Соціальна підтримка сім'ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах, у першу чергу спрямована на допомогу у подоланні стресових моментів, забезпечення нормального життя родини з використанням внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Спрямування системи соціальної підтримки сім'ї має орієнтуватися на збільшення ресурсів та зменшення стресогенних факторів її життєдіяльності.
Сім'я, яка опинилася у складних життєвих обставинах, переважно сама не може подолати труднощі, проблеми з якими стикається. Часто значна кількість негараздів у таких сімей виникає через одну проблему, яку сім'я не може подолати, а решта проблем є лише наслідком. Тобто, у своїй роботі соціальний працівник має володіти навичками визначення головної, ключової проблеми сім'ї. Для цього соціальному працівнику важливо уміти визначати причину та наслідки, уміти бачити проблему з різних точок зору, уміти відмежовуватися від емоцій, уміти бути об'єктивним аналізуючи отриману інформацію. Бо саме від того, наскільки правильно буде визначено ключову проблему сім'ї, настільки буде ефективною робота щодо виходу сім'ї з кризи [80].
Одним із актуальних питань у роботі з сім'ями є відносини з клієнтом, тобто з сім'єю. Це рушійна сила до змін та успіху роботи з сім'єю, яка опинилася у складних життєвих обставинах, але лише в тому випадку, коли вони є професійними, а не дружніми. Професійні відносини мають характеризуватися готовністю до взаємодії, взаємною довірою і відвертістю. У цих відносинах соціальний працівник може виступати у ролі просвітителя, активного слухача, помічника, конструктивного критика тощо. Лише за умови, що члени сім'ї впевнені у відвертості соціального працівника, вони більш готові слухати і прислухатися до його рекомендацій.
Прислухаючись та намагаючись зрозуміти сім'ю, соціальний працівник зможе підняти рівень самоповаги членів сім'ї і спонукати їх до нових дій по подоланню складних життєвих обставин, у яких опинилася сім'я.
Одним із негативних чинників, що знижує ефективність, а в окремих випадках і унеможливлює соціальну роботу з сім'єю є супротив/протистояння до змін.
Супротив до змін є нормальним людським феноменом і його потрібно враховувати у соціальній робот. Будь-яка особа (або соціальна группа) при зміні усталеного і звичного способу життя, особливо якщо не розуміє відповідних позитивних перспектив, починає відчувати почуття супротиву, яке може бути відкритим або прихованим [45, 101].
Приклади відкритого супротиву:
• відкидання, неприйняття проблеми;
• агресивна поведінка стосовно особи, яка наголошує на необхідності змін;
• ініціювання відкритої дискусії щодо необхідності змін поведінки.
Приклади прихованого супротиву:
• запізнення на зустрічі, пропуски зустрічей із спеціалістами;
• заперечення втручання сторонніх осіб у особисті справи;
• сумнів у компетентності спеціаліста;
• небажання надання інформації про себе і свій стан або надання неповної, недостовірної інформації.
Багато сімей, які стають об'єктом соціального впливу, вже мають негативний досвід спілкування з представниками влади у вигляді карних санкцій і попереджень. Розгляд особистих проблем "сторонніми" особами у більшості випадків є неприйнятним для будь-якої родини, в тому числі і неблагополучної. Супротив у такому випадку є цілком природнім. Він може проявлятися на рівні вербальної, поведінкової і афективної (емоційної) реакції членів родини на візит соціального працівника і втручання органів захисту дітей в життя сім'ї [79, с. 28].
Сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, часто сприймають соціального працівника як загрозу. їх потрібно зрозуміти, бо соціальний працівник це чужа людина, яка втручається у життєдіяльність їхньої сім'ї і намагається щось змінити. У такому випадку сім'я може чинити опір у прийнятті допомоги. Вони можуть не пускати соціального працівника до будинку, відмовлятися розмовляти, висловлювати свій гнів, заперечувати наявність будь-яких проблем, не приходити на назначені зустрічі тощо. На початковому етапі роботи з сім'єю опір є нормальним і очікуваним явищем. Таким чином, опір з боку членів сім'ї можна охарактеризувати як інстинктивний захист сім'ї. Це допомагає їм знизити уявний рівень загрози та рівень тривоги.
Зміни у житті також можуть сприйматися клієнтами і сім'ями як загроза. Багато людей не можуть зважитися на те, щоб докорінно змінювати життя, навіть за умови, якщо сучасний стан їх не задовольняє. З одного боку, вони бажають розв'язати наявні проблеми, з іншого, бояться, що таке рішення призведе до поглиблення неблагополуччя.
Так за даними соціологічного опитування "Моніторинг соціального супроводу сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах" (2006 р.) члени родин, що беруться під соціальний супровід, на момент першого візиту налаштовані несприятливо, навіть вороже, і спочатку в багатьох випадках відмовляються від допомоги. Причини небажання спілкуватися із працівниками можуть бути різні: недовіра до соціальних служб - 56%; зневіра у можливість вирішення проблем - 39%; сором щодо оприлюднення проблеми - 31%; особливості характеру - 25% [3, с. 46].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями» автора Капська А.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Принципи соціальної підтримки сімей“ на сторінці 1. Приємного читання.
