Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

«Тоді вони все одно загинуть!»

«Деякі — так. Може, навіть більшість. Але це хоч якийсь шанс. Чи будуть у них шанси в палаючому корівнику?»

Уголос Генрі сказав:

— А ще Курц. Якщо йому доведеться давати раду з кількома сотнями колишніх в’язнів, які втечуть і з радістю повідають першому-ліпшому журналістові про те, як американський уряд у паніці дозволив улаштувати бійню на зразок мілайської[139] прямо тут, на американській землі, — йому буде не до нас.

«Ви не знаєте Ейба Курца, — подумав Овен. — Ви не знаєте про лінію Курца». Сам він, природно, теж про неї не знав. До сьогодні.

І все ж пропозиція Генрі мала якийсь дикий сенс. І певну міру відплати. Ішли останні години цього нескінченного дня чотирнадцятого листопада, і в міру того, як шанси дожити до кінця тижня збільшувались, Овену ідея відплати здавалася дедалі привабливішою.

— Генрі?

— Так, Овене. Я тут.

— Мені завжди було соромно за те, що я зробив у будинку Рейплоу того дня.

— Я знаю.

— Але подумки я робив це знову й знову. Збочення якесь.

Генрі, чудовий психіатр навіть незважаючи на думки про самогубство, нічого не сказав. Збочення є нормою людської поведінки. Сумно, але це так.

— Ну гаразд, — нарешті мовив Овен. — Ви купуєте дім, а я його облаштовую, згода?

— Згода, — не замислюючись, відповів Генрі.

— То ви зможете навчити мене цієї техніки глушіння? Я гадаю, вона мені знадобиться.

— Звичайно, зможу.

— Гаразд. Слухайте.

Наступні три хвилини Овен розповідав, іноді вголос, іноді подумки. Чоловіки дійшли до моменту, коли перестали розрізняти способи спілкування; думки і слова стали єдиним цілим.

Розділ 16

Деррі