Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— А що? — у Генрі промайнула думка, що він надто втомився, щоб сердитись, але, як виявилося, це не так. — Це що, була якась паршива перевірка?

— Не кажіть дурниць.

— Я сказав їм, що в мене первинний Ріплі, і це правда. Вони всі поквапились забратися звідси. — Помовчавши, Генрі додав: — У вас теж він?

— Чому ви так вирішили?

У голосі Андергілла Генрі не почув напруги, а він, як психіатр, такі речі відчував добре. Хоч ким є Андергілл, це людина холодного розуму і неймовірного самовладання, а це якраз потрібне. «Хоча, — подумав Генрі, — було б непогано, якби він розумів, що йому нема чого втрачати».

— Воно у вас навколо нігтів, чи не так? І трохи на одному вусі.

— У Лас-Вегасі ви б спричинили фурор, друже.

Генрі побачив, як піднялася рука Андергілла з цигаркою між двома затягнутими в рукавичку пальцями. Більшу її частину викурить вітер, подумав він.

— Первинним можна заразитися безпосередньо з першоджерела. Вторинний з’являється, коли торкаєшся чогось зараженого: дерев, моху, оленя, собаки, іншої людини. Те саме, що торкнутись отруйної рослини. Усе це відоме вашим медичним фахівцям. Тому що вся ця інформація в мене — від них. Моя голова — як бісова супутникова тарілка з купою безкоштовних каналів, які не можна заблокувати. Я не знаю, від кого половина цього добра приходить, та це й не важливо. Але є те, чого ваші медики не знають. Сірі чоловічки називають червону рослинність «байрус», що означає «речовина життя». За певних умов її первинна форма може народжувати імплантів.

— Лайнотхорів.

— Лайнотхір, непогано. Мені подобається. Вони ростуть із байрусу, потім розмножуються, відкладаючи яйця. Їхнє потомство теж розмножується, відкладаючи яйця. Принаймні так це має працювати. Тут більшість яєць гине. Не знаю чому, чи то через холод, чи невідповідну атмосферу, чи ще через щось, але в нашому середовищі, Андергілле, головна загроза — це байрус. Це єдине, що в них працює.

— Речовина життя.

— Ага, але я про інше: сірі зіткнулися тут із великими труднощами. Можливо, через це вони застрягли в нас так надовго — на півстоліття, — перш ніж зробити крок уперед. Тхори, наприклад. Вони повинні бути сапрофітами. Знаєте, що це таке?

— Генрі… Вас звати Генрі, так?… Генрі, це має хоч якийсь стосунок до нашого нинішнього…

— Це має дуже безпосередній стосунок до нашого нинішнього становища. І якщо ви не хочете, щоб через вас на космічному кораблі «Земля» не стало життя, крім міжзоряного бур’яну, раджу вам замовкнути і слухати мене.

Мовчанка. Потім:

— Слухаю.

— Сапрофіти — це доброякісні паразити. Вони живуть у нас, і ми щодня навмисне ковтаємо їх із деякими продуктами. Наприклад, солодке ацидофільне молоко або йогурт. Ми даємо їм життєвий простір, а вони натомість щось дають нам. Скажімо, молочні бактерії покращують травлення. Тхори за нормальних умов — тобто нормальних у якомусь іншому світі з абсолютно інакшою екологією — виростають до розмірів, напевне, не більших за ківшик чайної ложки. Гадаю, потрапляючи до жіночого організму, вони можуть якось впливати на репродуктивну функцію, але вони не вбивають своїх господарів. Не вбивають за звичайних умов. Просто живуть собі в животі. Ми даємо їм їжу, вони дають нам телепатію. Це щось на зразок обміну. Тільки при цьому вони перетворюють нас на телевізори. Ми — «Сіре ТБ».

- І ви все це знаєте, бо воно живе у вас? — У голосі Андергілла не було відрази, але Генрі чітко відчув її в думках співрозмовника, вона пульсувала, як щупальце. — Один із цих «нормальних» тхорів?

— Ні.