Більше або менше співіснування різних організмів, що пов'язані між собою спільними умовами життєдіяльності називають симбіозом. Тривалий паралельний розвиток двох організмів-симбіонтів викликав у них пристосування до спільного життя. У більшості випадків ці пристосування настільки стали необхідними, що симбіонти вже не можуть існувати самі по собі. Насправді ж під зовнішнім благополуччям союзу симбіонтів завжди продовжує існувати принцип паразитизму й підступності. Тільки паразитизм і підступність в симбіозі організмів взаємоврівноважені необхідністю спільного існування, бо саме в симбіозі кожен з організмів переважає завдяки допомозі свого компаньйона.
Термін симбіоз походить від грецького слова, що в перекладі означає співжиття. Це співжиття організмів не випадкове, а закономірне, історично зумовлене.
У симбіозі беруть участь різні за систематичним поділом організми. Вперше цей термін ввів німецький ботанік А. де Барі в 1879 р., коли йому вдалося пояснити сутність природи лишайників. Щоправда, симбіотична природа лишайників була відома вже до нього. Де Барі встановив засіб живлення грибів та пояснив, яким чином вони існують у складі лишайників. Вчений вважав, що гриби і водорості, що входять в симбіоз і створюють єдиний організм лишайник, існують так тільки завдяки взаємодопомозі. Такі взаємовідношення де Барі називав основними для життя більшості симбіонтів у природі. "Об'єднатися - значить вижити" - ось як розумів явище симбіозу де Барі.
Нині явище симбіозу вивчено значно глибше, ніж воно було відоме за часів де Барі. Симбіоз притаманний не лише рослинам, а й тваринам. Так влаштовують своє життя краби з актиніями. Рослини можуть співіснувати з тваринами (наприклад, зоохлорели з нижчими безхребетними). Тому явище симбіозу до деякої міри універсальне.
У повітрі міститься близько 78 % вільного азоту. А азот є одним з основних складових елементів органічної речовини, яку продукують зелені рослини. Здавалося б, такої кількості азоту на планеті цілком вистачить для будь-якої кількості рослин, і для підвищення врожайності сільськогосподарських культур забезпеченість азотом не становитиме проблеми. Однак все виявилося навпаки. Саме від азоту і залежить родючість ґрунтів та продуктивність рослин. Справа в тому, що атмосферний азот рослини не можуть засвоювати. Для цього його спочатку повинні "вловити" азотфіксуючі бактерії і перетворити у сполуки, доступні для живлення рослин. Ось чому присутність азотфіксуючих бактерій значною мірою свідчить і про родючість ґрунтів, де міститься багато сполук з азотом. Слід відмітити, що кожен рік культурні рослини разом з врожаєм виносять близько 10 млн. тонн азоту з ґрунту.
Ще до нашої ери давні греки та римляни помітили, що після вирощування бобових культур родючість ґрунту значно зростає. Однак вони не могли пояснити цього явища. Вперше його спробував розв'язати у 1838 р. французький вчений Дж. Буссенго. Він встановив, що внаслідок вирощування бобових у ґрунті зростає кількість сполук азоту. Проте Буссенго помилково вважав, що цей азот засвоюють самі бобові рослини з повітря, зв'язуючи його в різні хімічні сполуки. Потім Дж. Буссенго переконався, що це пояснення невірне, але йому так і не вдалося розгадати таємницю фіксації азоту бобовими рослинами. Вперше це явище спостерігав та правильно визначив російський вчений С. М. Виноградський у 1895 р. Він виділив з ґрунту азотфіксуючу бактерію клостридіум і назвав її на честь видатного французького бактеріолога Л. Пастера клостридіум пастеріанум.
Встановлено, що клостридіум пастеріанум живе при відсутності будь-яких азотних сполук. Розвиток бактерії відбувається у безкисневому середовищі. Тому в ґрунті вона розвивається лише в присутності інших бактерій - аеробних та анаеробних, які виконують в природі азотфіксацію. Однак найбільш цікавим є симбіоз азотфіксуючих бактерій з вищими рослинами.
Азотфіксуючі бактерії живуть у ґрунті. З розвитком кореневої системи рослин, на яких вони оселюються, активність цих бактерій в зоні діяльності коренів посилюється. Встановлено, що бактерії рухаються до "своїх" коренів на відстань до 3 см. Беручи до уваги мікроскопічні розміри самої бактерії, ця відстань для них є досить далекою мандрівкою. Зрозуміло, що до коренів стягуються переважно ті азотфіксатори, які в процесі еволюції пристосувалися до життя з відповідними видами рослин.
Нині ще немає єдиної думки про те, як саме проникають бактерії в тканини кореня. Можливо, через пошкодження, а можливо, і крізь оболонки самих клітин. У всякому випадку вони нагромаджуються в молодих тканинах головного та бічних корінців. Там вони інтенсивно розмножуються поділом, утворюючи так звані інфекційні нитки. Під впливом життєдіяльності бактерій клітини кореня починають розростатися у кулясті бульбочки, де в клітинах рослини-господаря нагромаджуються колонії азотфіксуючих бактерій. За це такі бактерії називають бульбочковими. Згодом коренева система виявляється густо помережаною численними бульбочками. Бактерії займають центральну частину клітин бульбочки. Поруч з ними розташовуються запасаючі клітини, що містять крохмаль. Формування клубеньків триває від чотирьох до десяти днів.
Отже, симбіоз азотфіксуючих бактерій з вищими рослинами відбувається по типу звичайного захворювання. Бактерії проникають в тканини рослини-господаря і примушують їх інтенсивно ділитися, створюючи бульбочки. У тих бульбочках бактерії концентруються і живляться за рахунок виділень рослини-господаря. Однак і самі вони приносять користь цій рослині, зв'язуючи атмосферний азот у легкі для засвоєння рослиною сполуки. Це взаємовигідний симбіоз, хоч в основі його лежить все те саме тяжіння одного організму жити за рахунок другого. Адже рослина намагається захиститися від бактерій на першому етапі спільного життя. Вона виділяє токсичні для бактерій речовини. А англійський дослідник Н. Торнтол навіть довів, що бактерії перетворюються в справжніх паразитів, якщо в ґрунті мало бору чи його зовсім немає, а також, що рослина в період цвітіння активно експлуатує бактерії, і вміст останніх у бульбочках в цей період сильно зменшується. Отже, боротьба може відбуватися з перемінним успіхом.
Азотфіксуючі бактерії вступають в симбіоз переважно з рослинами з родини бобових. Близько 1300 таких симбіонтів відомо серед бобових, з них до 200 видів становлять сільськогосподарські культури. Крім бобових, азотфіксатори можуть симбіотувати і з іншими рослинами, наприклад, з вільхами та обліпихою. Тому в природі можна зустріти бульбочкові вирости на коренях досить різних за систематичною належністю видів рослин.
Нині в народному господарстві використовують спеціальні добрива, що містять цінні раси азотфіксуючих бактерій. Ці препарати називаються нітрагіном та ризоторфіном. Вони містять по кілька мільярдів живих бактерій на 1 г речовини. Це значною мірою стимулює розвиток важливих сільськогосподарських культур.
До речі, експериментуючи з мінералізованим азотом, вчені виявили досить дивну закономірність. Чим більше такого азоту в ґрунті, тим слабше проявляється симбіоз азотфіксуючих бактерій з вищими рослинами. Крім того, на родючих ґрунтах рослина пригнічує розвиток цих вже непотрібних союзників. Якщо на поле з бобовими внести мінеральні азотні добрива, то рослини починають руйнувати власні колонії з азотфіксуючими бактеріями. Таким чином, цей союз має вимушений характер: доки у ґрунті бракує зв'язаного азоту, бактерії є союзниками вищих рослин і можуть навіть примушувати останніх до спільного життя; на родючих ґрунтах вищі рослини відмовляються від такого союзу і навіть знищують своїх вчорашніх "побратимів".
Встановлено, що не тільки бактерії можуть фіксувати атмосферний азот і створювати при цьому симбіоз з вищими рослинами. Наприклад, в бульбочках вільхи та маслинки живуть не бактерії, а актиноміцети. Вони досить близькі до бактерій, але відрізняються від останніх тим, що утворюють галузисту, не поділену на окремі клітини мікроскопічну масу. їх ще називають променистими грибами. Так от у бульбочках вільхи та маслинки живуть саме такі азотфіксуючі гриби. їх діяльність подібна до діяльносте бактерій, що знаходяться в бульбочках коренів бобових. Нарешті, у виростах коренів саговників зустрічаються синьо-зелені водорості. Ці мікроскопічні водорості часто розглядають разом з бактеріями за спільними особливостями будови клітин. Виявляється в коренях саговників синьозелені водорості теж можуть синтезувати сполуки, зв'язуючи при цьому вільний азот з атмосфери. Отже, симбіоз вищих рослин з мікроскопічними організмами, які можуть фіксувати азот з повітря, досить поширений в природі.
У процесі еволюції рослини пристосувались до найскладніших умов існування. Там, де сам по собі організм не міг здобути перевагу в боротьбі за існування, йому доводилося шукати союзників. Об'єднуючись, два різних ниди повніше використовували спільні можливості. Це давало їм перевагу над іншими, хто був позбавлений симбіотичних зв'язків.
Мікориза - це не що інше, як співжиття грибів з вищими рослинами: деревами, кущами і травами. Мікориза утворюється по-різному. Грибниця розростається навколо кореня, утворюючи своєрідний по-крив-чохол. Такі корені не мають кореневих волосків, бо грибниця виконує їх функцію. Мікоризу такого типу називають ектотрофною, тобто зовнішньою. Вона характерна для деревних рослин, але у трав'янистих видів зустрічається рідко.
Історично співжиття грибів та вищих рослин розвивалось теж з типової схеми паразит-постачальник. Однак в процесі еволюції ця схема настільки вдосконалилась, що тепер ні паразит (гриб), ні постачальник (рослина, на якій росте гриб) не можуть існувати одне без одного. Властивості паразитизму можна простежити на деяких цікавих діях мікоризоутворюючих грибів. Наприклад, гриб не просто використовує виділення рос-лини-господаря, а активно стимулює їх. Якщо грибові бракує поживи, він виділяє спеціальні ферменти, які спрямовуються до запасаючих тканин рослини-господаря. Там ці ферменти розкладають крохмал на прості цукри, а вже їх всмоктує грибниця (крохмаль вона не може засвоїти). Таким чином, у мікоризі грибові належить роль ініціатора, який регламентує споживання поживних речовин.
Не тільки дерева, кущі й трави залежать від наявності в ґрунті гри-бів-мікоризоутворювачів. Самі гриби теж погано розвиваються, якщо поруч немає типових для них господарів. Зокрема в культурі для їх росту необхідні вітаміни В1 і В6. Самі гриби виробляють вітаміни В3 і РР, які стимулюють проростання насіння і розвиток кореневої системи вищих рослин.
Детально дослідив і описав явище мікоризи і дав назву цьому симбіозу (гриба і дерева) німецький вчений А. В. Франк. Він обкопував дерева в лісі (бук, ялину, дуб, сосну) канавами, куди вставляв бляшані листи. Потім засипав канави ґрунтом, завезеним з сусіднього поля, де гриби не росли. Виявилося, що на ізольованій ділянці навколо такого дерева гриби не росли, тоді як поруч їх було чимало. Отже, на коренях лісових дерев обов'язково є грибниця. А. Б. Франк визначив особливості будови коренів під впливом грибниці і пояснив функцію мікоризи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Товарознавство продовольчих товарів» автора Бірта Г.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Симбіоз серед рослин“ на сторінці 1. Приємного читання.
