Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні

Релігійний фактор у міжнародних відносинах

Питання імплементації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини в національну правову систему України має першочергове значення. Ратифікація Україною 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стала важливим етапом на шляху входження нашої держави у європейський політико-правовий простір. Ці права гарантуються як Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов'язковість яких надана Україною. Відповідно до статті 9 Конституції України "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". Таким чином, Конвенція та протоколи до неї набули статусу частини національного законодавства. Ратифікувавши Конвенцію Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини також зазначив, що законодавству України все ще бракує ефективних правових способів повернення церковного майна. До цього часу таке повернення здійснювалося несистематично на підставі постанови Верховної Ради від 1991 року та кількох указів президента. Правова проблема реституції в основному породжена тим, що релігійні об'єднання не мають права на отримання статусу юридичної особи і, таким чином, не можуть володіти майном. Більшість організацій, які володіли майном, яке має бути повернене, перестали існувати, а Православна Церква представлена декількома організаціями. Це призводить до практики повернення майна ad hoc, що повністю залежить від преференцій органів місцевої влади і що в більшості випадків тягне за собою не відновлення права власності, а передачу майна у безоплатну оренду.

Важко не погодитися з рядом українських та зарубіжних вчених, які відзначають існування конфлікту між визнаними державами правами та свободами і послабленням дотримання цих прав і свобод на практиці. Професор міжнародного права Прінстонського університету Річард Фалк та співробітник Центру сучасних європейських досліджень при Сасекському університеті Мері Калдар вважають, що криза у сфері прав людини виникає через неспроможність втілити проголошене у реальне життя. Цю ж точку зору розділяє Гіл Лоешер – професор міжнародних відносин Університету Нотр Дам. Діна Шелтон вважає, що сьогодні відсутні практикозастосовчі механізми захисту, слабка система міжнародного контролю за дотриманням прав людини.

Як наголошується у рекомендаціях парламентської Асамблеї Ради Європи "Релігія та зміни в Центральній та Східній Європі" (1002 р.), нерозв'язаною залишається проблема балансу між принципами демократії та прав людини, свободи совісті та релігії, з одного боку, і збереженням національної, культурної, етнічної та релігійної ідентичності – з другого.

Долучившись до демократичних цінностей, постсоціалістичні країни Європи проголосили свободу совісті та релігії основною засадою регулювання державно-конфесійних відносин. Так, Конституція Республіки Угорщина передбачає, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії, а церква відокремлена від держави. Конституція Чеської Республіки визнає право кожної людини вільно сповідувати релігію. Церква та релігійні громади в Чехії самі керують своїми справами, зокрема формують органи, засновують свої духовні, чернечі та інші інституції, незалежно від державних органів. Аналогічні засади державно-церковних відносин містять також конституції Білорусі, Болгарії, Грузії, країн Балтії, Румунії та ін.

Є підстави виділити такі основні принципи регулювання державно-конфесійних відносин у постсоціалістичних країнах Європи.

• 1. Принципи совісті та релігії, а також світоглядного нейтралітету держави гарантуються Основними законами цих країн.

• 2. Законодавча регламентація діяльності релігійних громад, питання надання їм статусу юридичної особи, співпраці з державою у визначених сферах здійснюється на засадах певної диференціації, з урахуванням фактора так званої традиційності, історичності, знаності їх віровчення.

• 3. Шляхом укладання державою міжнародних угод (конкордатів) з Ватиканом, договорів з найбільшими релігійними організаціями розвивається договірно-правова база регулювання державно- церковних відносин.

Досвід постсоціалістичних країн Європи свідчить, що визнання церков, насамперед найчисельніших, повноправними суб'єктами державно-церковних відносин створює умови для їх функціонування як дієздатних суспільних інституцій. В означеному регіоні державно-церковна взаємодія реалізується на принципах свободи совісті та невтручання держави у справи церкви.

Водночас застосовується певний диференційований підхід до конфесій, що не порушує нейтралітету держави, оскільки в Європі нейтралітет не означає байдужості: держава підтримує традиційні релігії як чинник зміцнення національної ідентичності, не обмежуючи діяльності релігійних меншин. Державно-церковні закони регулюються як законом, так і на рівні угод.

Для порівняння з законодавством України, яке, на жаль, не відображає величезної ролі й духовного внеску православної і греко-католицької конфесій у боротьбу українського народу за незалежність та національне державотворення, можна навести приклади більш принципової оцінки і ставлення до історичної наступності у цій делікатній духовній сфері з боку більшості держав як Західної, так і Східної Європи.

Країни-члени Європейського Союзу проголошують вірність свободі віросповідання, але в деяких із них і досі існує державна церква. Однак існування державної церкви не заважає урядам поважати і захищати свободу віросповідання. Державна церква сформувалася в епоху Середньовіччя і є взаємовпливом церковного і світського в різних інституційних і законодавчих зв'язках. Незважаючи на свій "солідний вік", Державна церква ще достатньо життєздатна.

Наприклад, у сучасній Великобританії англіканська церква, яку очолює королева Єлизавета II, є офіційною релігією. На державнім рівні вітається публічний вираз релігійної віри, фінансується діяльність конфесійних шкіл. Лише в кінці 60-х pp. XX ст. протестанти і католики були звільнені від податку на користь англіканської церкви і для них відкрилися двері університетів. До цих пір не зазнав змін Акт про престолонаслідування, що прийнятий більше 300 років тому, який забороняє католикам або членам англіканської церкви, котрі одружилися з католиками, займати британський престол.

Особливі привілеї для своєї історичної церкви встановлено і в Швеції, Данії, Греції, Болгарії, Румунії, Сербії. Державні інституції Словенії, Угорщини, Хорватії укладають спеціальні угоди (з певними умовами) із впливовими релігійними організаціями. Латвія, Литва, Чехія прямо визначають перелік пріоритетних конфесій. Австрія, Латвія, Литва, Росія вводять обмеження щодо тих віросповідань, які є маловідомими, чия діяльність породжує певні підозри, або котрі не засвідчили свою підтримку національних інтересів держави, у якій вони функціонують.

Жодна європейська (і більшою мірою американська) система державно-церковних відносин не може бути повністю перенесена на українську дійсність. При розробці національної державної політики щодо сфери свободи совісті і віросповідань корисно послуговуватися загальними тенденціями та окремими принципами розбудови державно-церковної взаємодії в постсоціалістичних країнах Європи.

Зокрема, доречно зважити на наступне:

• Демократизація стосунків між державою і конфесіями передбачає законотворчу динаміку – ухвалення своєчасних і адекватних ситуації нормативно-правових актів. Тому першочерговим завданням для України в частині реалізації державної політики стосовно релігії і церкви виступає ухвалення Концепції державно-церковних відносин в Україні, вдосконалення політико-правового механізму регулювання суспільно-релігійних і державно-церковних відносин шляхом модернізації законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Державна політика має спрямовуватися зокрема на мінімізацію вирішальної залежності окремих церков від закордонних центрів, на обмеження їх втручання у внутрішнє релігійне життя України, а також недопущення перетворення конфесійного чинника в знаряддя етнічного і територіального сепаратизму, згубного для України розлому по лінії "Захід-Схід".

• Зміцнення національної ідентичності неможливе без орієнтації суспільної свідомості на особливу роль у житті певного народу носіїв традиційних цінностей. В Українському суспільстві носіями таких цінностей серед суб'єктів конфесійного середовища, передовсім, є Церкви Київського кореня, тобто ті, котрі визнають себе спадкоємцями Київської Митрополії – Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Церква, Українська Греко-Католицька Церква.

• Переведення взаємин між державними інститутами та релігійними об'єднаннями у договірну площину. Подібний механізм закріплення взаємин чітко регламентуватиме права і обов'язки сторін, сприятиме виробленню партнерських засад співпраці, з одного боку, держави, а з іншого – церков і деномінацій. У конкурентному духовно- культурному середовищі стимулюватиме конфесії працювати на благо України керуючись цивілізованими нормами громадянського суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація релігій

  • Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

  • ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ. РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

  • Роль Християнської Церкви в міжнародних відносинах у епоху Середньовіччя

  • Сила і привабливість християнства

  • Біблія як головне джерело християнського віровчення, її структура

  • Догматичні та культові особливості католицизму

  • Буддизм

  • Віровчення буддизму

  • Іслам

  • Віровчення ісламу

  • Основні принципи ісламу

  • Мусульманське право

  • Релігія Давньої України. Боги Праукраїни

  • ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЛІ РЕЛІГІЙНОГО ЧИННИКА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ І СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

  • ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

  • ФАКТОР МУСУЛЬМАНСТВА У МІЖДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИНАХ

  • МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ

  • Вимоги міжнародних актів до права на свободу віросповідання

  • Правоздатність релігійних організацій і віруючих за міжнародним правом

  • Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні
  • МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

  • ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ: ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИНАМІКА ЗМІН

  • Конституційно-правовий статус церкви в Польщі

  • Специфіка угорської моделі державно-конфесійних відносин

  • Взаємини держави і церкви в Чеській Республіці

  • Особливості державно-конфесійних відносин у Словаччині

  • АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНО- ЦЕРКОВНИХ І МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВЗАЄМИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ ТА МІЖНАРОДНО- ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • Помісна Українська православна церква – потреба нації

  • ПЕРСПЕКТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО РЕЛІГІЙНОГО ДІАЛОГУ

  • Проблема міжхристиянського порозуміння

  • Діалог релігій як форма толерантизації міжрелігійних відносин

  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

  • КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ