Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– І є успіхи? – ахнув студент.

– Поки що важко сказати щось певне. Досі нам вдавалося підтримувати стабільність ситуації, але вперше за всю історію Плану існує ймовірність, що його можуть зруйнувати дії однієї звичайної людини. Ми змінили напрям мислення мінімальної кількості потрібних нам людей; ми маємо своїх агентів, але їхні дії сплановані. Вони не сміють імпровізувати. Це повинно бути очевидно для вас. І я не приховуватиму найгіршого – якщо нас виявлять тут, у цьому світі, то буде знищено не лише План, а й нас самих, наші фізичні сутності. Тож як самі бачите, рішення не дуже вдале.

– Але те, що ви мені повідомили, взагалі не схоже на рішення, а радше – на здогад, продиктований відчаєм.

– Ні. Це, скажімо так, можна назвати розумним припущенням.

– І коли ж настане криза, Спікере? Коли ми зрозуміємо, досягли успіху чи ні?

– Ну, поза всяким сумнівом, упродовж року. Студент подумав, потім кивнув головою.

– Ну що ж, приємно це знати.

Потиснувши Спікерові руку, він повернувся і пішов.

Перший Спікер мовчки спостерігав, як вікно ставало прозорим. За високими, гігантськими будівлями виднілися мовчазні скупчення зірок.

Рік пролетить швидко. Чи доживе до його кінця хтось із-поміж них, спадкоємців Селдона?

11. «Заєць»

Минуло трохи більше місяця, перш ніж можна було сказати, що літо вже почалося. Тобто для Гоміра Манна воно почалося тоді, коли він написав свій останній фінансовий звіт за бюджетний рік, упевнився в тому, що бібліотекар, якого прислав йому на заміну уряд, достатньо добре розбирається у тонкощах своєї роботи (минулорічний показав себе доволі незадовільно) і домовився, щоб його маленький катер «Унімара» – названий так на честь одного делікатного й загадкового епізоду, що стався двадцять років тому – витягли із зимового ангара.

Він залишив Термінус у кепському настрої. Ніхто не прийшов у порт, щоб побачитися з ним. Це було природно, бо і в минулому його ніхто не проводжав. Він чудово розумів, що ця поїздка нічим не повинна відрізнятися від попередніх, і все ж відчував, як його наповнює якась невиразна образа. Він, Гомір Манн, найнерозсудливішим чином ризикує своєю головою, і при цьому відлітає сам-самісінький.

Принаймні, він так вважав.

А оскільки він помилявся, то наступного дня здійнявся неабиякий ґвалт як на «Унімарі», так і в заміському будинку доктора Дарелла.

Першим забив на сполох доктор Дарелл, завдяки покоївці Полі, чия місячна відпустка тепер уже відійшла у минуле. Вона злетіла вниз сходами, хвилюючись і заїкаючись.

Добрий доктор зустрів її внизу.

Спершу вона марно намагалася висловити свої емоції, а відтак просто тицьнула йому в руки аркуш паперу і якийсь невеличкий кубічний предмет.

Він невдоволено взяв їх і запитав:

– Що трапилося, Полі?