Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Напевне, потрібно знайти Джонса. Це допоможе? У нас є час?

— Гадаю, є. Але мало.

Овен спробував прочитати, що стоїть за відповіддю Генрі, використовуючи власні, не такі розвинені сили. І не зміг. Проте він був упевнений, що все сказане цією людиною — правда. «Або правда, або він вважає, що це правда, — подумав Овен. — Господи, як же я сам хочу вірити, що це правда. Що завгодно, лише б забратися звідси до початку бійні».

— Ні, — сказав Генрі, і вперше Овену здалося, що він засмучений, не до кінця впевнений у собі. — Бійні не буде. Курц не стане вбивати кількасот людей. Людей, від яких, зрештою, нині нічого не залежить. Вони лише… чорт забирай, вони лише випадкові свідки!

Овен не надто здивувався, зауваживши, що радіє зніяковінню свого нового приятеля. Бачить Бог, Генрі його ошелешив.

— Що ви пропонуєте? Ураховуючи, як ви самі сказали, що зараз значення має тільки ваш приятель Джонсі.

— Так, але…

Невпевнено. Уявний голос звучав трохи впевненіше, але не набагато.

«Я не мав на увазі, що ми підемо, залишивши їх помирати».

— Нікуди ми не підемо, — сказав Овен. — Ми побіжимо, як щури в коморі. — Він кинув третю цигарку після останньої умовної затяжки і провів поглядом вогник, який зносило вітром. За сараєм і порожньою загорожею носилися хмари снігу, вибудовуючи величезні замети біля стіни корівника. Тільки божевільний ризикнув би сунутися туди. «Потрібний як мінімум снігохід, — подумав Овен. — Опівночі тут навіть позашляховик не пройде, з отакою погодою».

— Убити Курца, — сказав Генрі. — Ось відповідь. Нам буде легше врятуватися, коли ніхто не даватиме вказівок і можна буде відтермінувати… біологічну зачистку.

Овен сухо розсміявся.

— По-вашому, це так просто. Агент 007 Андергілл. Дозвіл на вбивство.

Він закурив четверту цигарку, прикривши рукою запальничку. Хоч він і був у рукавичках, пальці вже задубіли. «Треба швидше щось вирішувати, — подумав він, — бо я тут ось-ось замерзну до смерті».

— Що в цьому складного? — запитав Генрі, але він чудово знав відповідь. Овен відчував (і майже чув), як Генрі намагається цього не побачити, не хоче, щоб усе стало ще гіршим. — Просто зайдіть до нього і застрельте.

— Не вийде. — Овен послав Генрі короткий образ: Фредді Джонсон (і решта учасників так званої групи «Долина Імперіал») спостерігає за «Віннебаґо» Курца. — До того ж його барліг обладнаний датчиками звуку і, якщо там що-небудь трапиться, туди відразу ж примчать круті хлопці. Я, звичайно, міг би спробувати, але малоймовірно, щоб у мене щось вийшло. Він охороняє себе, як шеф колумбійської кокаїнової мафії, особливо коли на завданні, але всяке може бути. Я тішуся надією, що й сам не з останніх, але це було б самогубством. Якщо в його розпорядженні Фредді Джонсон, тоді, напевне, в нього і Кейт Ґаллахер… і Марвелл Річардсон… Карл Фрідман… Джоселін Макевой. Круті хлопці й круті дівчата, Генрі. Я вбиваю його, вони вбивають мене, великі люди, які керують шоу з-під гори Шайєнн[137], надсилають нового керівника зачистки, якого-небудь клонованого Курца, який підхопить справу старого Курца. Чи, може, вони тільки підвищать Кейт і поставлять її на його місце. Бачить Бог, вона для цього досить божевільна. У людей у корівнику, можливо, з’явиться ще годин дванадцять, щоб поваритись у власному сокові, але врешті-решт вони все одно згорять. Різниця лише в тому, що замість того, щоб разом зі мною, красивим, весело і з піснею пройти крізь цю заметіль, ви згорите з іншими. Ваш приятель тим часом — цей Джонсі — дістанеться до… Куди?

— Я, мабуть, побережусь і поки що цього не розповідатиму.

Проте Овен, застосувавши всю телепатію, на яку був здатний, спробував це вивідати. На мить йому з’явилося розмите, незрозуміле видіння: висока біла будівля в снігу, циліндрична, як силосна вежа; потім вона зникла, і з’явився білий кінь, схожий на казкового єдинорога. Він біг повз дорожній знак. На знаку під стрілкою було написано: «БЕНБЕРІ».

Від подиву й роздратування Андергілл хекнув.

— Ви глушите мене.