Туризм для осіб з фізичними і розумовими вадами (туризм для сліпих, туризм для глухонімих, туризм для людей з обмеженими можливостями, інвалідний туризм, реабілітаційний туризм, корекційно-освітній туризм, доступний туризм) - це різновид туризму, спрямований на задоволення рекреаційних потреб осіб з обмеженими можливостями.
Цей вид туризму з'явився в 70-х роках минулого століття і розвивався в громадських організаціях осіб з обмеженими можливостями (ООВ). Складність розвитку цього виду туризму полягає в неповноті нормативної бази, відсутності системи методичного супроводу, системи підготовки інструкторів-фахівців з роботи з ООВ. Сьогодні у світі за цим різновидом туризму закріпився термін "туризм для людей з обмеженими життєвими можливостями" (ЛОЖВ), "інвалідний туризм", "туризм глухих", "туризм сліпих", "реабілітаційний туризм", "корекційно-освітній туризм". Необхідно зауважити, що під терміном "люди з обмеженими життєвими можливостями" маються на увазі не лише особи, які мають інвалідність, але й особи, які не мають інвалідності, але у них є ті чи інші відхилення, що знижують їх функціональні можливості. В залежності від фізичного стану людей з обмеженими фізичними можливостями споживачів туристського продукту поділяють на 2 категорії:
• 1 категорія - туристи з обмеженими можливостями пересування (в тому числі, інваліди-колясочники);
• 2 категорія - туристи з обмеженими можливостями сприйняття навколишнього світу (погано бачать, незрячі, глухі).
Особи з обмеженими можливостями становлять 10% всіх мандрівників у світі, тому, враховуючи цей факт, експерти-туризмо-знавці розробили ряд важливих рекомендацій для туристського менеджменту, зокрема, при формуванні, просуванні і реалізації туристського продукту туристські організації та індивідуальні підприємці повинні:
• 9 враховувати інтереси туристів з обмеженими фізичними можливостями;
• o максимально забезпечити їх різноманітними видами туристичних послуг (бажано - з оздоровчими і спортивними цілями, з пасивним відпочинком у рекреаційних центрах, короткочасним приміським відпочинком, рибалкою);
• o при проектуванні та реалізації туристичних послуг для туристів з обмеженими фізичними можливостями перевагу доцільно віддавати районам зі сприятливими кліматичними і природними умовами (з усіх видів уникати ландшафтів, таких як гірські райони, райони з несприятливими або небезпечними для цих груп туристів кліматичними умовами, наприклад, крайньої півночі);
• o обов'язковою умовою при організації подорожей є транспортна доступність об'єктів туристичної індустрії.
Сьогодні, наприклад, у світі організовуються чимало турів для сліпих, наприклад, серед них проводяться змагання з туристичного багатоборства (установка наметів, смуга перешкод, орієнтування, рафтинг на плотах та каное, конкурс кухарів і художньої самодіяльності і багато іншого). У багатьох країнах світу, таких як Угорщина, Єгипет, Франція, Великобританія, Польща, США вже існують екскурсійні маршрути для сліпих туристів.
Стрімкий розвиток туризму сьогодні повинен враховувати і потреби таких туристів як глухі та німі особи. У цілому проблемам глухонімих подорожуючих приділяється найменша увага у порівнянні з іншими туристами, що мають певні обмеження, на жаль, люди з вадами слуху майже невидимі в туристичному світі. Водночас експерти туризму виділяють основні проблеми з якими стикаються глухі та німі туристи:
• o бар'єри в посольствах і консульствах (темні віконця, обман під час оплати за візу);
• o бар'єри в польотах ( голосова інструкція з безпеки, розваги під час польоту);
• o бар'єри сухопутним транспортом (оголошення на залізничній станції);
• o бар'єри із забезпеченням тимчасовим житлом (рецепція, безпека і доступність до житла, комунікаційні бар'єри із забезпеченням тимчасовим житлом);
• o обмеження в харчуванні для різних релігій (халяль, кошер, вегетаріанство).
Для обслуговування ще для однієї категорії туристів з обмеженими можливостями, а саме туристи з обмеженими можливостями пересування, експерти-туризмознавці визначили ряд вимог щодо туристично-інформаційного наповнення:
• висота і кут нахилу при розміщенні інформаційних матеріалів і стендів повинні забезпечувати зручність сприйняття для цієї категорії споживачів, у тому числі і для туристів, що переміщаються в інвалідних візках;
• висота розташування стандартних інформаційних стендів повинна бути 75-85 см від землі (підлоги), тоді як вертикальні стенди і дошки оголошень повинні бути розташовані на висоті 60-70 см, залежно від розміру стенду;
• стенди повинні бути встановлені на рівних майданчиках з твердим покриттям, щоб забезпечити під'їзд інвалідного візка;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні різновиди туризму» автора Кляп М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікація туризму за соціо-демографічними ознаками“ на сторінці 8. Приємного читання.
