Бо чародії, як, скажімо, Альзур, бувають хворими збоченцями, яких тішить і бавить споглядання вбивства, що його сіє демон. Бувало ж таке, вірно?