Розділ «Лекція 16. Етносоціологія»

Нерівномірність розподілу біогеохімічної енергії живої речовини біосфери за тривалий історичний час повинна була відбитися на поведінці етнічних колективів у різні епохи й у різних регіонах. Якщо двигун подій — енергія, то вона повинна поводитися згідно всім енергетичним законам, тобто переходити в інші форми енергії. Ефект, вироблений варіаціями цієї енергії, проявляється в особливих властивостях характеру окремих людей, яку Л. Гумільов називає пасіонарністю. Пасіонарність (від лат. passion — пристрасть) — це внутрішнє прагнення (усвідомлене або неусвідомлене) до діяльності, спрямованої на досягнення якоїсь мети. Так, усередині VIII ст. до н. е. в Італії навколо Ромула зібралися 500 бродяг, що поклали початок римлянам; так само зібралися сподвижники навколо царя Давида в XI ст. до н.е., а люди "довгої волі" — навколо Чингісхана, барони — навколо Карла Великого тощо. Із цих і подібних до них консорцій поступово виростали спочатку субетноси, потім етноси й, нарешті, суперетноси [2, с. 49].

Більша система може створюватися й існувати тільки за рахунок енергетичного імпульсу, що робить роботу, завдяки якій система внутрішньо розвивається й здатна опиратися катастрофі. Цей ефект енергії Л. Гумільов назвав пасіонарним поштовхом. Відповідно до його спостережень, нові етноси виникають не в монотонних ландшафтах, а на межі ландшафтних регіонів і в зонах етнічних контактів, де неминучий процес етнічного змішання. Механізм цих процесів такий: вибух пасіонарності створює в багатьох індивідів, що живуть на охопленій цим вибухом території, особливий нервово-психічний настрій, що є поведінковою ознакою. Ця ознака пов'язана з підвищеною активністю, але характер її визначається місцевими умовами: ландшафтними, етнокультурними, соціальними, а також силою самого імпульсу. От чому всі етноси оригінальні й неповторні, хоча процеси етногенезу подібні.

Усього Гумільов виділяє дев'ять пасіонарних поштовхів, що охопили Європу, Азію і Африку, починаючи з XVIII ст. до н. е. (єгиптяни, хетти) закінчуючи XIII ст. н. е. (росіяни, литовці, турки-османи).

Таким чином, згідно Л. Гумільову, виникнення, розвиток і активність етносів залежить від пасіонаріїв — осіб, здатних накопичувати значну кількість енергії і які здатні йти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність захоплює лише деяких людей, причому у різній мірі. До відомих пасіонаріїв можна віднести О. Македонського, Юлія Цезаря, князя Володимира, Жанну Д'Арк, Б. Хмельницького, О. Бісмарка, Наполеона, Ю. Пілсудського, В. Леніна та інших видатних осіб, чий вплив на переважну частину своєї етнічної спільноти був вражаючим. Згідно цій же концепції, будь-яка етнічна спільність має декілька періодів свого розвитку. Спочатку кількість пасіонаріїв поступово збільшується, що робить етнічну систему стійкою, збалансованою і сильною — вона стає активною в соціально-політичному, економічному, культурному та інших напрямках суспільного життя. Досягнувши свого максимуму, кількість пасіонаріїв починає зменшуватись, що призводить до деструктивних процесів в середині системи і, врешті, вона розпадається. Потім на основі системи, що розпалась, утворюються нові і цикл розвитку системи починається спочатку. У зв'язку з цим учений виділяє кілька фаз життя етносу, а саме: поштовх, фаза підйому, фаза перегріву, надлам, інерційна фаза, фаза обскурації (затухання), гомеостаз і меморіальна фаза. Проте, окремі етноси, як-от китайці, араби, ведуть своє існування з прадавніх часів, тому що їм вдавалося "дотягнути" до наступного пасіонарного поштовху і попередній цикл, перериваючись, скажімо на фазі гомеостазу, не завершившись, дає можливість розпочатися новому циклу — знову з фази поштовху [2].

Отже, Л. Гумільов, на відміну від Ю. Бромлея, розглядає етнос не як природне утворення, а як соціальний інститут, утворений пасіонаріями. Етноси — утворення, які виникали і виникатимуть на різних стадіях суспільства, тоді як згідно теорії Бромлея вони виникли об'єктивно лише в певний період історії людства і в майбутньому їх формування не передбачається. Проте, і концепція Гумільова зберігає ознаки природного походження етносів. Хоча останні й утворюються пасіонаріями, проте поява самих пасіонаріїв залежить суто від природних факторів - вибухів енергії та її нерівномірного розподілу у живій (у тому числі й соціальній) системі.

Предметом дослідження соціології етносів крім етногенезу є також форма існування етнічних спільностей. За цим критерієм існують дві концепції етнічних спільнот. Одна з них розглядає етноси як реально існуючі групи, за якими можна спостерігати і вивчати їх, інша вважає етноси умовно існуючими групами. Перша концепція була розроблена представниками позитивістського напряму в соціології і отримала назву атомістичного підходу. Сутність його полягає в тому, що він розглядає етноси як утворення, для яких характерні певні ознаки, такі як територія проживання, мова, культура, традиції тощо. До атомістичного підходу належить і марксистська концепція, за якою етнічні спільноти розглядались через сукупність зовнішніх ознак, головною серед яких були економічні зв'язки та відносини. Представником атомістичного підходу були Ю. Бромлей, Е. Сміт, Ю. Семенов.

Багато сучасних соціологів є представниками іншої концепції, яка розглядає етнічні спільності як умовні групи. Так Б. Андерсон вважає, що єдине, що об'єднує представників етносу, це лише усвідомлення ними того, що вони належать до цієї етнічної спільноти. Будь-яка спільнота, більша за село, на думку Б. Андерсона є уявною, тому, що людина може лише уявити, що вона належить до якогось колективу або групи, але не має реального шансу зустрітися хоча б з незначною частиною представників цього колективу.

16.3. Нація як предмет дослідження етносоціології

Найвищою формою вияву етнічних спільностей є нація, котра виявляється одним із провідних предметів досліджень етносоціології.

Соціологів, які досліджують проблему нації, найбільше цікавлять питання щодо з'ясування сутності націй, відмінності й подібності їх до інших етнічних спільнот, чинники, що лежать в основі розбудови нації, а також час утворення націй.

Загалом, в сучасній соціологічній науці існують дві концепції щодо часу утворення націй — прімордіалізму і модернізму. Прімордіалісти (англ. primordial — первісний) вважають, що нації виникли давно, існували споконвічно. Представником цієї концепції є, наприклад, Я. Дашкевич, який обстоює думку, що українська нація почала формуватись ще за часів Київської Русі і процес трансформування слов'янського етносу в українську націю протікав дуже швидко, не зайнявши більше століття. Поряд з українською нацією, з слов'янського етносу сформувались ще дві — московська та новгородська, перша з яких, підкоривши пізніше другу, утворила російську націю [11, с. 59 — 60].

Згідно з модерністською концепцією нації почали формуватись лише наприкінці XVIII ст., після Французької буржуазної революції 1789-1794 pp. Найголовнішими рисами нації, на думку представника модерністського напрямку Е. Сміта, є історична територія, на якій формується нація, спільна історична пам'ять, спільна культура, єдині юридичні права й обов'язки всіх членів, спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території. Згідно концепції Ю. Бромлея, нації утворюються в період капіталізму, приблизно в кінці XVIII — в XIX ст. (такої ж точки зору дотримується і переважна більшість західних вчених). Серед українських вчених — представників модерністського напрямку, можна виділити Я. Грицака, котрий вважає, що початок промислового перевороту, який настав після Французької революції, сприяв переходу від сільського до міського способу життя, від багатьох розрізнених культур до єдиної універсальної культури. Це сприяло перетворенню до-національних етнічних спільнот у нації.

На думку багатьох радянських вчених, нація формується на основі декількох етносів, серед яких один є переважаючим. Чимало істориків та політологів стверджують, що територія, мова, культурні та економічні зв'язки є лише підґрунтям, на якому формується нація. Народність стає нацією лише тоді, коли в неї виникає стійка потреба в політичному, культурному, психологічному самовизначенні.

Поряд з визначенням часу утворення націй, об'єктом уваги учених виявляються чинники, що є пріоритетними в націотворенні, адже це дає можливість осягнути сутність націй.

Першою у цьому напрямку була концепція марксизму. Згідно цієї точки зору, первісний спосіб виробництва і розподілу матеріальних благ, що ґрунтувався на суспільній власності на засоби виробництва, був ідеальним підґрунтям для функціонування родів та племен. З виникненням приватної власності і переходом до класового суспільства, сталі економічні зв'язки, що були в племінній общині руйнуються, і замість племен виникають нестійкі і мало згуртовані народності. І лише утворення єдиного економічного ринку індустріальної доби веде до згуртування народності, перетворення її в націю. Таким чином, провідним чинником в утворенні нації є соціально-економічні причини, що склались об'єктивно в процесі розвитку суспільства. Отже, марксистська теорія належить до так званих атомістичних концепцій нації, сутність яких полягає в тому, що нації – утворення, яке історично склалося в силу різноманітних об'єктивних обставин, до яких відносяться спільна територія, мова, історичні традиції тощо.

На відміну від марксизму, що зосереджував увагу лише на економічних відносинах, як єдиному чиннику формування нації, багато послідовників атомістичної концепції розглядали інший важливий націоутворюючий фактор — культуру. Представником культурного напрямку в атомістичній концепції нації був Б. Андерсон. Учений вважає, що лише поява друкарства, яке дозволило масово розповсюджувати книги, сприяла формуванню національної культури, котра виступає передумовою появи націй. Підтримує Андерсона і сучасна харківська дослідниця О. Якуба, котра доводить, що етнічність є виявом культурної спадщини [ 14, с. 58]. Кожна нова ступінь розвитку етнічних спільностей являє собою більш високу ступінь розвитку культури суспільства, охоплює більше число людей і в цьому плані сприяє в більшій мірі їх об'єднанню. Отже, нація змінює народність лише завдяки вищому рівню розвитку національної культури, що є основним націоутворюючим чинником.

Натомість сучасний англійський соціолог Е.Геллнер спробував об'єднати ряд факторів у межах атомістичного підходу щодо формування націй. Учений виділяє два типи суспільств — аграрне та індустріальне. У аграрному існує чітка ієрархія верств, а тому у ньому представлена множинність культур. Перехід до індустріального суспільства руйнує станову систему, сприяє розвитку освіти, унаслідок чого виникає єдина універсальна культура, притаманна усім членам суспільства. Таким чином, у своїй концепції нації Геллнер поєднує соціально-економічні чинники з культурними.

Отже, окрім виділення одного фактора в атомістичному підході виділяють і багатофакторність, як Е. Геллнер. У такому ж напрямку працювали й окремі українські соціологи, зокрема С. Рудницький та М. Шаповал. Так, С. Рудницький розглядав націю як групу, що має ряд питомих "прикмет", до яких дослідник відносить антропологічну расовість, самостійну мову, питомі історичні традиції, питому культуру і питому спільну територію. У концепції Шаповала провідним націоутворюючим фактором є мова, яка поєднуючись на різних стадіях етногенезу з іншими факторами дає різні спільноти. Так, наприклад українські племена були лінгвістично-професійними скупченнями (мовно-хліборобськими), як спільність мовно-територіальну учений розглядає народність. Нацією ж українці стають тоді, коли почали змагатись за створення національної держави, тобто нація, за М. Шаповалом, спільність мовно-державна [11, с. 61 -62].

Альтернативною до атомістичних теорій, є суб'єктивістська концепція націй, основи якої заклав французький соціолог Е. Ренан. На його думку, нація не є сумою однакових для усіх мови, культури та звичаїв. Основу ж нації учений вбачає у бажанні індивідів належати до певної етнічної спільності, нація є окремим суб'єктом суспільного життя, об'єднана стихійною волею її представників. Таким чином, основа суб'єктивістської концепції — визнання домінуючими в утворенні нації не об'єктивних чинників, а суб'єктивного, конкретніше — національної свідомості, тобто розуміння її представниками щодо належності їх саме до цієї етнічної спільноти, відмінної від інших.

Такої ж точки зору притримувалися і окремі українські вчені, зокрема В. Старосольський та О.І. Бочковський. Так, Старосольський вважає, що націооб'єднуючим фактором є так звана "стихійна воля" [11, с. 63]. На відміну від спільнот, зв'язки між якими ґрунтувались на кровному рідстві (родина, рід, плем'я), нації притаманний зв'язок іншого типу — "ідея", що об'єднує представників нації. Об'єднуючись "стихійною волею" (національною свідомістю), нація прагне реалізувати власну ідею — оформитись політично, тобто створити свою національну державу. Отже, на думку прихильників суб'єктивістського напрямку, основними відмінностями між нацією та народністю є те, що нація, як правило, має власну державу, або принаймні прагне її утворити, а також володіє у порівнянні з попередніми етнічними спільностями набагато вищим рівнем національної самосвідомості. Отже, як доводить дана концепція, нація — це політично, державно організований народ, який відзначається високим рівнем національної свідомості.