Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Він мав на увазі «померти», звичайно ж.

«Ні».

І вони поїхали далі. Піт знесилено взявся за куртку Джонсі.

Вони обминули скелю, піднялися на найвищий пагорб за нею, і там Сірий пригальмував, щоб його ще живий замінник сигнального вогню міг знову показати напрямок. Піт зробив це, і вони продовжили шлях трохи на захід від справжньої півночі. Темрява густішала. Один раз вони почули гелікоптери — їх було щонайменше два, а то й усі чотири, — які наближалися до них. Сірий загнав снігохід у густій невисокий лісок, не звертаючи уваги на гілля, яке шмагало обличчя Джонсі, від чого його щоки й лоб суцільно вкрилися саднами, з яких сочилася кров. Піт знову вилетів із сидіння. Сірий вимкнув двигун «Арктик кет» і відтяг ледь живого Піта під найгустіші зарості кущів. Там вони дочекалися, поки гелікоптери пролетіли. Джонсі відчув, що Сірий вліз у голову одного з пілотів і швидко просканував його свідомість, мабуть, для того, щоб порівняти відоме цій людині з тим, що говорив Піт. Коли гелікоптери зникли на південному сході, напевно, повертаючись на базу, Сірий завів снігохід, і вони поїхали далі. Знову пішов сніг.

Через годину вони зупинилися на новому пагорбі, і Піт знову впав з «Кета», цього разу завалився на бік. Він підняв голову, але обличчя в нього майже не залишилося, воно все було під пишною рослинністю. Він спробував щось вимовити і не зміг: рот був забитий, язик не ворушився під товстою подушкою байрусу.

«Я не можу. Все, не можу більше, дай мені спокій».

«Так, — сказав Сірий. — Думаю, ти виконав своє призначення».

«Піте! — скрикнув Джонсі. Потім Сірому: — Ні, ні, не роби цього!»

Сірий, звичайно ж, не звернув уваги. На мить в оці, що залишилося на обличчі Піта, з’явилося безмовне розуміння. І полегшення. У цю коротку мить Джонсі ще міг достукатися до розуму Піта, свого друга дитинства, який завжди чекав біля воріт школи, нібито ховаючи в кулаці цигарку, який мріяв стати космонавтом і з орбіти побачити весь світ цілком, який був одним із тих чотирьох, хто допоміг урятувати Даддітса від великих хлопців.

Одна мить. Потім Джонсі відчув, як щось вистрибнуло з розуму Сірого, і поріст на тілі Піта не просто смикнувся, а почав стискатися. Почувся зловісний скрипучий звук — це череп Піта тріснув у десятку місць. Обличчя — те, що лишилося від нього, — різко ввалилося всередину, зробивши Піта схожим на старезного беззубого діда. Потім він упав ниць, і сніг почав засипати спину його куртки.

«Ах ти сволота!»

Сірий, байдужий до прокльонів і люті Джонсі, не відповів. Він знову розвернувся вперед. Як тільки він це зробив, вітер, який усе ще посилювався, на мить припинився, і в сніговій завісі прочинилася щілина. Приблизно в п’яти милях на північний захід від їхнього нинішнього перебування Джонсі побачив рухливі вогні, але не сигнальні, а фари. Безліч. Там по шосе їхала колона вантажівок. Інших машин там не було. Тепер ця частина Мейну цілком належала військовим.

«І всі вони шукають тебе, суко», — процідив Джонсі, коли снігохід поїхав далі. Снігова запона зімкнулась, огорнувши їх з усіх боків і приховавши від очей колону, але Джонсі знав, що Сірому нескладно буде знайти шосе. Піт привів його сюди, в цю частину карантинної зони, де неприємностей не очікувалось, і він розраховував, що далі його поведе Джонсі, бо Джонсі був іншим. Хоча б тому, що його не брав байрус. Із якоїсь причини байрусу він не подобався.

«Тобі звідси не вийти», — сказав Джонсі.

«Я вийду, — заперечив Сірий. — Ми завжди помираємо і завжди живемо. Ми завжди програємо і завжди перемагаємо. Подобається тобі це чи ні, Джонсі, але ми — майбутнє».

«Якщо це так, то це найкращий з усіх відомих мені приводів жити минулим», — сказав Джонсі, але від Сірого відповідь не прийшла. Сірий — як сутність, як свідомість — зник, розчинився в хмарі. Від нього залишилося рівно стільки, щоб підтримувати рухові навички Джонсі й скеровувати снігохід до шосе. І Джонсі, змушений виконувати невідоме йому завдання, знайшов слабку втіху в двох речах. По-перше, Сірий не знав, як дістатися до останнього його крихітного шматочка, який існував у згадці про контору братів Трекерів. По-друге, Сірий не знав про Даддітса, про «не скакати, не грати».

І Джонсі збирався зробити так, щоб Сірий і не дізнався про це.

Хоча б деякий час.

Розділ 13

У крамниці Ґосселіна