Тема 6. Модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями відповідно до рівня соціальної адаптації

Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями

Сім'я, яка опинилася у складних життєвих обставинах, потребує додаткової соціальної підтримки, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність, виникають проблеми, наслідки яких члени родини не можуть подолати самостійно. Класифікація проблем та потреб сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, здійснюється з метою визначення основних напрямів та видів соціальної допомоги, яких потребує сім'я.

Функціонування сім'ї як соціального інституту, наслідки сімейного неблагополуччя є предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Вивченню сім'ї як соціального інституту і малої групи присвячені роботи А.І. Антонова, М.С. Мацковського, В.М. Медкова, А.Г. Харчева та ін. Форми та методи соціальної роботи з сім'ями стали предметом дослідження українських науковців: І.Д.Зверєвої, О.В. Безпалько, С.Я. Харченка, А.Й. Капської, І.М. Трубавіної, Т.В. Семигіної та інших.

Поряд з тим формування ефективної системи підтримки сімей з дітьми потребує теоретичного обґрунтування напрямів та форм соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, залежно від рівня соціальної "деформації" сімейних стосунків і готовності членів сім'ї до змін особистого життя.

Складні життєві обставини впливають на функціонування сім'ї як цілісної соціальної системи: деформують як внутрішньосімейні стосунки, так і взаємодію сім'ї із зовнішнім соціальним середовищем. Тобто провокують проблему адаптації, сім'ї у суспільстві як соціального інституту.

Термін адаптація з'явився у другій половині XVIII ст. Уведення його у науковий обіг пов'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху), що виражається у підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного подразника [49].

Проблеми адаптації в різні роки вивчали як вітчизняні, так і іноземні дослідники, які описали різноманітні види адаптації (фізіологічна, культурна, психологічна, соціальна, соціально-психологічна, виробнича та ін.), їхні дефініції і зв'язки між ними. Питанням стратегій адаптації цікавилися такі автори, як К. Абульханова-Славська, О.Злобіна та В. Тихонович, С. Бабенко, Л. Бєляєва, О. Дудченко, А .Митіль, О. Балабанова, Ю. Левада та інші. Зокрема, О. Злобіна та В. Тихонович описують життєві стратегії особистості в кризовому суспільстві України кінця 90-х pp. XX ст. Основою для визначення життєвих стратегій є рівень адаптації: від примусової адаптації у першому випадку до добровільної успішної і позитивної адаптації в другому.

С. Бабенко, на відміну від О. Балабанової, яка об'єктом свого дослідження обрала стратегії "негативної" адаптації, а саме соціально-економічну залежність і соціальний паразитизм, визначальними для суспільства вважає стратегії досягнення життєвого успіху, в той час як стратегії адаптації в неї не розмежовуються з поняттям стратегій виживання [89].

Л. Філіпс вважає, що всі різновиди адаптації обумовлені як внутрішньо психічними, так і факторами середовища. Адаптацію, при досягненні якої особистість задовольняє мінімальні вимоги і очікування суспільства, він називає "ефективною адаптацією особистості". По мірі дорослішання очікування, які Пред'являються до соціалізуючої особистості, стають більш складними. Передбачається, що особистість повинна перейти від стану повної залежності до незалежності і прийняття відповідальності за благополуччя інших.

За Філіпсом, адаптованість виражається двома типами відповідей на дію середовища. Перший передбачає прийняття соціальних норм і ефективне пристосування до тих соціальних очікувань, з якими зустрічається кожний відповідно до своїх віку та статі. У другому адаптація не зводиться просто до принятня соціальних норм: вона означає гнучкість та ефективність при зустрічі з новими і потенційно небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям бажаний для себе напрям. У цьому сенсі адаптація означає, що людина успішно користується умовами, які склалися для втілення своєї мети та очікувань. Адаптивній поведінці притаманно успішне прийняття рішень, ініціатива, визначення власного майбутнього [119].

Адаптація (лат. adapto - пристосування) - процес взаємодії живих організмів та оточуючого середовища, який призводить до пристосування їх до умов життєдіяльності. Адаптація у широкому сенсі передбачає пристосування систем, що самоорганізуються, до умов середовища, що змінюються, результатом чого є адаптованість цих систем [106].

Адаптація - це взаємодія особистості і соціального середовища, яка веде до оптимального співвідношення її цілей і цінностей та групи. В процесі адаптації реалізуються потреби, інтереси та прагнення особистості, розкривається її індивідуальність. Адаптація передбачає активну позицію особистості, усвідомлення нею свого соціального статусу і рольової поведінки, засвоєння норм і цінностей суспільства.

Рівень адаптації вимірюється поняттями: впевненість у собі, пізнавальна активність, соціальна тривога, ступінь емоційних переживань під час взаємодії з навколишнім середовищем. Основною функцією соціальної адаптації особистості є формування засобів, знаходження умов і форм для прогресивного розвитку особистості.

Соціальна адаптація – процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи стосунків із соціальними об'єктами, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища. Енциклопедія Кирила і Мефодія дає таке розуміння соціальної адаптації: це процес взаємодії особи або соціальної групи з соціальним середовищем; включає засвоєння норм і цінностей середовища в процесі соціалізації, а також зміна, перетворення середовища відповідно до нових умов і цілей діяльності [90].

Показниками визначення того чи іншого типу сімей, які опинилися в складній життєвій ситуації, є рівень самостійності сім'ї у визначенні необхідної соціальної послуги або допомоги, а також характер спрямованості соціальної роботи на певний результат. Одним із варіантів типологізації сімей, які потребують соціальної підтримки, є характеристика їх рівнем соціальної адаптації [90, 117, 88]. Такий підхід є дуже показовим з точки зору оцінки спроможності сім'ї виконувати свої соціальні функції, а також щодо оцінки необхідних форм і напрямів соціальної роботи.

Харченко С.Я. пропонує розподіл сімей, які виховують дітей, за рівнем соціальної адаптації на високий, середній, низький і дуже низький рівні [117]. Галагузова М.А. виокремлює також чотири рівні соціальної адаптованості сімей: благополучні сім'ї, сім'ї групи ризику, неблагополучні сім'ї та асоціальні сім'ї [90].

Благополучні сім'ї - успішно виконують свої функції, практично не потребують сторонньої допомоги, оскільки за рахунок адаптивних можливостей, що забезпечуються матеріальними, психологічними і іншими внутрішніми ресурсами, швидко адаптуються до потреб дитини і успішно вирішують завдання його виховання і розвитку. У випадку виникнення проблем їм достатньо одноразової допомоги в межах короткотермінових моделей роботи.

Сім'ї групи ризику - мають певні відхилення від норм, що знижують адаптивні можливості сім'ї, наприклад: неповна сім'я, малозабезпечена сім'я тощо. Вони виконують завдання виховання дитини з напруженням сил, тому соціальним працівникам необхідно спостерігати за станом сім'ї, її дезадаптуючими факторами, простежувати наскільки вони компенсуються позитивними характеристиками, в разі необхідності надати своєчасну допомогу.

Неблагополучні сім'ї - мають низький соціальний статус в одній або кількох сферах життєдіяльності, не виконують належним чином функції, їхні адаптаційні можливості суттєво занижені, сімейне виховання дитини відбувається з великими проблемами, мало результативно. Такі сім'ї потребують активної і, як правило, тривалої підтримки з боку соціальних служб. Залежно від характеру проблеми, їм необхідно надавати виховну, психологічну, посередницьку допомогу у межах довготривалих форм роботи.

Асоціальні сім'ї - з ними взаємодія відбувається надзвичайно важко і їхній стан потребує суттєвих змін. У таких сім'ях, де батьки ведуть аморальний, протиправний спосіб життя і де житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам, а вихованням дітей ніхто не займається, діти є безпритульними, голодними, відстають у розвитку, стають жертвами насильства з боку батьків і інших осіб. Робота соціального працівника з такими сім'ями має проводитися в тісному контакті з правоохоронними органами, а також з органами опіки і піклування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями» автора Капська А.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. Модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями відповідно до рівня соціальної адаптації“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Модуль 1. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ СІМ'Ї

  • Тема 2. Форми та методи соціальної підтримки сімей

  • Тема 3. Суб'єкти соціальної роботи з сім'ями

  • Служби у справах дітей

  • Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

  • Громадські організації

  • Фізичні особи

  • Громада

  • Модуль 2. СІМ'Я ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Тема 5. Категорії сімей, які потребують соціальної підтримки

  • Тема 6. Модель соціально-педагогічної роботи з сім'ями відповідно до рівня соціальної адаптації
  • Тема 7. Принципи соціальної підтримки сімей

  • Мережа соціальної підтримки

  • Модуль 3. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ

  • Тема 9. Tехнологїі соціально-педагогічної роботи з сім'ями

  • Оцінка потреб

  • Моніторинг

  • Соціальне інспектування

  • Соціальний патронаж

  • Консультування

  • Тема 10. Алгоритм технології соціального супроводу

  • Проведення бесіди

  • Первинне (базове) оцінювання становища клієнта

  • Планування соціальної допомоги

  • Визначення пріоритетів

  • Документальне оформлення соціального супроводу

  • Здійснення соціального супроводу/супроводження

  • Форми та методи соціальної підтримки

  • Поточне (періодичне) оцінювання

  • Завершення соціального супроводу

  • Модуль 4. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З СІМ'ЯМИ, ЯКІ ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

  • Тема 12. Напрями та форми соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах

  • Форми соціальної роботи з сім'ями

  • Тема 13. Алгоритм соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах

  • Модуль 5. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ПРИЙОМНИМИ СІМ'ЯМИ

  • Тема 15. Алгоритм соціально-педагогічної роботи з прийомними сім'ями

  • Створення прийомної сім'ї

  • Попередня робота з кандидатами на створення прийомних сімей

  • Тренінг для кандидатів

  • Взаємодобір дитини та сім'ї

  • Юридичне оформлення прийомної сім'ї

  • Соціальне супроводження прийомної сім'ї

  • Оцінка потреб

  • Здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї

  • Контроль за умовами розвитку та виховання дитини

  • Тема 16. Функції соціального працівника, який працює з прийомними сім'ями

  • СЛОВНИК ТЕРМІНІВ