Родіола рожева - багаторічна трав'яниста рослина із кількома прямостоячими стеблами від 10 до 40 см заввишки, на яких почергово розташовані рідкозубчасті м'ясисто-сукулентні сизувато-зелені листки. Жовті, здебільшого одностатеві, чотири або п'ятичленні квіточки зібрані на верхівці стебла у густе багатоквіткове, досить гарне та примітне щитковидне суцвіття. Квітує з червня по серпень. Після відцвітання утворюються плодики - листянки з коротким носиком, спрямованим догори. Вони набувають гарного червонястого забарвлення.
Особливої оригінальності рослині надає товсте вузлувате неправильної форми кореневище з декількома тонкими коренями. Інколи воно може досягати 15 см у поперечнику та майже кілограмової ваги. Зовні кореневище бурувате або ж кольору бронзи чи старовинної позолоти з своєрідним перламутровим блиском. Від нього пішла дивна на перший погляд народна назва цієї рослини - золотий корінь. На зрізі кореневище біле або жовтувате, рідше бурувате, а при сушінні переважно набуває рожевого кольору. Смак його - гірков'яжучий
Свіжому зрізу або розламу кореня властивий приємний запах, який дещо нагадує аромат квітів троянд чи шипшин. Саме з цим, як гадалось, пов'язана латинізована наукова назва роду цих рослин, що походить від грецьких слів "родіа різа"- "трояндовий корінь". За іншою версією, ця назва йде лише від слів "родіа" або ж "родон", що означає "шипшина" чи "троянда".
Цей рід налічує понад 60 видів, поширених у субарктичних широтах і високогір'ях гірських систем Європи, Азії та Північної Америки. На Україні зростає лише один вищезгаданий.
Родіола рожева має сильно розірваний ареал. Крім Карпат, цей вид зустрічається у горах Західної Європи, Сибіру, Малої Азії, Забайкалля, Далекого Сходу, Монголії, Китаю, на Тянь-Шані та Алтаї, на рівнинних і гірських тундрах півночі Євразії, Аляски. Види, що мають такий ареал, який охоплює приполярні широти і високогір'я гірських систем, називають арктоальпійцями
Золотий корінь є дуже поліморфним, тобто мінливим, видом, і частина ботаніків виділяє в його межах щонайменше 10 підвидів та декілька різновидностей.
Найсприятливіші умови для розростання кореневищ - на берегах гірських річок, струмків, біля джерел. Тут середня вага одного копеневища може досягати 30 г, тоді як, скажімо, у гірській тундрі - лише 7-8 г.
Протягом більше як чотирьох сторіч кореневише родіоли рожевої було одним із популярних тонізуючо-стимулюючо-лікувальних засобів в арсеналі народної медицини Сибіру. Його використовували головним чином у вигляді настойки на горілці як засіб, що підвищує працездатність, знімає втому, особливо при старечому занепаді сил, імпотенції тощо. Ним лікували різні хвороби. Так, настойку або порошок із сухих кореневищ вживали при діабеті, сухотах, анемії, хворобах печінки та шлунка, зубних болях, як в'яжуче та ін. Збирали підземну частину золотого кореня у серпні. Після очищення кореневище розрізали на шматки і сушили при температурі 50-60° С.
Хіміко-фармакологічні дослідження підтвердили наявність у золотого кореня стимулюючо-тонізуючих властивостей, особливо для підвищення ефективності розумової праці. Він здатний поліпшувати опірність організму різноманітним несприятливим впливам, тобто відноситься до рослинних стимуляторів типу женьшеня.
Вважають, що основною діючою речовиною у кореневищі родіоли рожевої є глікозид - салідрозид, або родіолозид. Кореневища також багаті на дубильні речовини, в них є флавоноїдні глікозиди, ефірні олії, органічні кислоти (галлова, щавлева, янтарна, лимонна, яблучна), крохмаль, речовини лактонного характеру тощо.
Препарат вживають для стимуляції організму, поліпшення слуху, при перевтомі, неврозах, артеріальній гіпотонії.
У Карпатах родіола рожева є рідкісною рослиною, кількість місцезнаходжень якої дедалі скорочується.
Цю цікаву рослину можна з успіхом вирощувати у відкритому ґрунті на присадибних ділянках, скверах. Особливо гарно вона росте при достатньому зволоженні на штучних кам'янистих гірках, альпінаріях. Розмножувати золотий корінь можна посівом насіння або поділом кореневища.
Родова назва цих рослин пов'язана із темно-зеленими цупкими, дещо шкірястими, непарноперистими листками, які своєю формою нагадують листя ясеня. Якщо ж подивитись па листки проти світла, то на темному тлі зелені чітко видно світлі точки. Це просвічують вмістища ефірної олії, розташовані у м'якуші листка.
На території України зустрічається всього 2 види. Ясенець голо-стовпчиковий поширений у лісостеповій та степовій частині переважно на Лівобережжі та у Криму. Росте він у світлих лісах, чагарникових заростях, на узліссях, галявинах, а також кам'янистих схилах. Видова назва рослини обумовлена тим, що стовпчик її маточки не має опушення, чим відрізняється від ясенця білого, в якого стовпчик густо залозисто-волосистий.
Останній вид зустрічається у південно-східному Прикарпатті, на Подільській височині, у південно-західних районах Правобережного Лісостепу та Степу. Цей вид поширений також у Середній та Південній Європі. Ясенець білий зростає на сухих сонячних трав'янистих і кам'янистих схилах, серед розріджених теплолюбних чагарникових заростей, у світлих широколистяних лісах, на узліссях, галявинах, переважно на ґрунтах, багатих вапном. Видовий епітет обумовлений не забарвленням квітів, а білим кольором м'ясистого кореня.
Ясенці, крім звичайного опушення, ще густо вкриті величезною кількістю буро-чорних залозистих волосків, які виділяють чимало ефірної олії. Особливо багато цих волосків у суцвітті на стеблі, квітконіжках, чашолистиках. Завдяки великій кількості ефірної олії рослини мають специфічний запах, який нагадує суміш ароматів лимонів, кориці та камфори.
Німецький вчений-ботанік Кернер розробив класифікацію запахів рослин. Згідно з нею, ясенці належать до групи рослин терпеноїдного запаху. До речі, сюди ж він відносить лимони, лаванду та інші рослини. Цікаво, що споріднена з ясенцем рута запашна за цією класифікацією входить до складу іншої - парафіноїдної групи. Тому немає нічого дивного, що серед народних назв ясенця можна зустріти такі, як "ефірник", "ясениця духмяна", "запашна охватка".
У Грузії запашні листки та квіти ясенця кавказького використовують як сильні прянощі для приправи. Виділена з ясенців олія безбарвна, має скипидарно-камфорний аромат і містить у собі метилхавікол, анетол та інші речовини. У різних частинах рослини та у різних видах і навіть екологічних типах вміст олії неоднаковий, але у середньому коливається від 0,06%, до 0,31 %.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Товарознавство продовольчих товарів» автора Бірта Г.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цілющі рослини“ на сторінці 1. Приємного читання.
