Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Багато людей грішать із-за користи: розбагатіти прагнучи, стають немилосердними. 2 Кілок між щілини каміння вбивається, а між продаж та купівлю прокрадається гріх. 3 Хто в острахові Господньому не тримає себе ревно, то хата в такого незабаром розвалиться. 4 Коли решето трусять, висівки залишаються, – так і хиби чоловіка в його розмові. 5 Піч випробовує ганчарське начиння – людину випробовує її розмова. 6 З плоду дерева праця над ним виявляється, думка ж людського серця – із слова. 7 Мужа не хвали, поки він ще не висловився, бо щойно словом людина випробовується. 8 За правдою гнавшись, її досягнеш і в неї зодягнешся, мов у шати препишні. 9 Птахи живуть із собі подібними – правда повертається до тих, що чинять правду. 10 Лев учиняє на здобич засідку, а й гріх – на тих, що несправедливість коять. 11 Розмова благочесного – повсякчасна мудрість, безумний же змінюється, наче той місяць. 12 З нерозумними бувши, зважай на час, а бувши з розумними – будь якнайдовше. 13 Осоружне те, що варнякають дурні, а й сміються вони у гріха розкошуванні. 14 Як базіка нагромаджує клятви – стає волосся дуба, а як почне сперечатись – вуха затуляти треба. 15 Викликає кровопролиття сварня бундючних, – лайку їхню гидко слухати. 16 Хто тайни розголошує – втрачає довір’я, і друга собі він більш не знайде. 17 Друга люби і на нього звіряйсь, та, розголосивши його тайни, вже за ним не женись; 18 бо як людина втрачає свого небіжчика, так і ти втрачаєш твого ближнього дружбу, 19 і як випустив єси з рук своїх птаха, так і друга ти втратив – не впіймати більше! 20 Не женися за ним, бо вже він далеко: мов сарна із сітей, утік він. 21 Бо на рану є перев’язка, і на лайку – примирення, та немає надії для того, хто зраджує тайну. 22 Хто прижмурює око, той лихо кує, і вже годі його відвернути від того. 23 Перед очима твоїми уста його солодкі, він буде твої слова подивляти, та потім мову свою перекрутить і в твоїх же словах знайде він згіршення. 24 Многе мені осоружне, та ніхто так, як оцей; а й Господеві стане він осоружний. 25 Хто підкидає камінь – собі ж на голову кидає; призводить до рани удар зрадливий. 26 Хто яму копає – у неї впаде; хто сіть розставляє – впіймається в неї. 27 Хто чинить погане – воно впаде на нього, так що й сам не взнає, звідкіль воно нагрянуло. 28 Глум і наруга – для гордовитого; та й помста, мов лев, чигає на нього. 29. У сітку потраплять ті, що раді падінню побожних: муки їх жертимуть ще перед смертю. 30 Гнів та пересердя – речі мерзенні: уділом вони чоловікові грішному.

28. Злопам’ятство 1-12; обмовні язики 13-26

1 Хто мститься, той від Господа помсти зазнає і за свої гріхи здасть докладний рахунок. 2 Ближньому твоєму кривду прости, тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш. 3 На людину людина плекає гнів – а сама вилікування в Господа шукає? 4 До собі подібної людини не має милосердя – а сама за власні гріхи свої просить? 5 Коли ж такий ось, тілесний, плекає пересердя – хто ж гріхи його власні йому простить? 6 Пам’ятай про кончину, перестань ворогувати; про тління, про смерть – залишайся при заповідях. 7 Пам’ятай про заповіді, не гнівайся на ближнього; про союз Всевишнього – і провину пробач. 8 Від сварки утримайсь, то й гріхів уникнеш: гнівлива людина сварню розпалює. 9 Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних. 10 Відповідно до палива й вогонь загориться: яка запекла сварка, так вона й займеться; яка сила в людини, така й її лють; яке її багатство, таке й гніву її зростання. 11 Раптова суперечка вогонь розпалює, сварка зненацька – кров проливає. 12 Дмухнеш на іскру – вона й розгориться; плюнеш на неї – вона погасне. А й це, і те – з твоїх уст виходить. 13 На підшептувача й двоязичного – ваші прокльони: вони бо миролюбних багатьох погубили. 14 Язик обмовника розхитав численних, ганявши їх від народу до народу; він зруйнував міста премогутні, а й розвалив будинки вельмож. 15 Язик обмовника призводив чесних жінок до розлуки, позбавляв їх плодів їхньої праці. 16 Хто на нього зважає – не знайде спокою, не зазнає життя тихомирного. 17 Удар батогом залишає смугу – удар язиком ламає кістки. 18 Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика. 19 Щасливий, хто має захист від нього, хто середовищем його люті не проходить, хто кормиги його на собі не волік, хто в кайдани його не був закутий; 20 бо кормига його – кормига залізна, і його ланцюги – ланцюги мідяні. 21 Погана та смерть, що є смертю від нього, і кращий за нього є навіть ад! 22 Над побожними ж він влади не матиме, в його полум’ї вони не будуть горіти. 23 Ті в нього потраплять, що Господа полишають; у них розгориться він і не погасне; нагряне на них, неначе той лев, мов той леопард, лютуватиме над ними. 24 Гляди ж, обгороди майно своє глодом, срібло твоє й золото добре обв’яжи. 25 Вагу та міру для слів своїх вироби, ворота й засуви зладнай для своїх уст. 26 Зважай, щоб ти з-за нього не послизнувся, не впав перед тим, хто засідку влаштовує.

29. Про позику 1-13; громадянство 14-28

1 Хто чинить милосердя, той ближньому позичає; хто йому допомагає, той зберігає заповіді. 2 Позичай же ближньому, коли він потребує, а й віддай назад ближньому слушного часу. 3 Дотримуй слова і будь з ним чесний, то й знайдеш те завжди, що тобі потрібне. 4 Багато таких, що позику за знахідку вважають: надокучливі вони для тих, які допомогли їм. 5 Перед тим, як узяти, такий в руки цілує, про багатство ближнього смирненько балакає, – треба віддавати, то він зволікатиме, віддасть образливим словом чи на лихі часи нарікатиме. 6 А як і зможе заплатити – то й половину одержавши, радітимуть із того, немов із знахідки. Бо інакше він позбавить його власних грошей: знечев’я такий бо йому ворогом стане, прокльонами й наклепами йому віддячиться, а замість слави відплатить йому безчестям. 7 Многі з-за того лукавства й не бажають позичати – бояться бо задармо майна позбутися. 8 З покірним, одначе, будь довготерпеливий і не зволікай супроти нього з твоєю милостинею. 9 Заповіді ради за бідолаху заступись і в потребі не відсилай його впорожні. 10 Пожертвуй грішми твоїми ради брата й друга: хай під каменем не іржавіють, хай не пропадають. 11 Скарб свій вживай згідно з заповідями Всевишнього: це тобі буде корисніше, ніж золото. 12 Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує з усякого нещастя. 13 Над сильний щит і над спис важкий воюватиме на ворога вона за тебе. 14 Добра людина поручиться за ближнього свого, той же, хто втратив сором, його покине. 15 Тож не забудь ту послугу з боку ручителя: він бо за тебе віддав свою душу. 16 Грішник розтринькає добро поручителя, невдячна душа покине свого рятівника. 17 Багато заможних порука зруйнувала, жбурляла їх, наче хвилі морськії. 18 Виселила вона мужів премогутніх, та й блукали вони між народами чужими. 19 Грішник, що поривається поручитись, а женеться за зиском, – під суд потрапить. 20 Ближньому допомагай за твоєю спромогою, а й зважай на те, щоб самому не провалитись. 21 Головне для життя – вода, хліб і одяг та й хата, щоб було чим прикрити наготу. 22 Ліпше життя злиденне під дахом з драниць, аніж пишні страви у домі чужому. 23 Чи в тебе мало, чи багато – будь задоволений, то й не вчуєш докору, мовляв – ти приходень. 24 Лихе то життя – з хати в хату тинятись і, де б не примістився, не сміти уст розтулити. 25 Пригостиш, даси пити, – а подяки не буде; до того ж і слова ще гіркії почуєш: 26 «Йди сюди, зайдо, стола приготуй. Маєш там щось? Ну, то дай мені їсти! 27 Забирайся, зайдо, поступися гіднішому: загостив до мене брат мій – я хати потребую!» 28 Тяжко оте для людини розумної – за хату чути докір та зневагу від вірителя.

30. Виховані діти 1-13; ліпше здоров’я, ніж багатство 14-20; радощі приносять здоров’я 21-25

1 Хто любить свого сина – тримає для нього різку, щоб мати з нього врешті-решт утіху. 2 Хто сина виховує добре – матиме з нього користь, а й серед знайомих пишатись ним буде. 3 Хто сина повчає, тому заздритиме ворог, перед друзями ж буде ним радіти. 4 Такий батько, померши, наче й не вмре: по собі бо лишив подібного до себе. 5 За життя свого побачивши, милувався він з нього, тож при смерті своїй не зазнав він смутку. 6 Проти своїх ворогів лишив він відплатника, а й для друзів – того, хто добродійства оплатить. 7 Хто ж випещує сина – той і рани його перев’яже ще й над кожним його зойком серцем здригатиметься. 8 Необ’їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим. 9 Випестиш сина, – а він тебе розчарує, гратимешся з ним, – а він тебе засмутить. 10 З ним не пересміхайся, щоб з ним не сумував ти та врешті-решт не скреготав зубами. 11 За юности його не давай йому волі й очей не заплющуй, як поводиться по-дурному. 12 Ще замолоду роби його шию гнучкою, товчи йому боки, поки він ще молодий, бо, ставши впертим, він буде неслухняний. 13 Виховуй свого сина, ходи коло нього так, щоб ти не зазнав на собі його зухвальства.

14 Бідний, а здоровий і сильний це краще, ніж багатий, а з ранами на своєму тілі. 15 Здоров’я й сила ліпші від усякого золота, а сильне тіло – від надмірного багатства. 16 Немає багатства над тілесне здоров’я, і немає щастя над сердечну радість. 17 Краще смерть, ніж гірке життя, і вічний спочинок, ніж постійне чав’ядіння. 18 Що страви смачні для стуленого рота, те й приноси харчів, розкладених на гробі. 19 Яка ж бо користь від жертви бовванові? Таж він її ні їсти, ні нюхати не може! Отакий і той, хто має багатство, а не може ним покористуватись. 20 Лиш очима він оглядає й стогне при тому, мов скопець, який, дівчину обіймаючи, – скиглить. 21 Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. 22 Радощі серця – то життя людини, а чоловіка веселощі – довголіття. 23 Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив – немає ніякого з нього пожитку. 24 Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить. 25 Щедре й добре серце насичене буде і користатиме з свого харчування.

31. Проти захланности 1-7; багатство добре лише тоді, коли душа чиста 8-11; їда й пиття 12-24; бенкет 25-31

1 З-за багатства безсоння виснажує тіло, а журба про нього сон відганяє. 2 Клопоти денні не дають спати: недуга тяжка сон забирає. 3 Багатий трудиться, статки збираючи, і при зупинках заживає розкошів. 4 Убогий же трудиться з життьової вимоги, тож і в спочинку він – злиденний. 5 Золотолюбові нема виправдання, хто гониться за зиском, на манівці зіб’ється. 6 Багато людей пропало з-за золота, і падіння їхнє було неминуче. 7 Воно – колода спотикання для тих, що йому жертвують, і пастка – для кожного безумного. 8 Щасливий той багатий, який без плями, який за золотом не побивається. 9 Хто він? Ми його щасливим наречемо, бо чудо вчинив він серед народу свого. 10 Хто перейшов цю пробу й лишивсь досконалим? Це буде на похвалу для нього: хто міг переступити, а не переступив, – зло вчинити, а не вчинив? 11 Блага такого скріплені будуть, про його добродійства розповість громада. 12 Коли сідаєш до столу препишного – не роззявляй над ним своєї горлянки й не кажи: «Ну й багато на ньому всячини!» 13 Пам’ятай: несите око – це річ погана. Яке бо створіння гірше за око? Ось тим воно й плаче з кожного приводу. 14 Куди такий гляне – руки не простягай, і разом з ним не накидайсь на миску. 15 Розумій твого ближнього, як себе самого, і в кожній справі будь розважливий. 16 Їж по-людському те, що лежить перед тобою: не жвакай, – не будь огидний. 17 А й заради доброго виховання перший припиняй: не об’їдайся, бо таке вразити може. 18 І до столу сівши у великім товаристві, перший не простягай руки своєї. 19 Вихованій людині вистачає мало, – тож і на ложі своїм не сопітиме: 20 бо здоровий сон, коли живіт поміркований: людина, вставши вранці, є сама собою; тяжке ж безсоння, нудоту, болі внутрощів – має людина, яка не знає наситу. 21 Тож коли занадто ти переївся – устань, геть виблюй – то й зробиться легше. 22 Слухай мене, дитино, і не погорджуй мною: кінець-кінцем слова ти мої зрозумієш. У всіх твоїх справах будь старанний, і ніяка недуга тебе не спіткає. 23 Щедрого хлібом на всю губу вихваляють, і про гостинність його свідоцтво – певне. 24 А хто скупий хлібом, на того місто нарікає, і про скнарість його свідоцтво – точне. 25 Не будь при вині хоробрий – вино багатьох погубило. 26 Горно – проба на твердоту криці, вино – на серця у змаганні бундючних. 27 Вино для людей – життєвий напій, коли то його помірковано п’ють. Що за життя, коли вина бракує? Його ж бо створено на радощі людям. 28 Радощі серця, втіха душі – вино, пите вчасно й уміру потреби. 29. Гіркота для душі – вино, пите занадто, та ще й із пристрастю і з суперечкою. 30 Пияцтво безумному – погибель: більше гніву, зменшення сили, завдавання ран. 31 Не гани ближнього під час винопиття: його не зневажай, коли він веселий, не озивайсь до нього образливим словом і не докучай, гроші назад вимагаючи.

32. Бенкет 1-13; зберігання закону 14-24

1 Зробили тебе господарем? Не виносься: будь поміж ними як один з їхніх – подбай про них, а потім сядеш. 2 Щойно повинність виконавши, займи своє місце, щоб разом з ними ти міг веселитись і щоб тим увінчалось твоє порядкування. 3 Промовляй, старший, бо воно тобі личить, але – з розбором, второпно й музиці не на заваду. 4 Де треба слухати, не розливайся в розмові – не вдавай мудрого, як де пора на теє. 5 Самоцвітна печать на злотій прикрасі – гучні музики під час винопиття. 6 Смарагдова печать у золотій оправі – спів із музиками при вині солодкім. 7 Промовляй, юначе, як відчуваєш потребу, – та тільки разів зо два, а більше – якщо спитають! 8 Висловлюйся коротко: багато – кількома словами. 9 Бувши з визначними, до них не рівняйся; не многослов, коли говорить інший. 10 Громові блискавка передує – ласка ж передує сором’язливому. 11 Уставай вчасно, не будь останнім; повертаючись додому, – біжи, не гайся. 12 Розважайся там, чини за вподобою, але не гріши зухвалими словами. 13 А за все за оте – благословляй свого Творця: він бо тебе напоює благами своїми. 14 Хто Господа страхається, той повчання прийме; ті, що його шукають, знайдуть його ласку. 15 Хто шукає закон, той ним насититься, – лицемір же об нього лиш спотикнеться. 16 Хто Господа страхається, той розсудливим стане: праведність таких сяятиме світлом. 17 Грішна людина докору уникає і, щоб чинити свою волю, вимівки шукає. 18 Розумний поради не занехує, – безбожний же й бундючний нічого не страхається. 19 Не роби нічого, не зваживши думкою, то й не будеш каятись у вчинках своїх. 20 Не ходи вибоїстою дорогою, бо інакше спотикнешся об каміння. 21 Не покладайся й на гладеньку стежку. 22 Навіть з дітьми своїми обережний будь. 23 У всьому, що робиш, на себе зважай, бо й у тім – виконання закону. 24 Хто вірить у закон – зберігає заповіді; хто на Господа покладається – не зазнає шкоди.

33. Закон Господній 1-6; протилежності в явищах 7-19; господар у хаті 20-33

1 Хто Господа страхається, того лихо не спіткає, бо й від спокуси врятує він його наново. 2 Мудрий не має ненависти до закону, хто ж з ним лицемірить – той мов судно у бурі. 3 Розумний плекає віру в закон: для нього закон – вірогідний вирок. 4 Приготуйся словом, і тебе будуть слухати; зосередься знанням – і тоді відповідай. 5 Серце дурного, мов те колесо в возі, й мов вісь, що обертається – його міркування. 6 Глузливий друг – неначе той огир, який іржить під кожним вершником. 7 Чому воно так: день ліпший від дня, хоч денне світло в році – все від одного сонця? 8 Бо їх розрізнено спізнанням Господнім: він бо встановив усякі пори й свята. 9 Одні серед них він посвятив і звисочив, інші ж учинив будніми днями. 10 А й люди всі – з глини походять, з тої ж землі створено й Адама. 11 У своїм повнознанні Господь розділив їх і різними їхні стани вчинив. 12 З них деяких він благословив і вивищив, інших між ними – освятив і до себе наблизив, а деяких – прокляв, понизив, а й викинув їх із їхнього місця. 13 Так, як і глина в руках ганчаря, що з неї виробляє він за своєю волею, так люди в руках, того, хто створив їх і хто їм воздає за своєю справедливістю. 14 Супроти зла – добро, супроти смерти – життя, тож так і супроти благочесного – грішник. 15 Поглянь же на всі діла Всевишнього: вони всі – до пари, одне проти одного. 16 А я, останній – я, не доспавши, дозбирував за тими, що виноград збирають. 17 За Господнім благословенням, прибув я швидко й, мов винозборець, винотоку наповнив. 18 Зважте ж: я трудивсь не для себе самого, а й для тих усіх, що освіти шукають. 19 Тож слухайте мене, вельможі народу, – проводарі громади, насторожіть вуха! 20 Синові й жінці, братові й другові, доки живеш – не давай над собою орудувати; а й майна свого не давай іншому, щоб не довелось тобі, розкаявшись, просити його назад. 21 Доки ще живеш і доки духу в тобі – будь-кому себе не видавай на поталу. 22 Ліпше бо, коли в тебе діти попросять, ніж сам би ти в руки дітей своїх заглядав. 23 У всіх своїх ділах будь незалежний і не допускай твоїй славі заплямитись. 24 Коли закінчаться дні життя твого, коли смерть настане, – роздавай свою спадщину. 25 Для осла – паша, палиця і вантаж, для раба – хліб, карність і праця. 26 Застав раба до праці, і матимеш спокій; а звільниш йому руки – він шукатиме волі. 27 Ярмо й посторонок гнуть шию, тож рабові лукавому – колоди й побої. 28 Займи його працею, нехай не дармує: з безділля навчаються багато лихого. 29. Нехай так працює, як йому личить, а коли не слухається – наклади кайдани. 30 Однак не вимагай ні від кого занадто й не роби нічого без здорового глузду. 31 Коли маєш слугу, хай буде – мов ти сам; він бо – кровне твоє надбання. 32 Коли маєш слугу – вважай його за брата, бо й як себе самого, так і його потребуватимеш. 33 Як знущатимешся з нього, і він утече геть від тебе, то – на якій дорозі тоді його шукатимеш?

34. Сни й чари 1-7; досвідчений мандрівник 8-12; шанування Бога 13-17; про жертви 18-21

1 Надії нерозумного – пусті та марні, і безглуздого окрилюють самі сновиддя. 2 Хто вірить сновиддям – скидається на того, що за тінь хапається і за вітром женеться. 3 Це сновиддя – згідне з отим, що подоба обличчя в дзеркалі. 4 Що від нечистого може вийти чисте, а від брехливого – що правдиве? 5 Ворожба, чарування, сновиддя – речі порожні, це бо маріння вагітної жінки. 6 Коли їх у відвідинах Всевишній не зіслав, – не прихиляйся до них своїм серцем. 7 Бо сновиддя багатьох збили з пантелику, й ті, що на них надіялись, – розчарувалися. 8 Виконання закону має бути без фальшу: досконала мудрість – лише з уст щирих. 9 Многомандрівна людина – многотна знаннями, і хто дознав досвіду, розумно й розмовляє. 10 Хто не зазнав спокуси, той мало знає, – хто ж бував у подорожах, той набув досвід. 11 Багато дечого бачив я під час моїх мандрів, і знаю я більше, ніж можу оповісти. 12 Нераз потрапляв я у смертельну небезпеку, тож рятувався – завдяки досвідові. 13 Житиме дух отих, що Господа страхаються: надія бо їхня в тому, хто врятувати їх може. 14 Хто Господа страхається, перед іншим страху не має: нічого не боїться, бо він – його надія. 15 Того душа щаслива, хто Господа страхається, – бо на кого б він зіперся, і хто б його підтримав? 16 Господні очі на тих, які його люблять: могутній він їм захист і потужна підтримка; від пустельного вітру сховок, від полуденної спеки захорона; осторога від спотикання й допомога від падіння: 17 він, що душу вгору підносить й очі освітлює, що дає здоров’я, життя й благословення. 18 Приноси з неправно набутого – все одно, що й глузування: дари беззаконних не можуть бути вгодні. 19 Не довподоби Всевишньому нечестивих приноси, і гріхи він прощає – не за численні жертви. 20 Мов би сина жертвує на очах у батька, хто приносить жертву з добра нужденних: 21 таж за нестатків хліб це для вбогих – життя, і хто й того їх позбавляє, той – просто кровожерний. 22 Вбиває ближнього, хто відбирає його прожиток; позбавляти наймита заробітку – це кров проливати. 23 Один будує, другий руйнує: яка їм з того користь – невже тільки труд? 24 Один молиться, другий проклинає – чий же голос Владика вислухає? 25 Хто вмивається, доткнувшись мертвого, а потім до нього знов дотикається, – яку бо зискає користь він із свого миття? 26 Отак і людина, що за гріхи свої постить, а потім вирушає те саме чинити: хто бо вислухає молитву такого, і яка йому користь із того, що понижався?

35. Найкраща жертва – праведне життя

1 Хто закон береже, той приноси множить; хто пильнує заповіді, той мирні жертви приносить. 2 Хто віддячується – все одно що й муку питльовану жертвує; хто ж милостиню творить – приносить похвальну жертву. 3 Довподоби Господові, хто від зла відступає; покутна жертва – уникання неправоти. 4 Не з’являйся перед Господом з порожніми руками, бо все те – заради виконання заповіді. 5 Приносини праведного жертовник ситять, і пахощі їхні до Всевишнього здіймаються. 6 Жертва від праведного мужа приємна, спомин про неї не забувається. 7 Добрими очима хвали Господа, первоплодів рук твоїх не поменшуй. 8 При всяких приносинах будь веселий обличчям, посвяту десятини вчиняй із радістю. 9 Воздавай Всевишньому згідно з його даром – щедро за твоїми власними статками; 10 Господь бо тобі відплатить, поверне тобі всемеро. 11 Не вчиняй підкупу – його не буде прийнято: не звіряйся на жертву несправедливу, 12 Господь бо – суддя, він не зважає на особи. 13 А й не зважатиме на особу він проти бідного – він бо вислуховує просьбу покривдженого. 14 Сироти проханням він не погордує, ані вдовою, яка свою скаргу виливає. 15 Чи ж сльози вдовичі не течуть по щоках, не кричать проти того, хто їх викликав? 16 Хто служить, той буде доброзичливо прийнятий, і молитва його аж до хмар досягне. 17 Смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; 18 не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи. 19 Господь не забариться й не довго терпітиме їх, 20 поки не поб’є крижі немилосердним і не воздасть народам відплати; 21 поки не розсіє многоту зарозумілих і не зламає берло несправедливих; 22 поки не заплатить людині за її вчинками і людських діл не оцінить за їхніми задумами; 23 поки не розсудить справи свого народу і не врадує його у своїм милосерді. 24 Благодайне милосердя – за часів скрути: наче хмари дощові за пори посушливої.

36. Молитва за народ 1-17; вибір жінки 18-27

1 Зглянься на нас, Владико, Боже всесвіту, і споглянь! На всіх поган розповсюдь твій острах! 2 Зведи свою руку на чужі народи – нехай твою владу вони узріють. 3 Як перед ними явив єси твою святість між нами, так перед нами яви твою велич між ними. 4 Нехай визнають тебе, як і ми те визнали, що немає Бога, крім тебе, о Господи! 5 Віднови знаки, повтори чудеса, звелич свою руку й праве рамено. 6 Збуди гнів, ізлий своє обурення – розгроми противника, розбий ворога! 7 Час приспіши, спом’яни бо присягу, – щоб діла твої великі прославились. 8 Хай гніву вогонь пожере того, хто кинеться рятуватись: ті, що гноблять народ твій, хай знайдуть погибель. 9 Голови розбий проводарям ворожим, тим, що кажуть: «Крім нас немає нікого!» 10 Позбирай усі коліна Якова, поверни їм спадщину, як напочатку. 11 Змилуйся, Господи, над людом твого ймення – над Ізраїлем, що його ти нарівні з первородним поставив. 12 Зглянься над отим святим твоїм містом – над Єрусалимом, місцем твого спочинку. 13 Хай сповниться Сіон прославою твоєю, а твій народ – твоєю величчю. 14 Дай свідоцтво першим твоїм створінням: здійсни пророцтва, ім’ям твоїм проречені. 15 Тим воздай нагороду, які тебе очікують: нехай виявиться правдивість твоїх пророків. 16 Вислухай, Господи, благання молільників – як то був Арон народ твій поблагословив. 17 Хай знають усі, що землю населюють, що ти Господь, Бог віковічний. 18 Кожну страву шлунок приймає, та є страва ліпша від страви. 19 Піднебіння розрізняє страви з дичини, так і розумне серце – слова брехливі. 20 Нікчемне серце завдає страждання, та хто з добрим досвідом – той проти нього зрівноважиться. 21 Жінка приймає кожного мужа, та є дочка ліпша від дочки. 22 Вродлива жінка обличчя звеселює: понад усе вона, чого чоловік бажає. 23 Коли в неї на язиці доброта і скромність, то й чоловік її інакший, ніж звичайні люди. 24 Хто жінку здобуде, той щастя починає: помічницю – з ним споріднену, стовп для опертя. 25 Де нема огорожі, там майно грабують; де жінки немає – чоловік стогне, блукаючи. 2б Хто бо звіряється на спритного розбійника, що наскоки вчиняє з міста на місто? 27 Ось так і з чоловіком, що гнізда не має, а спочиває там, де ніч його застукає.