Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Пункт третій. У байрусу теж не все гаразд, але, якщо йому дати можливість, якщо в нього буде час сховатись і рости, він може мутувати. Навчиться пристосовуватися. Можливо, панувати.

— Ми його знищимо, — рішуче промовив Андергілл. — Ми весь Джефферсон-тракт перетворимо на суцільний опік на тілі землі.

Генрі від обурення мало не закричав, і, напевне, якісь звуки з нього таки вирвалися. Почувся глухий удар — це Андергілл смикнувся і вдарився об тонку стіну сараю спиною.

— Не має значення, що ви тут будете робити, — сказав Генрі. — Люди, яких ви затримали, не можуть рознести заразу, тхори не можуть її рознести, а байрус сам поширюватися не в змозі. Якщо ви, хлопці, прямо зараз згорнете намети і підете звідси, природа сама про себе подбає і зітре всю цю дурницю, як рівняння з помилкою в зошиті. Я гадаю, сірі проявили себе саме таким чином, тому що очманіли від того, що відбувається. Напевне, це був якийсь екіпаж самовбивць на чолі з якоюсь сірою версією вашого Курца. Вони просто не розуміють сенсу поразки. Вони постійно повторюють: «Ми завжди перемагаємо».

— Звідки вам…

— Потім, в останню хвилину, Андергілле, — може, навіть в останню секунду, — один із них знайшов людину, яка разюче відрізняється від усіх, з ким контактували сірі чоловічки, тхори, байрус. Він — ваша Тифозна Мері. І він уже поза карантинною зоною, з чого випливає, що всі ваші зусилля — марні.

- Ґері Джонс.

— Так, Джонсі.

— Чим він відрізняється?

Генрі не хотілося заглиблюватись у цю тему, але він розумів, що Андергіллу потрібно щось дати.

— Він, я і двоє наших друзів — ті, які загинули, — колись були знайомі з тим, хто дійсно дуже особливий. Телепат від природи, без жодного байрусу. Він щось зробив із нами. Якби ми з ним познайомились у більш дорослому віці, навряд чи це вийшло б, але ми зустріли його, коли були особливо… напевне, тут підходить слово «уразливими»… для того, що він мав. А потім, через багато років, щось сталося з Джонсі… і цей випадок не мав ніякого стосунку до… до цього дивовижного хлопчика.

Утім, Генрі підозрював, що таки мав. Хоча Джонсі мало не загинув під колесами машини в Кембриджі, а Даддітс, наскільки було відомо Генрі, ніколи в житті не бував південніше від Деррі, Даддс якимось чином став частиною остаточної, вирішальної зміни Джонсі. Він знав це.

- І що, я повинен… повірити в усе це? Проковтнути, як сироп проти кашлю?

У запашній темряві сараю губи Генрі розтяглися в безрадісній усмішці.

— Овене, — промовив він, — ви й так вірите. Я ж телепат, пам’ятаєте? Найстрашніший у джунглях. Але питання… питання стоїть так…

Генрі сформулював питання подумки.

Стоячи біля огорожі під задньою стіною старого сараю, відморожуючи яйця, стягнувши з обличчя респіратор, щоб курити цигарки, яких йому не хотілося (свіжу пачку він купив у гарнізонній крамниці), Овен міг би сказати, що ще ніколи в житті не був менше налаштований на веселощі… але коли людина в сараї відповіла на його якнайрезонніше запитання з нетерплячою прямотою: «Ви й так вірите. Я ж телепат, пам’ятаєте?» — він не втримався і розсміявся собі на диво. Курц стверджував, що, коли телепатія стане постійною і пошириться, суспільство в його нинішньому вигляді зруйнується. Овен уловив ту думку, але зараз іще й відчув її всім нутром.

— Але питання… питання стоїть так…

«Що ми будемо з цим робити?»

Овен, незважаючи на втому, бачив тільки одну відповідь на це запитання.