Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Енні! — вигукнув Даддітс. Давня безтурботна усмішка осяває посіріле, змучене обличчя. — Ень иий, айо е аме!

— Так, — кивнув Генрі і заплакав. — День інший, лайно те саме.

— Я знаю, чому ви тут, — сказала Роберта, — але не треба. Будь ласка, Генрі. Благаю. Не забирайте мого хлопчика. Він помирає.

Курц уже збирався був прохати Перлмуттера повідомити про останні просування Андергілла і його нового друзяки — Генрі, ось як звуть цього приятеля, Генрі Девлін, — але Перлі раптом видав протяжний крик, обличчя його повернулося до даху «Хамві». Якось у Нікараґуа Курц допоміг одній жінці народити дитину («І вони ще називають нас нелюдами», — сентиментально подумав він), і цей крик нагадав йому її страждання на берегах прекрасної річки Ла Хувена.

— Тримайся, Перлі! — крикнув Курц. — Тримайся, салаго! Так, тепер дихай глибше, давай…

— Та пішов ти на хер! — завив Перлі. — Дивись, у що ти мене втягнув, стара сволото! ПІШОВ ТИ НА ХЕР!

Курц не образився. Породіллі, буває, кажуть жахливі речі, і, хоча Перлі явно належав до сильної статі, Курцові здавалося, що страждання, яке він відчував, мало чим відрізнялося від пологів. Можливо, Перлі варто позбавити мук…

— Тільки спробуй, — простогнав Перлі. Від болю по червоній бороді в нього на щоках котилися сльози. — Тільки спробуй, тварюко, стара ящірко.

— Не хвилюйся, хлопчино, — заспокійливим тоном промовив Курц і погладив тремтяче плече Перлмуттера.

Спереду було чути розмірений брязкіт снігоочисника (Курц умовив водія розчистити для них шлях). Коли світ знову став непомітно наповнюватися тьмяним сірим світлом, їхня швидкість зросла до запаморочливих тридцяти п’яти миль за годину[186]. Габаритні вогні снігоочисника мерехтіли, як брудні червоні зірки.

Курц подався вперед і зі щирим інтересом у ясних очах почав дивитися на Перлмуттера. Через розбите вікно на задньому сидінні сильно тягло холодом, але Курц перестав це помічати. Перед куртки Перлі роздувався, як повітряна куля, і Курц знову витяг пістолет.

— Босе, якщо він лусне…

Але перш ніж Фредді встиг договорити, Перлмуттер оглушливо пукнув. По кабіні миттєво поширився нестерпно огидний запах, але Перлі, схоже, нічого не помітив. Його голова відкинулася на спинку сидіння, очі напівзаплющені, на обличчі — невимовне полегшення.

— Твою ж БАБУСЮ! — вигукнув Фредді і опустив вікно до кінця, незважаючи на страшний протяг у салоні.

Курц заворожено спостерігав, як роздутий живіт Перлмуттера опадає. Отже, ще зарано. Отже, ще зарано, і, напевне, це на краще. Тварюка, яка росла в Перлмуттері, можливо, ще стане в пригоді. Звичайно, шанси невеликі, але все може бути. У Писанні сказано, що всі тварі служать Господу, і, цілком імовірно, лайнотхори не виняток.

— Тримайся, солдате, — промовив Курц, однією рукою плескаючи Перлмуттера по плечі, а другою кладучи пістолет біля себе на сидіння. — Тримайся і думай про Господа нашого.

— На хер Господа, — похмуро відповів Перлмуттер, трохи здивувавши Курца. Хто б міг подумати, що Перлмуттер здатний на подібне богохульство.

Попереду яскраво спалахнули габаритні вогні, і снігоочисник притиснувся до правого узбіччя.

— Ой-ой, — сказав Курц.

— Що робити, босе?