Соціальний працівник, налагоджуючи стосунки з сім'єю, має переконати членів сім'ї у його відвертості, задія- ти всіх членів сім'ї у процес планування і прийняття рішень, надавати зрозумілу і повну інформацію, поважати думку членів сім'ї, спиратися на сильні сторони членів сім'ї, залучати їх до активної співучасті, має продемонструвати зацікавленість у вирішенні їх проблеми та ін. [79].
На переборення сімейного супротиву Шульга Т.І. пропонує застосовувати впровадження короткотермінових планів, результати яких відразу ж дають позитивний ефект [121]. Дуже важливо, щоб члени сім'ї відчули, що їх положення може змінюватися на краще і це не веде ні до втрат, ні до нових переживань. Під час візитів у сім'ю, при співбесіді з членами родини спеціаліст виділяє життєвонеобхідні проблеми, які сім'я може вирішити самостійно і в стислі терміни. Наприклад, спеціаліст може запропонувати терміново позбутися неприємного запаху в квартирі. Для цього з родиною обговорюється, що необхідно зробити і чим можна допомогти. Або, наприклад, соціальний педагог показує батькам, які позитивні зміни сталися у дитини в школі після того, як батьки простежили за приготуванням домашніх завдань. Велику увагу необхідно приділяти побутовим умовам, в яких проживає сім'я. Зміна побутових умов – це самий позитивний показник, якого можна досягти на початковому етапі роботи з сім'єю .
Метою діяльності соціальних працівників будь-якого рівня є спонукання клієнтів до змін шляхом наснаження. Йдеться про необхідність формування в особистості, що потрапила в скрутну життєву ситуацію, нового досвіду, спрямування її на конструктивне ставлення до життєвих обставин, вироблення активної позиції, стратегії поведінки, яка б сприяла покращенню ситуації та недопущенню у майбутньому повторного розвитку негативних подій, а також про підтримку прагнення до саморозвитку та самореалізації [47]. Внаслідок такої активності відбувається усвідомлення та/або посилення відповідальності особи за стан вирішення власної проблеми, а також формуються навички самодопомоги та мобілізуються ресурси. Запровадження принципу наснаження впроваджує основний принцип соціальної роботи - допомога задля самодопомоги.
Наснаження (емпаумент, дослівний переклад від англ, терміну "empowerment": утворений від "empower" - уповноважувати, давати можливість та "ment" - суфікс для утворення іменника зі значенням "процес, поняття, дія") - багатомірний соціальний процес, що допомагає людині набути здатності контролювати власне життя. Наснаження - метод соціальної роботи, метою якого є допомога клієнтові у підвищенні рівня контролю над своїм власним життям та діями, а також забезпечення можливості реалізації їх потенціалу [40]. Воно передбачає "опосередкований" та "активний" способи надання допомоги.
Наснаження у діяльності соціального працівника, на думку Кривоконь Н.І., в першу чергу, орієнтоване на досягнення змін в емоційній, когнітивній та поведінковій сферах клієнта. На рівні емоцій у клієнта мають з'явитися відчуття впевненості у своїх силах, насиченість енергією, певне піднесення, натхнення. На когнітивному рівні, має відбутися переоцінка можливостей, сформуватися позитивне, конвергентне мислення, розкритися потенціал, проявитись аналітичні здібності тощо. Поведінкова сфера особистості має характеризуватися активністю, прагненням реалізації планів і конкретними діями, налагодженням взаємодії з іншими, побудовою нових стосунків, пошуком однодумців та ін. [47, с. 195].
Напрямами наснаження клієнта є мотивація особистості, цілепокладання, залучення клієнта до оцінки і планування життя, формування та/або корекція системи ціннісних установок особистості, мобілізація ресурсів.
Мотивація до змін. Питання мотивації є одним із актуальних у соціально-педагогічній роботі по залученню клієнта до взаємодії та до зміни життєвих обставин. Зміну ставлення клієнта до життєвих обставин, зміну поведінки неможливо досягти без наявності особистісної мотивації, внутрішнього переконання людини про необхідність змін у власному житті. Мотиви і механізми формування мотивацій є переважно прерогативою психології як науки, так і практичної діяльності. Проте соціальна практика, що базується на зацікавленості і активності клієнта, має використовувати мотиваційні механізми.
Мотивація - спонукання до дії, процес, який управляє поведінкою людини, визначає його спрямованість, організованість, активність і стійкість, здатність людини задовольняти свої потреби. Мотив - це те, досягнення чого виступає сенсом життя.
Види мотивів:
• 1) внутрішні - виникають всередині самої людини, власне бажання;
• 2) зовнішні - обумовлені зовнішніми складовими, необхідність, потреба, проплата чого-небудь тощо;
• 3) позитивні - засновані на позитивних підкріпленнях;
• 4) негативні - являються факторами, які відштовхують людину від скоєння помилок;
• 5) стійкі мотиви: засновані на потребах людини і не потребують додаткового підкріплення ззовні;
• 6) нестійкі мотиви: потребують постійного зовнішнього підкріплення.
Розрізняють внутрішню та зовнішню мотивацію. Внутрішня мотивація найбільш ефективна у досягненні змін. Зовнішня мотивація може перерости у внутрішню за умови дотримання певних принципів і використання стимулюючих методик.
Зовнішня мотивація передбачає сторонній (зовнішній) вплив на клієнта/сім'ї з метою зміни його життєвих установок та поведінки. Така форма мотиваційних впливів, як правило, використовується у практиці соціальної роботи і спрямована на формування внутрішнього переконання клієнта у необхідності змін. Проте в такій діяльності потрібно враховувати думку психологів, що за умов зовнішнього впливу безпосередньо формується не мотивація клієнта, а здійснюється вплив на його мотиваційний процес: "формується той будівельний матеріал, який в подальшому буде використовуватися для мотивації тієї або іншої дії або вчинку" [34, с. 89]. Зовнішній вплив формує такі особистісні утворення, як інтереси і нахили особистості, моральні принципи, внутрішні установки і самооцінку, що, в свою чергу, формує внутрішню мотивацію.
Зовнішня мотивація передбачає зміну поведінки клієнта, як результат стороннього впливу, проте вона не гарантує закріплення даної поведінки, сприйняття її як життєво необхідної моделі. В той же час зовнішній вплив сприяє формуванню внутрішніх мотивів клієнта, може стати початковим поштовхом процесу зміни поведінки.
Основними формами організації мотивуючого процесу, з огляду на використання принципів наснаження, мають бути: порада у вигляді представленої на розгляд клієнтові пропозиції щодо вирішення проблеми; переконання, що базується на роз'ясненні сутності явищ та процесів, причинно-наслідкових зв'язків, аргументації тощо; іноді - наслідування якимось взірцям, прагнення досягти привабливого для суб'єкта результату, який вже отримали інші за подібних обставин (прикладом може бути навчання за принципом "рівний-рівному"). Такою мотивуючою формою, що потребує особливого ставлення, може бути прохання. Важливо, щоб воно було сформульовано ясно, зважено, чемно та супроводжувалося проявом поваги до права клієнта відмовитися. Неприпустимими формами організації мотивуючого процесу в соціальній роботі є маніпуляція та директивні методи (наказ, примушування, санкції) [47, с. 196].
Методики мотиваційної психотерапії, спрямовані на формування у клієнта внутрішньої мотивації, передбачають дотримання ряду положень:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціально-педагогічної роботи з сім’ями» автора Капська А.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Принципи соціальної підтримки сімей“ на сторінці 2. Приємного читання.
