Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

«Принаймні мені здається, що ні», — подумав він.

— Тоді звідки ви про це знаєте? Чи, може, на ходу придумуєте? Намагаєтеся виписати собі перепустку звідси?

— Звідки я про це знаю, не має значення, Овене. Але ви знаєте, що я не брешу. Ви читаєте мої думки.

— Я знаю, що ви думаєте , що не брешете. І як далеко може зайти це читання думок?

— Не знаю. Мабуть, далеко, якщо байрус пошириться. Тільки мене це не стосується.

— Тому що ви особливий? — сарказм і в голосі, і в думках Андергілла.

— Друже, до сьогодні я не знав, що особливий. Але зараз не про це. Зараз я хочу, щоб ви зрозуміли: сірі тут по вуха в лайні. Тому що, можливо, вперше за всю їхню історію їм доводиться витримувати справжню битву за владу. По-перше, потрапляючи в людину, тхори стають не сапрофітами, а агресивними паразитами. Вони не припиняють їсти і не припиняють рости. Вони — рак, Андергілле. По-друге, байрус. В інших світах він росте чудово, але в нас йому щось не подобається, принаймні поки що. На думку науковців та медичних експертів, його гальмує холод, але я гадаю, що не в цьому причина або що це не вся причина. Я не можу знати точно, тому що вони цього не знають, але…

— Стоп, стоп, — майнув прикритий долонею спалах — Андергілл запалив іще одну цигарку, хоча її більше курив вітер, ніж він. — Ви ж зараз говорите не про медиків, так?

— Так.

— Ви думаєте, що підтримуєте зв’язок із сірими чоловічками? Телепатично?

— З одним. Мені так здається. Через посередника.

— Джонсі, про якого ви говорили?

— Овене, я не знаю. Не знаю напевне. Головне, що вони програють . Я, ви, люди, які сьогодні були біля «Синього гостя», — усі ми можемо не дожити до наступного Різдва. Не стану вас щодо цього обманювати. Ми отримали високі, концентровані дози. Але…

— Так, я підхопив цю гидоту, — перебив Андергілл. — Едвардс теж. Воно з’явилося на ньому, як за помахом чарівної палички.

— Але навіть якщо ви дійсно заразитесь, не думаю, що ви надто сильно його розповсюдите. Байрус не такий уже заразний . У корівнику є люди, які ніколи його не підхоплять, скільки б інфікованих їх не оточувало. А той, хто його все ж підхоплює, як застуду, звалиться з байрусом вторинним… або, якщо хочете, Ріплі.

— Хай буде байрус.

— Добре. Вони зможуть його поширити на кількох людей, у яких прояви будуть дуже слабкими. Назвемо цей тип «байрус-3». Він може навіть передатися ще далі, але, щоб виявити «байрус-4», доведеться озброїтися мікроскопом або приладами для аналізу крові. Після цього — все.

— Тепер те саме, тільки коротше й простіше.

— Пункт перший. Сірих чоловічків — які, ймовірно, є не чим іншим, як системою доставки для байрусу, — вже немає. Кого з них не знищило довкілля — як ото мікроби вбили марсіян у «Війні світів», — ті знищені вашими кулеметниками. Лишився тільки один. Саме той, від якого я отримую інформацію. Але фізично його теж уже не існує.

Пункт другий. Тхори не виконують свого призначення. Як і рак, вони врешті-решт з’їдають самі себе. Особини, які залишають тіло через кишечник, швидко гинуть у ворожому для них середовищі.