Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні

Релігійний фактор у міжнародних відносинах

Проблеми церковно-державних відносин в сучасній Україні були й залишаються в центрі підвищеної уваги як науковців, так і органів державної влади, громадських і релігійних організацій. Вони мають високий рівень суспільної актуалізації. їх осмислення в практичному, а також і в теоретичному сенсі є важливим і необхідним. Це детермінується тими трансформаційними процесами, що відбулися або відбуваються в Україні, кількісними та якісними змінами в релігійному середовищі, зростанням ролі релігійного фактора, а в цьому зв'язку – і потребою серйозних корекцій системи державно-конфесійних відносин, правових засад забезпечення свободи релігії, свободи діяльності релігійних організацій.

Європейські та міжнародні нормативно-правові акти з прав людини є основними джерелами права для України, їх імплементація в національне право України є запорукою інтеграції нашої країни в загальноєвропейську систему захисту прав людини.

Вивчення релігійної свободи і релігійних прав належить до сфери зацікавленості багатьох суміжних галузей гуманітарних знань.

Міжнародно-правову основу захисту права на свободу думки, совісті та релігії становлять акти Організації Об'єднаних націй та регіональні угоди в галузі загальної концепції прав людини й міжнародні документи, які регламентують умови реалізації цього права як такого.

Основним захисником прав особи в європейських країнах є Рада Європи, у відповідністю зі статутом якої передбачено, що членство в цій організації може бути тільки за умови, якщо та чи інша країна дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права і свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією.

Серед пріоритетів Ради Європи ключовими визнаються:

• захист прав людини, зміцнення парламентської демократії, забезпечення верховенства закону;

• досягнення спільних домовленостей, спрямованих на гармонізацію соціальної та юридичної практики держав- членів РЄ;

• сприяння усвідомленню народами європейської самобутності та єдності, збереження й розвиток культурної багатоманітності.

У цьому контексті політика Ради Європи щодо конфесійної царини здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках: перший стосується обстоювання свободи совісті та свободи діяльності релігійних організацій, другим – сприяння розвитку суспільно-релігійних та державно-церковних відносин на толерантних, діалогічних засадах.

Для посилення активності держав-учасниць на цих напрямах РЄ. зокрема ПАРЄ, вироблено низку вимог і настановних рекомендацій, викладених у відповідних документах (Рекомендація 1202 (1993) "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві". Рекомендація 1396 (1999) "Релігія та демократія". Рекомендація 1556 (2002) "Релігія і зміни в Центральній та Східній Європі", Рекомендація 1804 (2007) "Держава, релігія, світське суспільство та права людини").

Дослідники-релігієзнавці виокремлюють такі найбільш значимі позиції згаданих документів Парламентської Асамблеї Ради Європи: І) утвердження автономності релігії і політики; 2) охорона релігійного плюралізму; 3) узгодження національних законодавств з Європейською конвенцією з прав людини; 4) провадження справедливої реституції церковного майна; 5) конституювання партнерських відносин між релігійними інституціями та державами.

Аналіз документів ОБСЄ та Ради Європи, зокрема й резолюцій щодо дотримання Україною обов'язків і зобов'язань перед цими організаціями, свідчить, що законодавство України у царині свободи світогляду та віросповідання не в усьому відповідає усталеним міжнародним стандартам.

Українська громадськість стурбована напластуванням низки проблем у релігійному середовищі, оскільки вони не тільки становлять перешкоди для реалізації кожною людиною свого права на свободу світогляду та віросповідання, стримують розвиток українського суспільства на засадах свободи й демократії, а й уповільнюють процес повноцінної інтеграції України до Європейського Союзу, яка можлива лише за умови, що європейські стандарти у сфері демократії, верховенства права та прав і свобод людини стануть органічною складовою національної правової системи.

Україна приєдналася до Ради Європи 9 листопада 1995 року. Процес моніторингу виконання Україною зобов'язань, узятих на себе при вступі до цієї організації, розпочався 11 грудня 1995 року, спочатку на підставі Директиви № 508 (1995), а пізніше у відповідності до Резолюції № 1115 (1997). Перелік конкретних зобов'язань України, які, разом із загальними обов'язками, складають основу для моніторингової процедури, наведено у Висновку Асамблеї № 190 (1995). Востаннє Рада Європи нагадала Україні про перелік невиконаних зобов'язань у Резолюції № 1466 (2005) та у Рекомендації № 1722 (2005) про виконання обов'язків та зобов'язань Україною.

Зокрема, Рада Європи звернула увагу нашої держави на те, що:

• законом обмежуються форми, у яких можуть створюватися релігійні організації;

• встановлюється обмеження мінімального числа засновників, які можуть зареєструвати статут організації, у кількості 10 осіб (водночас для інших громадських організацій вимагається лише 3 особи) і т.п.

Водночас, існуючий принцип реєстрації статутів релігійних організацій для отримання статусу юридичної особи та відсутність вимог до реєстрації релігійної організації як такої слід зберегти у відповідності з Рекомендацією Парламентської Асамблеї № 1556 (2002). Таким чином, досить прогресивний закон на час його прийняття зараз потребує доповнень і змін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація релігій

  • Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

  • ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ. РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

  • Роль Християнської Церкви в міжнародних відносинах у епоху Середньовіччя

  • Сила і привабливість християнства

  • Біблія як головне джерело християнського віровчення, її структура

  • Догматичні та культові особливості католицизму

  • Буддизм

  • Віровчення буддизму

  • Іслам

  • Віровчення ісламу

  • Основні принципи ісламу

  • Мусульманське право

  • Релігія Давньої України. Боги Праукраїни

  • ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЛІ РЕЛІГІЙНОГО ЧИННИКА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ І СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

  • ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

  • ФАКТОР МУСУЛЬМАНСТВА У МІЖДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИНАХ

  • МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ

  • Вимоги міжнародних актів до права на свободу віросповідання

  • Правоздатність релігійних організацій і віруючих за міжнародним правом

  • Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні
  • МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

  • ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ: ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИНАМІКА ЗМІН

  • Конституційно-правовий статус церкви в Польщі

  • Специфіка угорської моделі державно-конфесійних відносин

  • Взаємини держави і церкви в Чеській Республіці

  • Особливості державно-конфесійних відносин у Словаччині

  • АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНО- ЦЕРКОВНИХ І МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВЗАЄМИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ ТА МІЖНАРОДНО- ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • Помісна Українська православна церква – потреба нації

  • ПЕРСПЕКТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО РЕЛІГІЙНОГО ДІАЛОГУ

  • Проблема міжхристиянського порозуміння

  • Діалог релігій як форма толерантизації міжрелігійних відносин

  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

  • КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ