Розділ «Життя людини в обрядах й повір'ях»

Віра в злу зустріч дуже давня. «Наука про кари Божі», десь коло 1067-го року, оповідає, що люди вертаються додому, коли їм перейде дорогу чернець чи черниця, свиня, кінь чи лисиця.[165]

Збірник XVIII віку (з моєї Бібліотеки) подає: «Гріх єсть встрічу віровати» (л. 1186. 2476), і за це епітимія: посту 6 тижнів і по 100 поклонів увечері й рано.

В Україні була поширена легенда про П р і с ю й гетьмана Богдана. Сусідка Пріся часто бавилася з гетьманенком Юрком, і часто бувала в домі Богдана. Коли гетьман Богдан року 1654-го в січні виїздив на Переяславську Раду, то Пріся навмисне перейшла йому дорогу з повними відрами. За це вона незабаром померла, а душа ЇЇ довго мучилась. З цього оповідання Т. Шевченко написав «Великий Льох».[166] Коли гетьман Іван Самойлович куди їхав і стрічав Священика, то вважав це за лиху ознаку, й гнівався на того Священика.[167] Коли цей же гетьман року 1687-го виїздив із свого замку в Батурині на війну, то на мості спіткнувся під ним кінь, — «лихий прогностик», сказало оточення.[168] Як хто що зашиває на собі, конче треба взяти до рота хоч нитку, а то свій розум зашиєш. Коли падає з рук ніж чи ложка, чи виделка — гості будуть; а як падає й розбивається посуд — на нещастя, а то й на смерть. Коли в хаті що тріскає, напр., домові речі, конче трапиться нещастя, мале чи велике.

5. Гадання й ворожіння

Гадання в нас було дуже поширене, особливо в час Свят, і таким воно позосталося почасти й за нашого часу. «Гадати» — це думати про будуче, пор. вираз «думати-гадати».

Серед апокрифічної давньої нашої літератури багато було різних творів, у більшості перекладних з мови грецької, в яких описувалося найрізніше гадання, напр., давні списки подають: Чаровник, Громник, Молніяник, Місяць окружиться, Колядник, Волховник, «волхвующе всякими птицями і звірьми, ухозвон, окомиг, пес воєть, трава шумить, древо к древу, лист шумить», Птичник, Трепетник («мишца подрожить»), Лопаточник, Путник («в стрічу віруяй», про зустрічі), Сонник, О часех злих і добрих, О днех лунних, Звіздочетець, Сносудець, Лунник, Травник і т. ін.

Візантійський історик IX віку Георгій Амартол (цебто Грішник) написав Хроніку в 4 книгах, що в XIII столітті була перекладена й на мову церковнослов'янську під назвою» Літовник». Ця Хроніка охоче в нас читалася й мала вплив на своїх читачів. Про гадання тут подається таке: «Звіздозаконіє і рожВидання «Общества Любителей Древней Письменности», вип. 26, 56, 69, л.л. 276—28.денословіє, волхвеніє же і чародіяніє, такоже і о скотосмотрены, ово убо є птицамь смотреніє, ово же храмоусмотреніє, ово же путнаа сріща, ово же рукосмотреніє, другоє же по трепетанію смотреніє і птицосмотреньє убо єсть, єгда летающії зде іли овде птици, напреждь іли назад, їли деснаа, іли ліваа рука потрепещеть, рекуть: се іли оно будеть… Храминосмотрение же, єгда яже в дому случаються, речеться, назнаменуєть. Аще ли же на Покрові явиться невістка, іли змія, іли мишь, іли пролияся масло, іли мед, іли вино, іли прах, іли трісканіє бисть древию, іли что ся провозвіщаєть. Путная же сріща, єгда аще изидеть кто на путь і сріщеть кого где, аще тя сріщеть таков человік кто, іли се носе, се ти прилучиться. Рукосмотреніє же, єгда проліченіемь руці протягнеть, рекуть — се тому родиться. Потрепетанієм же, еже потрепетаніємь тілесним познаваемо; аще потрепета десноє іли лівоє око, іли рамо, іли бедра, іли сфабрь на нозі, іли попищаху, — се, рече, прилучить ти ся».[169]

Гадання з Псалтиря було поширене в нас з печатками Християнства й дійшло аж до нашого часу.[170] Звичайно Псалтир клали на голову, і читали якийбудь вірш того місця, де книжка відкриється. Неписьменні люди йшли до дяка, й той їм гадав з Псалтиря, про що й тепер ще полишилася приповідка: Дяк з Псалтиря ворожить, що Бог кому наложить (Плавюк 55).

Усякі гадання взагалі йдуть від давнього часу; так, Ібн-Фадлан X віку згадує про наше гадання по бреханні собак. Старе й гадання по насипаному попелу.

Гадання злилося в нас з ворожінням, хоч спочатку вони різнилися: гадання — це узнавання свого будучого, приступне всім, а ворожіння — роблення кому добра чи зла ворожбитом. Ворожіння перше було, як показує саме слово, на ворога взагалі, або на врага, диявола. Тепер гадати й ворожити зовсім злилося, бо й ворожками легко стають, хто хоче навчитися.

В теперішній час широко позосталося гадання — ворожіння звичайно серед дівчат про вихід заміж, головно на Різдвяних Святах та на Новий Рік. Але гадають про молодого й кожного часу; гадання просте: гадають предметами, чи буде їх долари. Напр., беруть трошки пшениці, і парують зерна, — якщо вийде долари, задумана особа стане тобі молодим, а не вийде — не стане. Так само на Свят Вечір: беруть оберемок дров, а потім дрова парують. Коли до хати приходить гість, а в хаті є дівчина на відданні, то треба конче стерти лавку й пильнувати, щоб гість сів на стерте, — тоді й старости скоро прийдуть, особливо, коли це на Новий Рік. Взагалі, гостей треба припрошувати сідати, інакше старости оминатимуть хату, про що й приповідка: Сідайте, щоб старости сідали (Номис 11860).

У бузку або конюшині шукають цвітка чи листочка п'яти — чи чотирилистного, і коли дівчина знайде, матиме пару. Пильно приглядаються, хто з молодих при вінчанні перший переступить церковного порога або перший стане на килимок, — той і верховодити буде в родині. Складніші гадання, чи молоді разом помруть. Вирубують два лозові прути, і розкладають на хустку, якою мають покрити молоду по Вінчанні. А покривши, виходять з прутами надвір, і кидають їх через хату: якщо прути впадуть один біля одного, то й молода не буде вдовою, і буде жити з чоловіком у злагоді. Часто ворожать на фасолі, поминаючи вже новочасні карти.

Дуже поширене гадання про погоду, таке необхідне в господарстві. Згадку про таке гадання знаходимо вже в промові Ісуса Христа до фарисеїв та садуккеїв: «Ви ізвечора кажете: Буде погода, червоніє бо Небо. А ранком: Сьогодні негода, — червоніє бо Небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!» (Матв. 16. 2–3). І серед народу витворилася безліч ознак, простих і складних, що дають змогу вгадати про погоду взавтра. Тривога пташок: коли качки полощуться, або ворони сильно кричать, метушаться горобці, чи ластівки занадто розлітаються, коли трава сильно пахне, — буде дощ. Коли півень заспіває невчасно, — буде зміна погоди. Червоне ясне Небо на заході, — на погоду або на вітер. Так само вгадують погоду по рухові свиней; напр., коли свиня несе в зубах солому чи сіно, буде конче мороз, бо свиня барліг собі мостить… Гуси перед морозом стоять на одній нозі. Коли кіт миється або мнеться при чиїхсь ногах, — гості будуть. Сорока прилітає в двір і стрекоче, — на новини, а то й на недобре.

Складніше гадання по свинячій селезінці, добре знане в Галичині. Ілля Киріяк у «Сини Землі» 1939 р. т. І ст. 233 описує це гадання так: «Коли цей, укритий тайною силою предсказувати погоду, орган грубий з одного кінця й тонкий з другого, то це ясне як сонце, що й зима буде ніби тяжка з одного, але жилувата з другого кінця. Як селезінка, скажім, тонка з початку, то снігу може не бути аж до Св. Введення, але за те він може лежати на землі аж до Св. Юрія, а коли противно, то сніг може впасти колинебудь зараз по Св. Покрові й стопитися перед Св. Благовіщенням. Та кінці не грають тут великої ролі, — головно середина, і коли вона покажеться груба на середині з тонкими кінцями, то зима буде тяжка на середині, а кінці будуть м'які, мов розморожена бараболя». Колії, що колють свиней, завжди вміють гадати по нутрі у свиней, — це традиція з глибокої давнини.

Багато в нас найрізніших гадань про те, чи сповниться задумане, чи ні. Для цього кладуть вогонь, і коли дим піде просто вгору, сповниться, а як постелиться землею — не сповниться.[171] Як згадати, а цього часу зоря впаде, то загадане сповниться на зле. Коли Страсного Четверга читаються 12 Євангелій, і на свічках робляться окапини, то як задумана окапина розтане до закінчення Євангелії, задумане сповниться.[172]

Багато в нас і різних старовинних народніх способів лікування, зв'язаних з повір'ями. Як нападе кого лихоманка, то треба носити на шиї на шнурочку гадюче линовище (по-старому, «сволочь»), і лихоманка пропаде. Коли Страсного Четверга печуть хліб, то на нього кладуть сіль, і ось ця страсна четвергова сіль помагає людині проти всіх хворіб16.

Різних гадань безконечне число. Можна пізнати думки іншого, коли доп'єш його воду чи чарку, а звідси й поговірка: Чию воду доп'єш, того думки пізнаєш. В «Слові о полку Ігоревім» 1187 р. повно різних гадань по явищах природи. Усі порядні люди вірять у різні гадання, і тільки відлюдки в них не вірять, а звідси й стародавня поговірка про них: «Не вірить ні в чох(чо), ні в сон, ні в птичий грай».

З бігом часу на різні стародавні повір'я стали казати: забобони, суєвір'я, як це робить уже планово Духовний Регламент Петра І 1721-го року. Симеон Полоцький у своїй «Вечері Душевній» подає «Слово о суєвірії», а в ньому пише: «Суєвіріє єсть й от дне рожденія благодінствіє кому іли злоключеніе прорицати, суєтно єсть от всяких болізней словес ніких глаголаніє, от срітенія волка іли зайца, баби ізпівающія язическая діла творять».

6. Віра в сни

З найдавнішого часу серед усіх народів світу поширена глибока віра в сни, віра в те, що сни віщі, що вони збуваються.[173] Вірили, що на час сну душа кидає людину й ходить по тому світі, а там знають, що з тобою станеться, і тому сни завжди віщі.