Розділ «Частина 3 Квеббін»

Фредді підняв автоматичну гвинтівку. Стара добра «М-16», перевірена й надійна. Курц кивнув.

— Додаткова?

— «Магнум-44», босе.

У самого Курца була «дев’ятка», вона йому найбільше подобалась у ближньому бою. А зараз він хотів, щоб усе завершилося ближнім боєм. Йому кортіло побачити, якого кольору мозок в Овена Андергілла.

— Фредді?

— Так, босе?

— Щоб ти знав: це моє останнє завдання, і я не міг сподіватися на кращого партнера.

Простягши руку, він стиснув плече Фредді. Поруч із ним хропів Перлмуттер, повернувши своє обличчя Ма Джоуд до стелі. Хвилин за п’ять до того, як вони проїхали кам’яні пілони, він зробив декілька довгих і приголомшливо смердючих пуків, після чого живіт Перлі знов опав. Імовірно, востаннє, подумав Курц.

Тим часом очі Фредді вдячно заблищали. Курц лишився задоволеним. Схоже, він ще не зовсім утратив вправність.

— Гаразд, салаго, — добродушно виголосив Курц, — Гайда, і начхати на торпеди. Чи не так?

— Так, сер.

Курц вирішив, що тепер уже можна знову вживати звертання «сер». Наприкінці операції правила та умови її проведення можна спокійно забути. Відтепер вони — хлопці Квонтрілла[225], останні партизани Громадянської війни на просторах Західного Массачусетсу.

Гидливо скривившись, Фредді тицьнув пальцем на Перлмуттера.

— Хочете, щоб я спробував його розбудити, сер? Він, схоже, вже зовсім відключився, але можна…

— Навіщо це? — запитав Курц. Не випускаючи плеча Фредді, він показав уперед, де за лобовим склом під’їзна дорога зникала в білій стіні снігу. Клятий сніг переслідував їх, як сама смерть із косою, що змінила чорні шати на білі. Сліди «субару» зникли остаточно, зате колії, залишені вкраденим Овеном «Хамві», ще можна було розрізнити.

Якщо з Божою допомогою в них вийде додати швидкості, наздогнати цю наволоч буде як раз плюнути.

— Гадаю, нам він більше ні до чого, що особисто я вважаю величезним полегшенням. Ну ж бо, Фредді. Гайда.

«Хамві» вильнув хвостом, але швидко вирівнявся. Курц вийняв пістолет і приклав до ноги. «Іду за тобою, Овене. Іду за тобою, салаго. Можеш починати готувати звернення до Господа, бо не пізніше ніж за годину ти з ним зустрінешся».

Кабінет, який він так чудово облаштував, риючись у мозку та спогадах, розвалювався на частини.

Джонсі, накульгуючи, неспокійно ходив туди-сюди, оглядаючи кімнату; стиснуті губи — дві тонкі білі ниточки, на лобі, незважаючи на диявольський холод, великі краплини поту.