Перевагами такої класифікації є виділення в окремий клас духовних інститутів, до яких включено культуру. Адже соціальні організації в галузі туризму виконують не тільки господарчі функції, що відносяться до економічних інститутів, але й соціокультурні функції, регуляція яких здійснюється інститутом культури.
Слід звернути увагу, що ця класифікація охоплює лише так звані "головні інститути", функції яких спрямовані на забезпечення найважливіших потреб. Кожен із головних інститутів включає сукупність "неголовних інститутів" та суспільних практик.
Виходячи з того, що функції туризму також спрямовані на реалізацію важливих вітальних потреб людини - культурної та економічної, а також той факт, що ці потреби притаманні не всім, а тільки певним групам людей, що займаються туризмом (хоча і достатньо чисельним), є підстави для визнання за феноменом туризму статусу неголовного соціального інституту, що входить до двох головних інститутів - культури та економіки.
За такого підходу інститут туризму слід розглядати як носія видових ознак обох головних інститутів (економіки і культури), тобто визначати його культурно-економічний (господарчий) неголовний соціальний інститут.
Методологічним підґрунтям для дослідження такого "гібридного" інституту має слугувати теоретичний підхід, що об'єднує, інтегрує основні функції обох головних соціальних інститутів у певну соціальну діяльність.
Такою інтегруючою соціальною діяльністю є трудова діяльність. Адже, здійснюючи її, людина за допомогою засобів виробництва впливає на природу і використовує її для продукування матеріальних і духовних продуктів, необхідних для задоволення своїх потреб. Праця, за визначенням К. Маркса, є вічна природна умова людського життя, і тому вона не залежить від будь-якої форми цього життя, а навпаки однаково спільна для всіх її суспільних форм. Отже, діяльність людини щодо виробництва матеріальних та духовних благ і послуг слід розглядати як спільну, об'єднуючу функцію культурно-господарчого інституту туризму. При цьому важливо виходити із правильного розуміння виробничої діяльності, самого процесу виробництва. Відомо, що категорія "виробництво" застосовується для позначення діалектичної єдності двох сфер. По-перше, це - сфера виробництва засобів до життя, тобто предметних умов її існування, звичайно її позначають як матеріальне виробництво. Однак було б невірно обмежитися вивченням тільки цієї сфери. Розглядаючи виробництво й відтворення життя як визначальний момент в історії, Ф. Енгельс виділяв у ньому й іншу сторону - "виробництво самої людини". "Громадські порядки, при яких живуть люди певної історичної епохи й певної країни, - писав він, - обумовлюються обома видами виробництва...". У цьому зв'язку саме на реалізацію "виробництва самої людини" спрямовано головні функції інституту культури: виробництво духовних цінностей і культурних послуг, їх збереження, поширення і споживання. А в неголовному інституті туризму функція "виробництва людини" реалізується у виробництві цінності туристичної культури, туристичних товарів і послуг, їх поширення і збут (реалізація) та споживання.
Інститут культури
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні різновиди туризму» автора Кляп М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туризм як господарчий і культурний соціальний інститут“ на сторінці 2. Приємного читання.
