За енциклопедичними виданнями, поняття "соціальна активність" - це фундаментальна категорія, якою послуговуються для розробок і висвітлення багатьох проблем соціальної діяльності та поведінки людей, соціальних груп, інститутів, суспільства.
Як бачимо, соціальна активність є об'єднуючим поняттям як для дослідження діяльності, так і для дослідження поведінки людини. Отже, не дивно, що така спільна методологічна база для дослідження обох форм соціальної активності - діяльності і поведінки - слугує базою для ототожнення деякими дослідниками цих форм.
За своєю сутністю соціальна активність (від лат. activus - діяльний) - характеристика способу життєдіяльності соціального суб'єкта (індивіда, групи), що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до наболілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів або консервацію існуючого стану речей, гальмування змів, розвитку; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб'єктами. Через соціальну активність реалізуються діяльнісні потенції суб'єкта, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення, здатність охоплювати своєю діяльністю світ.
Як бачимо, активність - притаманна всім живим істотам здатність реагувати на оточуюче середовище. Таким чином, активність - загальна характеристика живого, яка відрізняє його від неживого.
Формами виявлення активності виступають невимушені рухи (фізичні об'єкти на це нездатні) від найпростіших, елементарних, що називаються актами, до найскладніших, високоорганізованих форм, зокрема (свідомої діяльності).
Слід звернути увагу на специфіку людської активності на відміну від тваринної. Якщо активність тварини, змінюючи певною мірою природне середовище, виявляється головним чином в пристосуванні організму до цього середовища, то активність людини, її діяльність міняє місцями адаптаційну та адаптуючу функції активності, тому що головною його функцією стає адаптація природного та соціального середовища до потреб людини, а не адаптації людини до цього середовища. Тим самим людська діяльність забезпечує не тільки самозбереження виду Ношо sapiens, але і стрімкий соціальний прогрес, від якого міняється природа, суспільство, культура і сама людина, як об'єкт та суб'єкт власної діяльності.
Людська діяльність
Активний характер людської діяльності підтверджується вченням К. Маркса про людську діяльність як оволодіння об'єкта суб'єктом, розкриває іманентно активну роль суб'єкта діяльності.
Саме звідси стає можливим вичленення трьох основних елементів діяльності і трактування їх структурного зв'язку. Такими елементами є:
• суб'єкт, що наділений активністю та спрямовує її на об'єкти або на інших суб'єктів;
• об'єкт, на який спрямована активність суб'єкта (точніше суб'єктів);
• сама ця активність, що виражається тим чи іншим способом оволодіння об'єкта суб'єктом або у встановленні суб'єктом комунікативної взаємодії з іншими.
Для визначення змісту цих основних елементів для видової діяльності - туристичної - необхідно скористуватись методологічними порадами щодо такого родового поняття як діяльність.
Як зазначає С.М. Каган, "в ролі суб'єкта діяльності може виступати конкретний індивід, та чи інша соціальна група і, нарешті, суспільство загалом, в тій мірі, в якій ми протиставляємо його природі і розглядаємо ті чи інші форми його впливу на неї. Зрозуміло, що діяльність різних суб'єктів можна вичленити тільки в абстракції, в реальності ж активність індивіда вплетена в активність різних соціальних груп, виробничого колективу, професійного об'єднання, політичної партії, класу, нації, а дії цих останніх пов'язані з інтегральною діяльністю суспільства".
Отже, для видової діяльності - туристичної - також притаманні ознаки суб'єктності: конкретний індивід, соціальна група (або організація) і суспільство (або його підсистема - туристична сфера).
Об'єкти діяльності також мають різні субстрати. Об'єктом може бути природний предмет, той чи інший соціальний інститут, сама людина, оскільки вона не зводиться ні до природного, ні до соціального буття; нарешті, об'єктом діяльності може виявитися сам суб'єкт, якщо він спрямовує активність на власне "я" заради, наприклад, самопізнання або самозміни.
Спираючись на принцип відповідності сутнісних ознак видових понять (туристична діяльність) видовому поняттю (діяльність), визначимо субстрати об'єктів туристичної діяльності.
По-перше, це може бути природний предмет, до яких можемо віднести природну сферу (флора, фауна і т.ін.) того чи іншого регіону чи частини світу, в яких здійснюється туристична діяльність.
По-друге, це певні соціальні інститути (культури, освіти, господарства і т.ін.), відвідування яких включено до туристичних маршрутів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні різновиди туризму» автора Кляп М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна активність“ на сторінці 1. Приємного читання.
