Розділ «Лекція 16. Етносоціологія»

Етнічна асиміляція — це "розчинення" одного народу або частини його в середовищі іншого, стирання етнічних особливостей одного етносу або його частини і освоєння ним мови, культури і звичаїв того етносу, в межах якого він асимілюється. Етнічна асиміляція зумовлена дією таких факторів як:

• економічні, коли посилення господарських зв'язків між різними етнічними групами, що проживають на спільній території, призводить до стирання у деяких з них своїх етнічних ознак;

• міграційні процеси, коли представники одного етносу на тривалий час потрапляють на етнічну територію іншого;

• міжнаціональні шлюби;

• мовна асиміляція, коли представники одного етносу втрачають свою мову і вважають рідною мову іншого етносу;

• посилення духовної і культурної взаємодії різних етносів.

Наслідками етнічної асиміляції є зміна чисельності етносів, зміна національної самосвідомості, мовна асиміляція, етнічне змішування населення внаслідок міжнаціональних шлюбів. В результаті чисельність одних етносів збільшується за рахунок інших, а тих, в свою чергу, зменшується аж до їх можливого зникнення взагалі.

Серед інших етносоціальних процесів можна виділити процеси етнічного поділу. Загалом відомі два типи етнічного поділу: етнічна парціація й етнічна сепарація. При етнічній парціації відбувається розподіл єдиного раніше етносу на кілька більш-менш рівних частин. Жоден новий етнос не ототожнюється повністю зі старим (наприклад, поділ Київської Русі на Росію, Білорусь і Україну). Таким чином, етнічна парціація є суто етнотрансформаційним процесом.

Під етнічною сепарацією розуміється відділення від якого-небудь народу його частини (звичайно порівняно невеликої), що згодом перетворюється в самостійний етнос. Якщо при етнічній парціації вихідний етнос практично припиняє існування, то при етнічній сепарації він зберігається.

16.5. Сучасні етносоціальні процеси в Україні та захист прав національностей

Етносоціальні процеси є загальносвітовими, тому природно що вони не оминули й нашої держави. Основними напрямками досліджень сучасних українських і західних соціологів, що спеціалізуються на етнічних проблемах нашої держави у контексті етносоціальних процесів є:

• дослідження процесу національного відродження українців;

• вивчення проблеми міжетнічних взаємин;

• аналіз державної політики щодо захисту прав національних меншин України.

"Етнічний ренесанс", що розпочався у світі у 60-70-их pp. XX ст., досяг і України. Проблема національного відродження українців почала гостро відчуватися уже в брежнєвські часи і досягла свого апогею наприкінці 80-их pp. минулого століття. Про це свідчить кілька фактів, основними з яких можна назвати такі. По-перше, під тиском низки політичних акцій, а також "натиску" української письменницької інтелігенції, Верховна Рада УРСР в жовтні 1989 р. приймає Закон "Про мови в Українській РСР", який вводиться в дію з 1 січня 1990 р. За цим законом українська мова отримала статус державної мови, а Рада Міністрів республіки розробила Державну програму розвитку української мови на період до 2000 року. По-друге, особливий спротив українського народу викликали глибинні процеси русифікації, які продовжувалися і після початку "перебудови". 13 червня 1988 р., у відповідь на заборону властей м. Львова провести установчі збори Товариства української мови їм. Т. Шевченка, львів'яни висловлюють недовіру ЦК КПУ, Львівському обкомові партії та управлінню КДБ. По-третє, в Україні, як і в інших республіках, розгортається широкий національно-демократичний рух, спрямований на розширення суверенітету республік та на перегляд Союзного Договору 1922 р, де вирішальну роль грало державно-партійне керівництво ЦК КПРС. Під натиском цього руху ЦК КПРС після 65-річної "перерви" поставила на розгляд пленуму ЦК (вересень 1989 р.) національне питання, яке вона вважала вже "розв'язаним остаточно й безповоротно". Усе це свідчило про підвищення національної активності в Україні, наслідком чого стало утворення незалежної Української держави у 1991 р.

Проте, питання національного відродження і на сьогодні залишається доволі актуальним, підтвердженням чому є полеміка щодо введення російської мови в Україні як другої державної. Процес національного відродження в Україні узагалі доволі суперечливий, оскільки як відомо стадії націогенезу ідуть в такій послідовності - визначення самоідентифікації - розвиток культури — утворення держави. У нашій країні остання фаза навпаки виявилася першою, у той час як фаза самоідентифікації та культурна фаза завершені не до кінця. Тому слід і далі сприяти розвитку процесу національного відродження українців на рівні держави. Для цього потрібно вести відповідну пропагандистську, культурно-просвітницьку та освітньо-виховну роботу, тобто збільшувати кількість українських шкіл, центрів української культури, сприяти видавництву праць що стосуються історії рідного краю, культури, традицій і звичаїв українського народу тощо.

Втім, державна політика щодо відродження української нації уже на сьогодні дала певні результати. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 р. (у порівнянні з 1989 р.) кількість українців, незважаючи на загальне зменшення населення України більш ніж на 3 млн. чол., збільшилась в нашій державі на 122 тис. чол., або у процентному співвідношенні з 72,7% до 77,8 від загальної маси населення. У той же час кількість росіян зменшилась з 11,36 млн. чол. до 8,33 млн. чол. Таким чином кількість росіян зменшилась від 22,07 % від загальної кількості населення у 1989 р. до 17,28%. Це означає, що частина населення України, що раніше самоідентифікувалася як представники російської нації, тепер визнає себе українцями. Про це свідчать також дані, що за той самий період часу відсоток українців, які визнають рідною українську мову зменшився з 87,7% до 85,2%, а тих, хто визнає рідною російську мову — збільшився з 12,3% до 14.8%

Серйозну проблему для національного відродження українців складає той факт, що населення держави територіально розмежоване на спільноти заходу і сходу. Таке розмежування спричинено відмінностями соціокультурного, економічного і політичного розвитку цих територій, що роз'єднує націю. Про це свідчать і події "Помаранчевої революції", де сторонами, котрі протистояли одна одній, можна вважати названі спільності. Відмінності між цими територіальними спільнотами найперше проявляються у їх політичних уподобаннях, що ускладнює насамперед, процес державного будівництва, викликає часті політичні кризи, які заважають успішному економічному, культурному і соціальному розвитку українського суспільства.

Іншою проблемою етносоціального розвитку нашої держави є міжетнічні взаємини. Україна є поліетнічною державою, на території якої проживають представники понад 100 національностей, тому проблема міжнаціональних відносин для України є вкрай актуальною.

У таблиці 5 показано найбільш чисельні національності України згідно перепису 2001 р. та порівняльні дані з результатами попередніх переписів. У таблиці 6 продемонстровано їх відношення до мови своєї національності, а також до української мови як державної та російської як загальновживаної.