Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Але тепер, Спікере, вони знають про існування Другої Фундації більше деталей, ніж можна було виснувати із давніх і побіжних згадок про неї у плані Селдона. Вони тепер здогадуються про її роль хоронительки Плану. Вони знають, що існує агентство, яке стежить за кожним їхнім кроком і не дозволить їм спіткнутися. Таким чином, вони перестали цілеспрямовано рухатися вперед і чекають, щоб їх несли на ношах. Побоююся, це ще одна метафора.

– Хай там як, але продовжуйте.

– І ось це зменшення зусиль, ця зросла інерція, цей перехід до м’якотілої декадентської та гедоністичної культури означає руйнацію Плану. Вони мусять рухатися своїм ходом.

– Це все?

– Ні, є ще й інші проблеми. Реакція більшості населення саме така, як я описав. Але існує велика ймовірність наявності реакції меншості. Знання про нашу опіку та контроль пробудять у цієї меншості не задоволення, а ворожість. Це постає з теореми Коріллова…

– Так, так. Я знаю цю теорему.

– Вибачте, Спікере. Важко обійтися без математики. В будьякому разі це призведе до того, що зусилля Фундації ослабляться, а частина її населення виступить проти нас, і то доволі активно!

– І це все?

– Залишається ще один чинник, імовірність якого доволі низька…

– Дуже добре. Який?

– Поки енергія Першої Фундації спрямовувалася лише в бік Імперії, допоки їхніми ворогами були лише величезні та безнадійно застарілі рештки, що залишилися від хаосу минулого, вони, очевидно, звертали увагу лише на природничі науки. Але тепер, коли ми стали новою, значною частиною їхнього середовища, то така зміна ландшафту вплине і на них. Вони можуть спробувати стати психологами…

– Ця зміна, – незворушно сказав Спікер, – уже відбувається. Губи студента міцно стиснулися.

– Тоді все скінчено. Це і є основна невідповідність із Планом.

Спікере, чи міг би я дізнатися про це, якби жив… зовні?

Перший Спікер серйозно відповів:

– Ви засмутилися, юначе, бо гадали, що зрозуміли майже все, аж раптом виявили, що багато напрочуд очевидних речей вам невідомі. Ви вважали, що ви є одним із володарів Галактики, аж раптом усвідомили, що стоїте на краю краху. Природно, що ви розлюбите ту теплицю, в якій жили до сих пір, і власні ілюзії, що їх собі виплекали під час навчання.

Я теж колись усе це пережив. Це нормально. Але було необхідно, щоб у роки становлення своєї особистості ви не мали прямого контакту з Галактикою; щоб ви залишалися тут, де всі знання фільтрувалися для вас, а ваш розум лише міцнів. Ми могли би показати вам цей… частковий провал Плану раніше і вберегти від теперішнього шоку, але в такому разі ви не зрозуміли би його важливості так сильно, як зрозуміли зараз. Отже, ви не знайшли жодного варіанту розв’язку проблеми?

Студент похитав головою і безнадійно відповів:

– Ні!

– Ну, це не дивно. Послухайте мене, юначе. План дій існує, і його дотримуються вже більше десяти років. Це незвичайний План, але ми змушені були вдатися до нього всупереч нашій волі. Він вимагає врахування низьких імовірностей, небезпечних припущень… Інколи нам навіть доводилося мати справу з індивідуальними реакціями, тому що це був єдиний можливий вихід, а ви знаєте, що психостатистика за самою своєю природою втрачає сенс, коли застосовується до величин, менших за планетарні.