Розділ «Двоєвір'я»

Проф. Є. Голубинський твердить, що «в Україні в простого народу ще в кінці XVI в. недільним Святом була п'ятниця, а не неділя».[260]

Було в нас і шанування понеділка, так що встановився й піст у понеділок, який тримався аж до останнього часу. Коли року 1677-го в Україні появилися турки, Архиєпископ Лазар Баранович зарядив піст тричі на тиждень, у тому й по понеділках,[261]і цим церковно визнав конечність посту по понеділках.

З часом у нас уособнили Неділю, й представляли її на взір окремої особи, проти чого не раз виступають давні Слова.[262]

Стародавні похоронні обряди позосталися в нас і за християнського часу, набравши тільки трохи й нового. Могилу стали запечатувати чотирма Хрестами по кутах, які роблять заступом. Поминки по померлих стали робити на 3, 9 і 40 день, а також у півріччя і в роковини. На Проводи (понеділок чи вівторок Фоминого тижня) всі йдуть на кладовище, і над могилами гостюють на честь небіжчиків, говорячи їм: «Христос воскрес!» До Церкви приносять Коливо на Похорон і на Парастас.

Згадаймо йще, що в нас до труни часто кладуть мідні гроші, — щоб заплатити на тому світі за перевіз через річку до Раю. Бабі сповитусі кладуть до труни пучок різок, щоб відганялася від тих діток, яких вона не врятувала, коли бабувала.

На день храмового Празника варять мед і врочисто гостюють. Ще за глибокої давнини, коли довго не бувало дощу, просили богів пролити його, і це позосталося й за Християнства: ідуть на поле з Хоругвами, і там Священик править відповідного Молебня й читає Молитви на бездождіє. На Преполовеніє («Переплавна» середа) звичайно йдуть на поля, де так само Священик править Молебня, щоб у літі було досить дощу. Ходити «з Процесіями» над джерельця позосталося й до нашого часу.

Християнські звичаї й обряди часом міцно поєдналися з старими віруваннями в нове синкретичне ціле: Страсна свічка хоронить від грому; щоб надати розуму й смілості дитині, їй трохи підпалюють Йорданською свічкою волосся. Взагалі свічка стала великою допоміжною силою, і, напр., громнична (стрітенська) подає «здравіє душ і тілес», і в Требнику є «Чин благословенія свіщ на Стрітеніє Господнє».

Коли вмирає людина, конче мусить горіти свічка в руках її, і то свічка громнична. У ритуальних обрядах свічка грала важливу ролю ще до Християнства; вогонь був символом і плідности, тому свічок уживається на Весіллі. Похоронна свічка має темно-зелений кольор. Умираючому в нас дають свічку в руки, щоб освічував собі дорогу на той світ. Давнє «Слово Іоана Златоуста, како поганій кланялися ідолом» виступає проти паління свічок біля джерел.

Так само й кадіння набрало великої очищальної сили: що обкаджується, звідти втікає все нечисте, чому постала й приказка: «Боїться, як чорт ладану». На Свят Вечір, у ніч під Різдво, господар сам обкаджує все своє обійстя й усю худобу. В церковному ритуалі обкаджуються всі речі, дім, колодязь, поля, домові забудовання, стадо й т. ін. Великодня посвячена сіль сильно допомагає домовій скотині, тому її підмішують до їжі їй. Кістки від великоднього освяченого м'яса допомагають на біль зубів та на пухлину.

7. Сила Хреста

Хресне Знамення, як охоронна сила, набуло в народньому житті великого і, часом, дивного застосування. Воно широко ввійшло до старих обрядів і вірувань; так, треба конче хреститися, коли! гримить, а особливо вперше. Побачивши вперше місяця новика, треба перехреститися, щоб щастило цілий місяць. При запалюванні світла ввечері треба конче перехреститися, бо до хати входить бог вогню. Пивши воду, перехрестись, а то нечисть влізе тобі до нутра з водою. Коли починається цілий буханець, то перше, ніж його різати, треба його тричі перехрестити зо споду ножем, а тоді вже різати, Лізучи в воду, перехрестись, а то водяник утопить тебе. Так само перехрестися, входячи в ліс, щоб полісун не причепився й не збив тебе з дороги. Падає вночі зоря з Неба, перехрестися, бо то людина померла. Коли позіхаєш, перехрестися, щоб ротом не влізла в тебе нечиста сила; перехрестися також, коли чхаєш, щоб на здоров'я було, бо чхання може бути й до пристріту. Робиш заговора — перехрестися на початку й кінці його, й т. ін., — силу Хреста народ уживає при кожній потребі в житті.

Нечиста сила особливо розгулює вночі й любить знущатися над заснулим, а тому, клавшися спати, обхрещують всі вікна, двері й усі кути, і проказують: «Хрест у головах, хрест у ногах, на хресп лягаю й хрестом укриваюся». А до цього додаються й різні Молитви про охорону родини та худоби, напр.: «Поможи, Боже, цю ніч без усякої слабости переночувати, і завтрашньої днинки діждати, та в щасті, в спокої, веселим і здоровим, ЇЇ в мирі переднювати. Нехай людська й наша худібка буде здорова».[263] Дітей на сон хрестить мати.

Звичайно хрестяться перед і по всякій праці, перед і по їді, але за їдою весільною не хрестяться, «Весілля не Похорон» (але це не скрізь).

Про силу Хреста в Початковому Літопису під 1068-м роком читаємо: «Велика сила Хреста: Хрестом перемагаються сили бісовські, Хрестом Господь помагає князям у боях, захищені Хрестом вірнії люди перемагають супротивних супостатів. Хрестом скоро рятуються в напасті, хто з Вірою його призиває. Нічого біси не бояться, крім Хреста. Коли від бісів находить Мана, треба перехрестити лице Хрестом, і вони проганяються».

Значення Хреста в людському житті глибоко висловлене в оцій церковній Стихирі: «Крест — хранитель всій вселенній, Крест — красота церковная, Крест — царем держава (сила), Крест — вірним: утвержденіє, Крест — Анголам слава і демонам язва». Це останнє: Хрест — демонам язва, глибоко ввійшло в наше народне життя. В Требнику містяться Чини: Чин Благословенія і Освященія новосооруженного Креста», і «Благословеніє Креста к ношенію на персах», а в них навчається: «Крест — от всіх діавольских козней ізбава, прогнаніє і отраженіє всіх козней, навітов же і прилогов діавольских». Хрест має силу «к прогнанію і разоренію всякія діавольскія козні». Тому в нас така поширена приповідка: «Боїться, як чорт Хреста».

Схід позостався в повній пошані, як і за дохристиянського часу: завжди моляться, обернувшись лицем на Схід; Храми ставлять Вівтарем на Схід; мерця ховають так, щоб дивився на Схід; помазання Єлеєм нового дому починається зо східньої стіни, і т. ін. Коли якась треба виконується на дворі, напр., Чин Благословення нового колодязя, всі стають обличчям на Схід. Див. у Покажчику Схід.

8. Побільшена пошана Святині

Ознак двоєвір'я серед українського народу, як і серед інших слов'янських і неслов'янських народів, надзвичайно багато, — я їх вище вже подавав у всій цій праці. Серед народу російського ознак цих значно більше, як серед нашого; дослідники знаходять у віруваннях московитів навіть у XVII віці дуже багато живого поганства.[264]

Наприклад, у Московії ще в XVI–XVII віках сильно була поширена віра тільки в свої Ікони; парафіяни приносили й ставили в Церкві свої Ікони, і молилися тільки їм.[265]

Про це саме пише й І. Ф. Наживин: Московські селяни «одобряли больше старинныя, черныя, домашнія, й даже на далекій погост в Церковь носили они из дому этих своих собственных богов й им там й молились. Другіе же пред такими богами й шапок не снимали: то боги не наши й не приходскіе, — пренебрежительно говорили они, — а не то Микулины, не то Яфимовы».[266]