Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Вона втекла, докторе!

– Хто втік?

– Аркадія!

– Що ви маєте на увазі? Куди втекла? Про що ви кажете? Вона тупнула ногою:

– Не знаю. Вона втекла, а разом із нею зникли валіза і дещо з одягу. А ось це лист. Чому би вам спершу не прочитати його, замість того щоб просто стовбичити тут? От уже ці чоловіки… Доктор Дарелл знизав плечима і відкрив конверт. Лист був короткий, написаний пишним та плавним почерком її стенографа, за винятком незграбного підпису «Аркаді».

«Любий тату!

Мені було би дуже сумно попрощатися з тобою особисто. Я б розревілася, як маленька дівчинка, і тобі було би за мене соромно. Тож замість цього я пишу тобі листа, щоб сказати, як я за тобою сумуватиму, незважаючи на те, що проведу неймовірно чудові літні канікули з дядьком Гоміром. Я дбатиму про себе сама і невдовзі повернуся додому. У той же час я залишаю тобі одну свою річ. Можеш нею користуватися.

Твоя любляча донька, Аркаді».

Із дедалі більшою тривогою він перечитував лист ще раз і ще раз. А потім сухо сказав:

– Ви це читали, Полі?

Полі відразу ж почала захищатися.

– Мене вже точно не варто в цьому звинувачувати, докторе. На конверті було написано «Полі» і я поняття зеленого не мала, що всередині ще є лист для вас. Я не нишпорка, докторе, і за всі роки, що я…

Дарелл заспокійливо підняв руку:

– Дуже добре, Полі. Це неважливо. Я просто хотів упевнитися, що ви зрозуміли, що сталося.

Він швидко розмірковував. Говорити їй, щоби вона забула про це, не було сенсу. Стосовно цього противника слово «забути» не мало жодного сенсу, а оскільки ця порада стосувалася важливого питання, то це лише породило би протилежний ефект.

Натомість він сказав:

– Знаєте, вона дивна дівчинка. Дуже романтична. Відколи ми домовилися відправити її у космічну подорож цього літа, вона місця собі не знаходила.

– А чому ж ніхто мені не сказав про цю космічну подорож?

– Ми домовилися, коли вас тут не було, а потім забули. Тому нема жодних проблем.

Тепер початкові емоції Полі переросли у сильне обурення: