Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Ага. Думаю, згодиться.

Курц зареготав.

— Молодець! Великий молодець! А тепер рушай. І додай трохи швидкості, золота ти моя людино. Господь любить тебе. Розумієш, у Деррі є дехто, кого я хочу… — Курц пошукав le mot juste[187] і знайшов: — …розпитати.

Тут пролунав голос Перлмуттера, чи то стогін, чи приглушений сміх. Водій перевів погляд на нього.

— Не звертай уваги, він вагітний, — довірливо повідомив Курц. — Ще трохи, і почне вимагати устриць і маринованих огірків.

— Вагітний, — повторив водій абсолютно спокійним голосом.

— Так, але не звертай уваги. Це тебе не обходить. Річ у тому, салаго… — Курц подався вперед і заговорив задушевним голосом, не опускаючи, однак, пістолета: — …що хлопець, якого я повинен зловити, перебуває в Деррі зараз . І, я думаю, незабаром він знову вирушить у дорогу. Напевне, він здогадується, що я полюю на його дупу…

— Усе він знає, — вставив Фредді Джонсон, почухавши шию, а потім опустив руку між ніг і почухав там.

— А поки що, — продовжував Курц, — гадаю, потрібно скоротити відстань. Ну то що, будеш ворушити своєю старою дупою чи як?

Водій кивнув і попрямував до снігоочисника. Стало трохи світліше.

«Скоріше за все, це світанок останнього дня мого життя», — з легким смутком подумав Курц.

Перлмуттер неголосно застогнав. Потім стогін переріс у крик, і він знову схопився за живіт.

— О Боже! — видихнув Фредді. — Босе, подивіться на його черево. Підіймається, як тісто.

— Дихай глибше, — сказав Курц і підбадьорливо поплескав Перлі по плечу. Снігоочисник попереду знову почав рухатися. — Дихай глибше, хлопче. Розслабся. Розслабся і думай про приємне.

Сорок миль до Деррі. «Сорок миль[188] між мною й Овеном, — думав Курц. — Зовсім непогано. Я йду за тобою, салаго. Треба дати тобі урок. Нагадати, що буває з тими, хто перетнув Лінію Курца».

Проїхали ще двадцять миль, а втікачі все ще перебували в Деррі, якщо вірити Фредді й Перлмуттеру, хоча Фредді тепер був уже не такий самовпевнений. Перлі, однак, стверджував, що вони розмовляють із матір’ю. Мати не хотіла його відпускати.

— Кого відпускати? — запитав Курц, хоча йому було байдуже. Чиясь мати затримувала їх у Деррі, даючи йому можливість скоротити відстань, так що, Господи, благослови цю матір, ким би вона не була і чим би не керувалася.

— Не знаю, — відповів Перлі. Після бесіди Курца з водієм його нутро більш-менш заспокоїлось, але він страшенно втомився. — Не бачу. Там хтось є, але в нього ніби немає розуму, куди можна зазирнути.

— Фредді?

Фредді похитав головою.