Розділ «Тема 13 ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ»

Існує безліч різних за формою здійснення перестрахувальних договорів. Стандартного, спільного для всіх страхових компаній, договору не існує. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі в договорі, ставками премії, власним утриманням.

Усі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна та непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій (рис. 13.3).

Сутність пропорційного перестрахування полягає у тому, що ризик, який буде перестраховано, розподіляється між цедентом і перестраховиком на основі фіксованого відсоткового співвідношення, яке визначає як частку перестра-ховика у всіх збитках, так і його частку в премії.

Іншими словами, частка перестраховика в покритті ризику, отриманні премії та у виплаті відшкодування визначається, виходячи зі заздалегідь погодженого власного утримання цедента.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють три види договорів:

1) договір квотного перестрахування;

2) договір ексцедента суми;

3) змішаний договір квотно-ексцедентного перестрахування.

За облігаторним квотним договором страхування всі договори в певному виді страхування перестраховуються у перестраховика, який зобов'язаний прийняти зазначені договори на основі єдиного й визначеного відсоткового співвідношення (за квотою). Тобто цедент зобов'язаний передати перестрахо-викові визначену частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик не має права відмовитися від прийняття обов'язку.

Як правило, у квотному перестрахуванні цедент передає, а перестраховик приймає від нього відповідну частину премії, визначену у відсотках. Своєю чергою, і перестрахувальник сплачує цедентові комісійну винагороду (за надання можливості участі в договорі), а також тантьему — додаткову комісію зі свого прибутку.

Перестрахування на основі ексцедента сум є найдавнішою і найважливішою формою перестрахування. Таке перестрахування застосовується тоді, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за вартістю застрахованих об'єктів (застраховані ризики різні за страховими сумами).

Перед укладанням договору ексцедентного перестрахування цедент ретельно аналізує статистику страхових випадків, здійснює актуарні розрахунки і на таких підставах визначає розмір власної участі в усіх або в частині договорів безпосереднього страхування. Відповідальність, яка перевищує участь цедента в договорах безпосереднього страхування, передається цедентом для покриття перестраховикові.

Розмір власного утримання цедента є лімітом, або лінією (часткою), на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ризику, яка перевищує ліміт власного утримання цедента в певну кількість разів. Одним із головних завдань цедента під час укладання договору ексцедентного перестрахування є визначення розміру власного утримання (кількості ліній) для різних видів ризиків, які він має намір прийняти на страхування. Кратність (кількість ліній), яка перевищує розмір власного утримання цедента, обумовлюється в договорі ексцедентного перестрахування. Ексцедент розраховується як сума власного утримання цедента (ліміт), помножена на зафіксовану в договорі таку кількість разів, яка забезпечить необхідне й обумовлене перестрахування ризику.

Документи, які є основою для підписання договору перестрахування, є стислим викладом найважливіших умов та інформації про діловий досвід, називаються сліпом (slip). У сліпі в основному визначаються вид і тип перестрахування; кількість ліній; розмір утримання; місцезнаходження ризику, який підлягає перестрахуванню; очікувана перестрахувальна премія та максимальна відповідальність перестраховика. У сліпі також зазначаються деталі, які стосуються розміру відкритого депозиту та нараховуваного на нього відсотка; комісія та комісійна винагорода з прибутку; строк дії договору й період виставлення нотіса разом з іншою інформацією про ризик, який передається в перестрахування.

На відміну від пропорційного перестрахування, де компенсування збитків або шкоди розподіляється між цедентом і перестраховиком у пропорції, що відповідає розподілу страхових сум і премій, у непропорційному перестрахуванні виплати перестраховика визначаються виключно величиною збитків (шкоди). Пропорційний розподіл окремого ризику й отриманої за нього премії не застосовується. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам сплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором.

Як правило, непропорційне перестрахування застосовується в таких ризиках, які пов'язані з великими катострофічними збитками, або тоді, коли важко визначити верхню межу страхової відповідальності.

Розрізняють два основні види непропорційного перестрахування:

1) перестрахування на основі ексцедента збитку (excess of loss, скорочено XL);

2) перестрахування на підставі ексцедента збитковості (stop loss).

Спільною рисою цих видів перестрахування є те, що цедент установлює визначену суму, у межах якої він сам несе відповідальність у випадку настання збитків. Така сума називається пріоритетом цедента. Збитки, які перевищують пріоритет цедента, будуть відшкодовуватися перестраховиком до максимального ліміту.