Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Плювати мені, що він намагався тобі сказати. Цього разу поталанило, а наступного — ми можемо перевернутися. Пристебни його і сам пристебнись.

Генрі підкорився, думаючи про другу табличку над телефоном. Що там було написано? Щось про Джонсі. Тільки Джонсі тепер міг зупинити Сірого — ось таке Євангеліє від Даддітса.

Що ж було написано на другій табличці?

Овену довелося зменшити швидкість до двадцяти. Його дратувало, що доводиться ось так плентатись, але мокрий сніг уже валив так, що видимість упала майже до нуля.

Якраз перед тим, як сліди «субару» зникли остаточно, вони натрапили на саму машину — вона застрягла носом у промитій водою канаві, що перетинала дорогу; дверцята з пасажирського боку відчинені, задні колеса в повітрі.

Овен натис на аварійне гальмо, вихопив «ґлок» і відчинив дверцята.

— Залишайся тут, Генрі, — звелів він і вистрибнув з «Хамві». Підбіг до «субару», низько нахилився. Генрі відстебнув пасок і розвернувся до Даддітса, той, важко дихаючи, розпластався на сидінні. Тільки ремінь утримував його в сидячому положенні. Одна його щока була восково-жовтою, на другій темнів величезний синець. З носа знову йшла кров, ватні тампони були наскрізь просякнуті й сочилися червоним.

— Даддсе, вибач, — прошепотів він. — Ну й паскудство.

Даддітс кивнув і підняв руки. Він зміг протримати їх так усього кілька секунд, але для Генрі значення його жесту було очевидним. Генрі відчинив дверцята і вийшов якраз коли підбіг Овен, його «ґлок» тепер був засунутий за ремінь. Сніг ішов так густо, а окремі лапаті сніжинки були такими великими, що стало навіть важко дихати.

— Я ж казав залишатися на місці, — невдоволено кинув Овен.

— Я хотів пересісти до нього.

— Навіщо?

Генрі відповів спокійно, хоча голос злегка тремтів:

— Тому що він помирає. Він помирає, але, гадаю, хоче ще дещо мені сказати.

Овен подивився в дзеркало заднього огляду, побачив Генрі, що обіймає Даддітса за плечі, побачив, що ремені обох застебнуті, і закріпив свій.

— Тримай його міцніше, — порадив він. — Трясти буде пекельно.

Він здав назад на сто футів[224], увімкнув першу швидкість і рушив уперед, цілячись у вільний простір між кинутим «субару» і правим узбіччям. Там тріщина наче була трохи вужчою.

Трясло справді пекельно. Овена ремінь утримував надійно, але тіло Даддітса безсило підскакувало в руках Генрі, лиса голова билась об його груди. Потім вони перетнули тріщину і покотили далі по Іст-стрит. Овену ще вдавалося розгледіти примарні обриси слідів на побілілий стрічці дороги. Сірий ішов пішки, а вони їхали. Устигнути б тільки його наздогнати, перш ніж покидьок зануриться в ліс…

Але вони не встигли.

Останнім нелюдським зусиллям Даддітс підвів голову, і Генрі сповнився жахом, побачивши, що очі Даддітса теж наливаються кров’ю.