Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Я теж людина смертна, як і всі інші, | первоствореного нащадок, який із землі походить. | У материнському лоні уклалось моє тіло; 2 за десять місяців стужавів я в крові – | із сім’я чоловіка й насолоди, що із сном приходить. 3 Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, і упав на землю, що всіх нас однаково приймає, | і перший крик мій – плач був, як у всіх дитяток. 4 І вирощено мене в пелюшках старанно. 5 Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування. 6 Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід. 7 Ось чому я моливсь, і дано мені розум, | візвав я, і дух мудрости зійшов на мене. 8 Її волів я радше, ніж берла й престоли. | Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею. 9 А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, | бо все золото на світі перед нею – піску дрібка, | а срібло – як болото, супроти неї. 10 Я полюбив її понад здоров’я і вроду, | я волів її мати над світло, | бо блиск від неї сну не знає. 11 От і прийшли до мене з нею разом усі блага, | і в руках її багатство незліченне. 12 Зрадів я тому всьому, бо то мудрість його приводить, | одначе я не відав, що це вона тому всьому мати. 13 Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся: | багатств її я не приховую. 14 Вона бо для людей – скарб невичерпний. | Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять | і єднаються з ним завдяки дарам її повчань. 15 Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться, | і мислити думки, достойні дарувань, | бо сам він провідник мудрости | і керує мудрими. 16 В руці його і ми, і слова наші, | і вся наша обачність, і хист до діла. 17 Він бо мені дав справжнє знання того, що є, | і я знаю устрій та силу первнів, 18 часів початок, кінець і середину, | зміни сонцезворотів і чергування пір року, 19 круги років й розташування зір, 20 природу тварин і гони звірів, | потугу духів і думки людей, | різні рослини і властивості корінців. 21 Усе, що тільки є тайне і явне, – пізнав я, | бо навчила мене творителька всього – мудрість. 22 Є бо у ній дух розумний, святий, | однородний, многовидний, витончений, | діяльний, проникливий, неоскверненний, | ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий, 23 нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, | постійний, певний, безжурний, | всемогутній, вседоглядний, | що пронизує всі духи | розумні, чисті, щонайніжніші. 24 Мудрість бо понад усякий рух рухливіша: | чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує. 25 Вона – подув Божої сили | і чистий виплив слави Вседержителя; | тому нічого заплямленого не впаде на неї. 26 Вона – вічного світла відблиск, | безплямне дзеркало Божого діяння | і образ його доброти. 27 Хоч і одна, вона все може; | і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; | вона з роду в рід у святі душі сходить | і робить з них друзів Божих та пророків. 28 Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе. 29. Вона ж над сонце краща, | понад увесь зоряний світ. | У порівнянні зо світлом вона з’являється перша, 30 бо світло поступається ночі, | а мудрости зло не подолає.

8. Мудрість – подруга 1-8; вона дорадниця володареві 9-18; від Бога походить 19-21

1 Могутньо простягається вона від краю і до краю | і керує усім доладно. 2 Злюбив я її і розшукував від молодости своєї, | і намагався її взяти собі за дружину; | та й закохавсь я в її вроду. 3 Взаєминами з Богом прославляє рід шляхетний, | і Всеволодар її полюбив; 4 вона бо втаємничена в Боже знання | і діла його визначає. 5 Коли багатство – набуток, у житті пожаданий, | то що ж від мудрости багатше, яка все чинить? 6 Коли ж розум усе чинить, | то хто, з усього, що існує, більший мистець від неї? 7 І коли хтось любить справедливість, | то плоди її трудів – чесноти, | бо вона навчає поміркованости, розсудливости, | справедливости й мужности; | а над них нема нічого кориснішого в людському житті. 8 Коли ж хто бажає ширшого знання, | то вона знає давне і вгадує майбутнє, | відає слів звороти й загадок розгадки, | знаки й чудеса наперед знає, | події діб і часів. 9 Отож постановив я взяти її до себе, щоб жити з нею, | знаючи, що вона буде мені дорадницею в добрім | і втіхою у клопотах;! смутку. 10 З-за неї матиму славу в громаді | і, бувши молодим, – пошану в старших. 11 На суді мене знайдуть бистроумним, | в очах вельмож я збуджуватиму подив. 12 Коли мовчатиму, вони будуть на мене чекати, | а заговорю, – будуть уважати; | як протягну свою розмову – | на уста покладуть собі палець. 13 Я осягну безсмертя через неї | і лишу вічний спомин тим, що після мене прийдуть. 14 Правитиму народами, і люди будуть мені піддані. 15 Страшні тирани, почувши про мене, злякаються, | у громаді виявлюсь добрий, а на війні хоробрий. 16 Увійшовши в хату, спочину біля неї, | бо товариство з нею гіркости не має, | ані спожиття – досади, | лише веселощі та радість. 17 Роздумувавши так сам із собою | і міркувавши в своїм серці, | що безсмертя існує в поєднанні з мудрістю, 18 що в дружбі з нею – насолода шляхетна, | що в трудах її рук – багатство невичерпне, | в постійнім приставанні з нею – розум, | і слава – брати участь у розмові з нею, | – ходив я, отже, скрізь шукаючи, | як би її собі придбати. 19 А був із мене гарний хлопець, | і дістав я – на щастя – добру душу, 20 чи радше, бувши добрим, увійшов я в безплямне тіло. 21 І зрозумівши, що інакше її не осягну, | якщо Бог мені її не дасть, | – і це вже належало до розсудливости: знати чий вона дар, – | звернувсь я до Господа й моливсь йому | та й сказав з усього серця мого:

9. Молитва про мудрість

1 «Боже батьків, Господи милосердя, | що своїм словом створив усе 2 і що своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через тебе, 3 і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, – 4 дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх. 5 Бо я – раб твій і син рабині твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони. 6 Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б. 7 І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя твоїм синам і твоїм дочкам. 8 Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував. 9 З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне. 10 Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе. 11 Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі. 12 Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого. 13 Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче? 14 Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші; 15 бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух. 16 Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | – а хто дослідить те, що на небі? 17 Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа? 18 Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»

10. Адам та Каїн 1-3; Ной, Авраам та Лот 4-9; Яків 10-12; Йосиф 13-14; Мойсей та його народ 15-21

1 Це вона зберегла первозданного батька світу, | скоро він один був створений, | і визволила його з власного падіння 2 та дала йому силу над усім володіти. 3 Неправедний же, у своїм гніві відступивши від неї, | загинув від власних братовбивчих лютощів. 4 А коли через нього земля була залита, | то її знову врятувала мудрість, | провівши праведника на звичайному дереві. 5 Коли народи змішались у лукавій змові, | вона теж розпізнала праведника й зберегла його бездоганним | перед Богом, зберегла твердим супроти ніжности до сина. 6 Вона, коли безбожні гинули, врятувала праведника | – втікача від вогню, який упав на П’ятимістя. 7 І на свідоцтво їхнього зіпсуття | диміє ще й тепер суха пустеля: | кущі приносять плоди, які не дозрівають, | і пам’ятником душі-невіри стоїть стовп соляний. 8 Вони бо, ухилившись від мудрости, | не тільки собі пошкодили, не пізнавши блага, | але й полишили для живих пам’ятник безглуздя, | щоб не могло зостатись у тайні те, як вони згрішили, 9 мудрість же слуг своїх від клопотів урятувала. 10 Вона праведника, що втікав від гніву брата, | вела простими стежками, | царство Боже йому вказала; | дала йому знання святих речей, | спомагала його у злиднях | і помножила трудів його дорібок. 11 Проти скупих гнобителів була при ньому | і його збагатила. 12 Вона зберегла його від ворогів, | захистила від тих, що на нього зазіхали; | в тяжкім бою нагородила його, | щоб знав, що благочестя сильніше над усе. 13 Вона не покинула проданого праведника, | а від гріха його врятувала. 14 Зійшла з ним у темницю | і не полишила його в кайданах, | аж поки йому не піднесла царське берло і владу над тими, що гнобили його; тих, що його винуватили, брехунами виявила, | для нього ж здобула невмирущу славу. 15 Вона увільнила від гнобителів народу | люд святий, потомство бездоганне. 16 Увійшла в душу Господнього слуги | і протиставилася страшним царям чудами та знаками. 17 Святим віддала за їхні труди плату, | провадила їх дивним шляхом, | день була для них захистом, | а вночі зоряним світлом. 18 Перевела їх через Червоне море | і провела через велику воду, 19 ворогів їхніх потопила, | їх же викинула з глибини безодні. 20 Тому то праведні з безбожних здобич зібрали | і славили, Господи, твоє святе ім’я | й оспівували одноголосно твою оборонну руку. 21 Бо мудрість німим уста відкрила | і язики немовлят учинила вимовними.

11. Вода у пустині 1-14; культ тварин у Єгипті 15-20; Божа сила та доброта 21-26

1 Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре. 2 Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп’яли. 3 Стали проти ворогів і противників відбили. 4 У своїй спразі вони до тебе візвал | і з стрімкої скелі дана їм була ода, | і лік на згагу з каміння твердого. 5 І те, чим вороги їхні були покарані, | вийшло їм надобре в їхній скруті. 6 Замість постійних джерел ріки, | що, кари ради за наказ дітей убивати, 7 скаламутилась брудною кров’ю, | ти дав їм несподівано води подостатком, 8 унаочнивши тогочасною спрагою, | як ти скарав противників. 9 Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне, | вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо. 10 Цих ти випробував як батько, що остерігає, | а тих карав як суворий цар, що засуджує. 11 Чи близько, чи далеко – вони мучились однаково. 12 Бо подвійний огорнув їх смуток, | і, зідхавши, вони споминали минуле: 13 довідались бо, що їхніми карами | інші були ущасливлені, | тож вбачали вони в тому Господа. 14 Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши, | відцурались, – при кінці подій подивляли, | зазнавши спраги не тієї, що праведні. 15 За їхні думки безглузді, ледачі, | якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним | та тваринам мізерним честь віддавали, | зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних, 16 щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається. 17 Твоїй бо руці всемогутній, | яка створила світ із безформної маси, | не було затяжко наслати на них | силу ведмедів або грізних левів, 18 або звірів новостворених, прелютих, незнаних, | чи таких, що вогнем дишуть, | чи таких, що люто бухають смердючим димом, | чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють. 19 Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити, | але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити; 20 ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти, | переслідувані твоєю справедливістю | і зметені подихом твоїм могутнім, | – але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу. 21 Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен, | та й хто міг би встрятись потузі рамена твого? 22 Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, | наче роси крапля, що вранці падає на землю. 23 Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, | і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння. 24 Ти любиш усе, що існує, | і не бридишся нічим з того, що сотворив; | бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би. 25 Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був? | Або як би щось могло зберегтися, | коли б ти його (до існування) не покликав? 26 Та ти щадиш усе, бо воно – твоє, Господи життєлюбний.

12. Довготерпеливість супроти ханаанян 1-18; благодать для Ізраїля 19-22; кара за почитання тварин 23-27

1 Бо твій дух нетлінний у всьому. 2 Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе. 3 Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів 4 за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві, 5 за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні; 6 родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших, 7 щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців – дітей Божих. 8 Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі: 9 не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, – 10 лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба – вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, – 11 бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно. 12 Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей? 13 Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо; 14 ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою. 15 Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив. 16 Твоя бо сила – справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе. 17 Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство. 18 Та ти – Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, – можеш. 19 Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння. 20 Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства, 21 то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці? 22 Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам’ятали на твою доброту, | а коли нас судять, – надіялись на милосердя. 23 Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством. 24 Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти. 25 Тому, немов на хлоп’ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару. 26 Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога. 27 А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, – | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.

13. Спізнання розумом Бога 1-9; божки 10-16; ідолопоклонство 17-19

1 Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, | які через видимі блага не здолали пізнати Сущого, | і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра, – 2 лише вогонь або вітер, або пливке повітря, | або зоряне склепіння, або бистру воду, | або світила небесні вважали за богів, правителів світу. 3 А якщо, красою їхньою захоплені, вони взяли їх за богів, | то нехай знають, скільки їхній Володар кращий, | бо сам Творець краси творив їх. 4 Якщо ж сила та потуга здивувала їх, | нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх. 5 Бо з величі та краси створінь | через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх. 6 Однак, вони лиш на легкий заслугували докір: | можливо бо, що вони блудять, | шукаючи Бога й бажаючи його знайти; 7 бо живучи посеред його творів, досліджують їх пильно | і стають полоненими їхнього вигляду, бож те, що вони бачать, – гарне. 8 Але й вони не є виправдані, 9 бо якщо вони змогли стільки знати, | щоб спромогтись досліджувати світ, | то чому раніше не знайшли Володаря його? 10 Нещасні вони, бо їхні сподівання – в мертвих речах: | богами назвали діла рук людських, | мистецькі твори з золота й срібла, | постаті тварин або нікчемний камінь, | – давньої руки роботу. 11 А от якийсь тесля, стявши підхожу деревину, | вміло здирає з неї всю кору кругом | і, обробивши вправно, | виробляє посуд, корисний для хатнього вжитку. 12 Відпадки, що лишаються з роботи, | він уживає, щоб зготувати страву, – і ось він ситий. 13 А те, що зостанеться з відпадків, і ні на що нездатне, – | якесь криве дерево, повне ґудзів, – | взявши, різьбить він, щоб щось робити на дозвіллі, | вдосконалює його під час спочинку, | уподібнює його людській подобі. 14 або вподібнює його якійсь тварині, | обмазує циноброю, а зверху червонить красилом, | замащує усякий ґандж на ньому; 15 робить йому й домівку, гідну його, | і ставить у стіні, прикріпивши цвяхом. 16 Отак заздалегідь він дбає, щоб воно не впало, | бо знає, що само собі не може дати ради, | – це ж бо тільки подоба, і їй потрібна поміч. 17 А коли він чи за майно, чи за своє одруження, чи за дітей молиться до нього, | не стидається до бездушного промовляти, | а й по здоров’я до безсилого взиває. 18 Він у мертвого життя благає, | допомоги просить у того, який – сама кволість, | за подорож щасливу того, хто ногами послуговуватися не може, 19 за зиск, роботу та за успіх ручної праці, | він просить сили в того, що в руках безсилий.

14. Ідолопоклонство 1-11; його причини 12-21; неморальність 22-31

1 Інший, готуючись до плавби морем і бажаючи пройти через бурхливі хвилі, до дерева взиває, трухлявішого за судно, що несе його. 2 Судно – це жадоба наживи вигадала, | майстерна мудрість збудувала, 3 але твоє, Отче, провидіння ним кермує, | бо ти відкрив дорогу на морі | і шлях безпечний на хвилях, 4 показавши, що можеш спасти з усякої негоди, | навіть коли й без хисту на нього пуститись. 5 Та ти не хочеш, щоб діла твоєї мудрости були без ужитку, | тому й маленькій деревині люди життя своє звіряють, | і, перепливши на байдаку бурхливі хвилі, спасаються. 6 Вже на початку, тоді, коли велетні прегорді гинули, | надія світу в ковчезі схоронилась; – кермована твоєю рукою, | лишила світові сім’я роду. 7 Благословенне бо дерево, що справедливості служить, 8 а прокляте – і те вироблене рукою, і той, хто виробив його; | він – що зробив його, | а воно – що тлінне, назване було богом. 9 Бо для Бога однаково осоружні – і безбожний, і його безбожність; 10 тож спаде кара й на роботу, і на майстра. 11 Тому й буде суд над кумирами народів | за те, що в творінні Божім гидотою стали, | спокусою для людських душ | та пасткою ногам безумних. 12 Думка виробляти бовванів була початком блудування, | а їх винахід – зіпсуттям життя. 13 Спочатку не було їх, ані й не буде повіки. 14 З-за людського пустодумства ввійшли вони в світ, | тому й призначений їм незабаром кінець. 15 Прибитий передчасним смутком батько, | зробивши образ зарання забраної дитини, | недавно померлу людину тепер як бога почитає | і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди. 16 А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився, | і його зберігають як закон. 17 Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану. | А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях, | то уявивши собі її віддалений вигляд, | виробляли видиму подобу царя, якого шанували, | щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому. 18 До поширення культу серед тих, які царя не знали, | причинилося й честолюбство майстра; 19 він бо, бажаючи приподобатись володареві, | уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий; 20 юрба ж захоплена красою твору, | почала вважати гідним почитання того, | що його нещодавно шанувала як людину. 21 І те стало в людському житті пасткою, | бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню, | приклали каменю та дереву ім’я неприкладальне. 22 Та не досить їм було блукати в пізнаванні Бога, | але, живучи серед великого змагу невідання, | вони таке велике лихо ще й миром називають! 23 Святкуючи дітовбивчі обряди чи укриті таїнства, | чи то шалені учти з дивними звичаями, 24 вони не зберігають ані життя, ані подружжя чистим: | один одного або підступно вбиває, або перелюбом смутить. 25 Усюди всуміш кров, убивство, крадіж, обман, | зіпсуття, невірність, бунт, кривоприсяга, 26 непокоєння людей добрих, забуття про добродійство, | опоганення душ, протиприродна розпуста, | безлад у подружжях, перелюб, безсоромність. 27 Почитання ж кумирів безіменних | – початок, причина й кінець усьому лиху. 28 Вони бо або з радости шаліють. або пророцтва видають брехливі, | або живуть у кривді, або скоро присягають криво. 29. Бо, здавшися на бовванів бездушних, | не бояться, що за ложну клятву їх поб’є лихо. 30 За обидвоє спіткає їх кара справедлива: | за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано, | і за те, що, знехтувавши святість, | підступно кривоприсягали. 31 Бо не спромога тих, що на них присягаються, | а справедливість, що карає грішників, | завжди досягне переступ злочинців.

15. Ізраїльська релігія 1-6; кумири 7-13; єгипетське ідолопоклонство 14-19

1 А ти, наш Боже, добрий і вірний, | довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш! 2 Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно – ми твої, знаємо твою могутність; | та ми не згрішимо, бо знаємо, що до тебе належимо. 3 Пізнати ж тебе – досконала справедливість, | знати твою могутність – корінь безсмертя. 4 Нас не звела витівка, вигадка людей, | ані малярів труд безплідний | – ота подоба, намазана різними фарбами, 5 вигляд яких будить у безумних пристрасть, | так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу. 6 Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, | і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують. 7 Ось ганчар, що з трудом місить м’яку глину | і ліпить одне за другим для нашого вжитку; | з тієї ж глини виліплено | і посудини, які служать для чистого вжитку, | і такі, що для вжитку іншого – всі однаково; | який же одного й другого вжиток | – то вже ганчар вирішує. 8 З тієї ж глини – шкода й праці – ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав | і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий, | коли зажадають рахунку з його життя. 9 Та йому байдуже, що мусить умерти | і що життя його коротке, | – він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами, | наслідує бронзівників | і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить. 10 Серце його – попіл! | Його надія – марніша пороху, | життя ж: його – ганебніше грязі! 11 Бо він не визнав того, який його створив, | який вдихнув у нього творчу душу | та вдмухнув у нього дух, що оживлює; 12 але вважав, що наше життя – іграшка, | що наше буття – ярмарок для користи, | бо треба, каже, звідкинебудь, навіть із злого, зиск тягнути. 13 Такий краще від усіх інших знає, що грішить, | виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів. 14 Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка, | – вороги твого народу, які його гнобили. 15 Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських, | які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись, | ні ніздрями, щоб вдихати повітря, | ні вухами, щоб чути, | ні пальцями на руках, щоб дотикатись, | ані ноги в них ходити нездатні. 16 Бо це людина їх зробила, | той, у кого дух позичений, зліпив їх; | нема бо чоловіка, що міг би | зробити подібного собі бога. 17 А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. | Він же вартісніший за своїх божків, | бо він сам жив, вони ж – ніколи. 18 Ба поклоняються тваринам найогиднішим, | бо глупотою вони гірші від інших 19 і не мають навіть того привабливого, | що буває інколи у вигляді звірів, – вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.

16. Єгипетське ідолопоклонство 1-4; гадюки у пустині 5-14; вогонь 15-19; манна 20-29

1 Тому справедливо були вони покарані подібними створіннями, | коли то їх мучила безліч докучливих животин. 2 Своєму ж народові ти, замість тієї кари, добро діяв | і, щоб задоволити їхнє жадібне бажання, | дивну поживу зготував – перепелиць! 3 Отак одні, що хотіли їсти, | збридившися насланими животинами, | навіть природну охоту до їжі втратили, | другі ж, зазнавши короткочасної нестачі, | скуштували неабиякої страви. 4 Адже треба було, щоб отих гнобителів неминуче спіткала нестача, | а цим тільки показати, яких мук зазнали їхні вороги. 5 Бож як прийшла й на них страшна звірів лють, | і вони гинули від укусів в’юнких гадюк, | то не до кінця простягся гнів твій. 6 Вони для остороги були стривожені на час короткий, | і мали знак спасіння – на пам’ятку про заповідь твого закону; 7 бо хто повертавсь до нього, спасався – не тим, що бачив, | але тобою, Спасителю всього. 8 Тим так само довів ти нашим ворогам, | що ти рятуєш від усякого лиха. 9 Бо їх губили сарани та мух укуси, | і не знайшлося ліків, щоб їх врятувати, | тому, що заслужили, щоб їх карали ці животини. 10 Твоїх же синів не подолали навіть зуби гадюк отруйних, | бо твоє милосердя допомогло їм і врятувало їх. 11 Щоб вони пригадали собі твої слова, кусали їх гадюки, | але й вони негайно видужували, | щоб не впасти в глибину забуття | і не були позбавлені твоєї добродійности. 12 Бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували, | лише твоє, Господи, слово, що всіх ізціляє. 13 Ти бо маєш владу над життям та смертю. | Ти зводиш до воріт аду й виводиш звідти. 14 Людина ж у своїй злобі може вбити, | однак духа, що вже вийшов, не може назад привернути, | ані звільнити душі, яку ад прийняв. 15 Уникнути руки твоєї – неможливо! 16 Нечестивих, які відмовлялись тебе пізнавати, | твоє сильне рамено карало; | на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні, | і пожер їх вогонь. 17 Та найдивнішим було те, що в воді, яка все гасить, | вогонь іще більшої набирав сили, | бо природа за праведних воює. 18 Часом бо полум’я ставало лагіднішим, | щоб не спалити тварин, що були послані на нечестивих, | а й вони самі, бачивши те, збагнули, що їх переслідує суд Божий. 19 А часом і серед води воно понад силу вогню палило, | щоб знищити врожай безбожної країни. 20 Натомість, народ твій ти годував ангельською поживою, | зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми, | що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові. 21 Так допомога твоя виявляла супроти дітей твою ніжність: | відповідно до бажання того, хто нею живився, | вона перетворювалась на те, чого хто хотів. 22 Сніг і лід витримували вогонь, не топились, | щоб знали, що тільки урожай ворогів | пожирав вогонь, що палив посеред граду | й посеред зливи блискав; 23 а щоб праведники мали чим живитись, | зрікався він навіть своєї властивої сили. 24 Творіння бо, слухняне тобі, Творцеві, | набирає на силі для кари грішникам, | попускає ж на благо тим, які покладаються на тебе. 25 Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду, | воно служило твоїй щедрості, яка все живить, | відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу, 26 щоб твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять. 27 Бо те, що вогнем не могло бути знищене, | топилося відразу – нагріте слабким промінням сонця, 28 щоб було відомо, що, дякуючи тобі, треба випереджувати сонце | і перед тим, заки на світ благословиться, молитись тобі. 29. Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане, | і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява