Стимули туристичної діяльності, на відміну від мотивів, є зовнішнім спонуканням до трудової активності в сфері туризму.
Поняття "стимулювання праці" в соціологічній літературі вживається як в широкому, так і вузькому розумінні. У широкому значенні цього поняття воно охоплює всі, що використовуються в управлінні, методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні (матеріальні), соціально-регулятивні. Адміністративні методи стимулювання праці мають вплив на індивіда, групу через накази, завдання тощо. Це такі методи, коли необхідний суб'єкту управління трудовою поведінкою результат досягається завдяки тому, що для суб'єкта праці "збитки" від можливих санкцій за невиконання перевершують витрати на виконання завдання.
Економічне, матеріальне стимулювання праці передбачає внесення в процес мотивації вартісних важелів залучення людей до праці, тобто безпосередній економічний вплив на мотивацію забезпечення особистої і групової зацікавленості суб'єктів праці в матеріальному заохоченні. Тут застосовуються як безпосередні (зарплата, премії, доходи від прибутку та ін.), так і опосередковані (ціни, податки, кредити) важелі регуляції трудової поведінки.
У вузькому розумінні стимулювання праці фактично збігається з соціальною регуляцією праці - коли спонукання до діяльності здійснюється через задоволення різноманітних потреб особистості, соціальної групи чи трудового колективу.
Як бачимо, подібний вплив пов'язаний з одержанням людиною задоволення від реалізації її цілей, потреб. І воно нерідко спонукає особистість до певної трудової діяльності сильніше, ніж безпосередній (адміністративний, економічний) вплив.
Слід зазначити, що в основі стимулювання використовується залежність трудової поведінки працівника від особистісно значущих умов трудової ситуації. Створення сприятливих умов для задоволення індивідом значущих для нього потреб дає змогу впливати на туристичну діяльність в інтересах як індивіда, так і туристичного підприємства.
Основними функціями стимулювання в загальному механізмі регуляції трудової туристичної діяльності є економічна, соціальна, соціально-психологічна і морально-виховна. Слід пам'ятати про їх комплексну взаємодію і сукупний вплив на трудову поведінку.
Найважливішими підставами для класифікації стимулів виступають потреби працівника. Відповідно до цього стимули поділяються на матеріальні (грошові і не грошові) і нематеріальні (соціальні, моральні, творчі, соціально-психологічні). Відповідно до суб'єктів інтересів виділяються індивідуальні, групові й суспільні стимули праці. За спрямованістю розрізняють позитивні й негативні стимули.
Уміння ефективно поєднувати різні види стимулів складає суть тактики стимулювання. Водночас важливо правильно вибирати стратегію, тобто перспективний напрям стимулювання серед типових для сучасного народного господарства: товарно-виробничу, патерналістську, стимулювання самою працею чи стимулювання почуття господаря і співвласника.
Організація стимулювання на підприємствах туристичної галузі має відповідати вимогам колективності, диференційованості, гласності, гнучкості та оперативності, а також спиратися на участь у стимулюванні як керівництва, так і рядових працівників.
І, нарешті, завершальний елемент туристичної діяльності - її результат. Методологічним підходом до розуміння сутності результату туристичної діяльності є розуміння її як ефективності цієї діяльності.
Характерно, що тривалий час проблема ефективності трудової діяльності розроблялась переважно в рамках економічної науки. Тож не дивно, що домінування економічного підходу спостерігалось і стосовно ефективності туристичної діяльності. Так в українській туризмології ефективність туризму теж трактується саме як економічна оцінка впливу туризму на зростання продуктивності праці в різних галузях виробництв залежно від характеру цієї праці. Як бачимо, ефективність туристичної діяльності пропонують вимірювати не в сфері туризму, а в інших галузях виробництва. Слід погодитись з оцінкою В.Є. Пилипенка: єдиний підхід до питання соціальної ефективності трудової діяльності поки що відсутній, загальновизнаної системи показників взагалі не створено. Брак спеціальних методик вимірювання соціальної ефективності трудової діяльності призвів до того, що в різних публікаціях наводились різні її критерії. Це не дає змоги застосовувати їх як універсальні за умов будь-якого конкретного підприємства, конкретного виду трудової діяльності, зокрема до туристичної.
Нерідко в якості показників розглядають стійкість виконання виробничих завдань; кількість продукції, що випускається, економне використання сировини, матеріалів, енергії, робочого часу; трудову, виробничу і технологічну дисципліну. Зрозуміло, що ці показники дають уявлення насамперед про економічну ефективність трудової діяльності різних груп працівників. У якості показників ефективності, що характеризують особистісний і кваліфікаційний потенціал працівників, розглядають також самостійність, ініціативність, кваліфікаційне зростання, освоєння суміжних професій, участь у раціоналізаторстві, винахідництві, участь в управлінні виробництвом, громадська активність.
Практично в усіх дослідженнях ефективності трудової діяльності використовують показники економічного і соціального характеру. Крім того, вони різноманітні, різні за якістю, що створює очевидні труднощі щодо зіставлення отриманих результатів. Тому це питання для свого вирішення вимагає ретельного аналізу методичного досвіду. Насамперед йдеться про показники, вимірювання за якими здійснюється за допомогою конкретно-соціологічних досліджень.
Досліджуючи ефективність трудової поведінки працівників, використовують анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, соціально-психологічне тестування, соціометричні тести та експертизи. Найбільш ефективним, на думку В.Є. Пилипенка, є метод експертних оцінок.
Слід зазначити, що дослідження ефективності праці також відчувають тенденцію послаблення серед соціологів праці економічного її розуміння, хоча цей процес відбувається повільно. Так, на відміну від економічної ефективності, що розглядають як співвідношення економічних результатів праці до витрат на їх досягнення, поступово набуває поширення поняття "соціальний ефект праці". У визначенні білоруського соціолога Г.М. Соколової соціальна ефективність праці - це категорія, яка надає уявлення про співвідношення витрат та результатів суспільної праці за рахунок його індивідуалізацїї. Чим більше наука стає безпосередньою виробничою силою, тим вища соціальна ефективність праці. Якісні зміни у виробництві індустріально розвинутих країн, що виникли в середині 50-х рр. XX сторіччя завдяки техніко-технологічним та організаційним змінам, змінили структуру національних економік. Вони значно зменшили обсяги секторів сільського господарства і промисловості (за рахунок зростання ефективності праці) та збільшивши чисельність робочої сили в секторі сервісу, зокрема в галузі туризму. Відповідні зміни сталися і в структурі населення індустріально розвинутих країн: різко зменшилася частка робітників і селян і зросла частка зайнятих у сфері науки, освіти, охорони здоров'я, туризму, сфері послуг.
На думку ВЛ. Полторака, основною ознакою соціальної ефективності є передбачуваність, спланованість, бажаність якісних змін в розвитку соціальної системи. При цьому ознака позитивності у змінах, що передбачають отримати суб'єкти соціальної дії, не є обов'язковою. Тобто соціальний ефект може бути і негативним.
Завершуючи порівняльний аналіз можливостей використання поняття ефективність в туризмі, є підстави зробити висновки:
• o в туризмі поняття "ефективність" може використовуватись в двох значеннях - соціальна ефективність та економічна ефективність;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні різновиди туризму» автора Кляп М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стимули туристичної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
