Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

47. Натан та Давид 1-11; Соломон 12-22; Ровоам та Єровоам 23-25

1 А після нього почав Натан пророкувати за днів Давида. 2 Так, як сить відокремлюють від жертви, так Давида – з-між синів Ізраїля. 3 Він з левами бавивсь, як з козенятами, а з ведмедями – мов із ягнятами. 4 Чи ж велетня не вбив він, як був ще хлопцем? Чи не змив же він із народу ганьбу, як ото підняв руку з каменем у пращі та й ізламав гординю Голіята? 5 Візвав він тоді до Господа Всевишнього, і той надав сили правиці його – вбити мужа, у війні потужного, і ріг народу свого піднести. 6 Зажив він слави десятків тисяч, хвалено його з-за благословень Господніх, тож і надягли на нього слави вінець: 7 він бо загладив ворогів навколо, винищив геть супостатів філістимлян, зламавши їхню міць аж по сьогодні. 8 У кожнім своїм ділі воздавав він шану Святому Всевишньому словами прослави, з усього серця співав піснопіння й любив свого Творця. 9 Перед жертовником настановив співаків, і лунав їхнім голосом спів милозвучний. 10 Святам-празникам блиску надав він, досконало прикрасив чини врочисті: хвалили вони його ім’я святе, а святиня вже від ранку бриніла. 11 Простив Господь йому його гріхи й підніс навіки його потугу, дав йому царський союз і слави престол в Ізраїлі. 12 Мудрий син по нім був: завдяки йому жив щасливо. 13 Царював Соломон за мирних днів: дав йому Бог довколишній спокій, щоб він спорудив дім його імені й святилище йому приготував навіки. 14 Який же мудрий був ти замолоду, мов повноводна річка розуму! 15 Землю покрила душа твоя: приповідками-загадками сповнив її ти. 16 Дальніх островів сягнула слава твоя: був єси люблений в мирі твоїм. 17 За твої пісні, приповідки, притчі, а й відповіді – країни тебе подивляли. 18 В ім’я Господа Бога, що зветься Богом Ізраїля, зібрав ти золота, мов цини, срібла згромадив, мов олива. 19 Та прихиляв ти жінкам свої боки, то й став еси рабом власного тіла. 20 Поклав єси пляму на власну славу, осквернив своє потомство, гнів на власних дітей навів і біль пекучий – на своїх нащадків. 21 Постала тоді подвійна влада: з Ефраїму вийшло бунтівниче царство. 22 Та Господь милосердя не залишить, жадного зо слів своїх не порушить, дітей свого вибранця не занапастить, потомків того, кого любив, не знищить, – тим то й дав він Якову останок, а Давидові корінь, з якого він вийшов. 23 І спочив Соломон із своїми батьками, потомка з свого роду лишивши по собі, – найбезумнішого з народу, позбавленого глузду: Ровоама, що звів народ своєю радою. 24 А й Єровоам, син Навата, ввів Ізраїля у гріх і показав Ефраїмові нечестиву дорогу: гріхи їхні так помножились, що їх з власної землі вигнано. 25 І ласі були вони на всяке зло, поки не впала кара на них.

48. Ілля 1-11; Єлисей 12-16; Єзекія 17-25

1 І з’явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало. 2 Він навів на них голод і в ревності своїй їх поменшив. 3 Словом Господнім небо замкнув, а й тричі вогонь із нього звів. 4 Як ти прославивсь, Ілле, чудесами! Хто б похвалився рівністю з тобою? 5 Збудив єси мертвого з смерти і з аду – Всевишнього словом. 6 Ти скинув царів на загибель, прославлених – з їхнього ложа. 7 Ти чув на Синаї докори, на Хориві – вирок відплати. 8 Ти помазав царів на відплату, а й пророків – своїх наступників. 9 Полум’яний вихор вхопив тебе – колісниця з вогненними кіньми. 10 Ти, як написано, погрозами майбутніми гнів гамуватимеш, заки спалахне він: серце батька до сина навертатимеш і покоління відновлюватимеш Якову. 11 Щасливі ті, що тебе бачили й що заснули в любові, бо й ми життям будем жити. 12 Такий був Ілля, вхоплений вихорем, – а й Єлисей його духом сповнився: за життя свого не страхався князів, і ніхто над ним гору взяти не міг. 13 Ніяке слово його не перевищило, – а й по смерті його тіло пророкувало. 14 Він і за життя творив чудеса, – а й при смерті діла його дивні. 15 Та попри все те народ не покаявсь і не відступив від своїх гріхів, – аж поки його не виселено з рідного краю та й не розсіяно по всій землі. 16 Зосталась лиш горстка люду з князем із дому Давида: дехто чинив угодне, а дехто множив гріхи. 17 Єзекія укріпив своє місто і воду провів до нього, пробив залізом скелю й поробив на воду ритви. 18 За днів його рушив Санхериб, та відійшов, Равшака пославши, – той же руку підняв на Сіон і в гордині вихвалявся вельми. 19 Затремтіли серця в них і руки, мов породіллю, схопили їх болі: 20 візвали до Господа, до Милостивого, простягнувши до нього руки, – і Святий швидко з неба їх вислухав та й спас рукою Ісаї. 21 Він ударив на асирійський табір, і винищив їх його ангел. 22 Бо Єзекія чинив Господеві вгодне, і в путях Давида, свого батька, скріпився, – як ото Ісая пророк заповідав, у видіннях своїх великий та вірний. 23 Відступило за днів його сонце, – і цареві життя він продовжив. 24 Він бачив майбутнє духом могутнім і втішав сумних на Сіоні. 25 Аж до вічности об’явив він прийдешнє і приховане, заки воно збулося!

49. Йосія 1-7; пророки 8-10; Зоровавел та Ісус, син Йоцадака 11-12; Неємія й інші 13-16

1 Пам’ять про Йосію – мов благовонна суміш, зготована способом мироварським: в устах усіх вона, мов мед, солодка і – наче музика на бенкеті: 2 був добронаставлений, народ навертавши, ще й осоружне беззаконня викорінив. 3 Він своє серце спрямував до Господа, а за часів нечестя – скріпив благочестя. 4 Поза Давидом, Єзекією та Йосією – всі вони вельми себе спроневірили; тим то, покинувши закон Всевишнього, царі юдейські прийшли до занепаду: 5 віддали вони іншим свою потугу, і славу свою – народові чужому. 6 А ті спалили святе вибране місто, геть спустошили його дороги, – 7 за словом Єремії, яким вони нехтували, а який вже в лоні матері був посвячений на пророка, – щоб викорінювати, руйнувати й нищити, а й для того теж, щоб будувати й насаджувати. 8 А й Єзекиїл побачив видиво слави – його показано йому на колісниці херувимів, 9 він бо звістив про повідь ворожу і був для тих добрий, чиї стежки – прямі. 10 Про дванадцятьох же пророків: хай їм кості розквітнуть з могили, бо вони Якова втішали й спасли його вірою сподівання. 11 Як Зоровавела нам звеличити, що мов печатка на правиці? 12 А й Ісуса, сина Йоцадака? Дім Божий за днів своїх здвигли й збудували вони святиню Господеві, яка на вічну славу призначена. 13 Та й про Неємію пам’ять велика – він вивів нам повалені мури, поставив ворота й засуви, відбудував нам наші доми. 14 Нікого на землі не створено таким, як Еноха: він бо забраний був із землі. 15 Ніхто не вродився таким, як Йосиф – провідник братів, підпора народу: кості його були в пошані. 16 Сим та Сет між людьми були славні, та Адам – понад кожне живе створіння.

50. Первосвященик Симон 1-21; заклик хвалити Господа 22-24; заключення 25-29

1 Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню. 2 Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму. 3 Водозбір було за днів його висічено – ставок великий, неначе море. 4 Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги. 5 Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси! 6 Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні, 7 як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави, 8 як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори, 9 як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням, 10 як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє! 11 Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, – то він прикрашав святині огорожу. 12 Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм, 13 усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли – 14 аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві, 15 а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві. 16 Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім, 17 тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму – Вседержителеві, Богові Всевишньому. 18 І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, – 19 і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство. 20 Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, – 21 і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти. 22 Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям. 23 Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів – в Ізраїлі на віки вічні! 24 Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить! 25 Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом: 26 ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі. 27 Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість. 28 Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її прийме, – той мудрим стане. 29. Якщо він так учинить, то до всього буде здатний, бо світло Господнє йому стане за стежку.

51. Подячний гимн Господеві 1-12; слово про шукання мудрости 13-30

1 Славословитиму тебе, Господи, Царю, і восхвалю тебе, Боже, мій Спасителю; славу воздам імені твоєму! 2 Бо ти був для мене покровитель і помічник, і тіло моє врятував єси від згуби, від сітей язика, що його мають обмовці, від уст отих, що брехню кують, – тож проти тих, які мене оточили, помічником моїм був ти і мене єси визволив, – 3 милосердям твоїм великим та іменням твоїм: від укусу готових мене пожерти, від руки зазіхальників на моє життя, від тих великих злиднів, які мене обсіли, 4 від вогню, що навколо, – вогню, не мною розпаленого, 5 із самих глибин адових нутрощів, від нечестивого язика й неправдивого слова, 6 від наклепу несправедливого язика перед царем! Душа моя наблизилась до самісінької смерти, й моє життя було вже долі, поблизу від аду; 7 звідусіль я був оточений – помічника не було, рятунку людського виглядав я – його не було. 8 І згадав тоді я, Господи, про твоє милосердя і про діла твої, що від віків стаються, про визволення тих, які на тебе надіються, про те, як спасаєш їх ти від рук ворожих, – 9 і возніс я з землі прохання своє, і благав, щоб звільнитись, мені від смерти. 10 До Господа візвав я – до батька мого, Господа, щоб він мене не покинув за днів тієї скрути, за часів, де діють горді й де немає допомоги. Повсякчасно буду твоє ім’я хвалити, і славословитиму його піснями. 11 І мольбу мою вислухано: ти спас мене від згуби і врятував від лихої години. 12 Тому славословитиму тебе й хвалитиму, – і благословитиму ім’я Господнє. 13 Ще юнаком, заки в мандри я пустився, шукав я щиро мудрости у своїй молитві. 14 Перед святинею благав про неї – і до кінця її буду шукати. 15 У розквіті своїм, мов достигаюче гроно, серце моє втішалося з неї, нога моя ступала дорогою прямою, і змалку вже слідом за нею ходив я. 16 Лиш вухом нахиливсь я – і вже її одержав, і знайшов собі освіту велику. 17 Їй завдяки поступив я багато, – тож прославлю того, що дав мені мудрість. 18 Рішив я ділом її вживати, шукав добра я ревно – і не осоромився! 19 За неї змагалась моя душа, у виконанні закону був я старанний; руки свої простягав я угору, і над неуцтвом сльози проливав я. 20 Душу свою спрямував я до неї, і в чистоті знайшов я її: з нею придбав я знання від початку, – тим то й полишений я не буду. 21 Тремтів усім нутром я, шукаючи її, – тим і придбав я майно прекрасне. 22 Господь язик дав мені у нагороду, – тож ним і буду його я хвалити. 23 Підійдіть же ближче до мене, неуки, і знайдіть оселю в домі повчань! 24 Чого твердите, що тих речей вам бракує, і ваші душі так сильно її прагнуть? 25 Відкрив я уста й заговорив про неї: без грошей її для себе набувайте! 26 Шию вашу вкладіте в отеє ярмо: хай ваша душа прийме повчання, бо шукати її не треба далеко! 27 Гляньте власним оком, як мало я трудився, – а таки знайшов для себе спокій превеликий. 28 Набувайте освіту й великим коштом: в ній собі придбаєте золота чимало. 29. Хай душа ваша радіє милосердям Господнім. – і ніяк не стидайтесь хвалити його! 30 Ваше діло чиніте заздалегідь, – а він своєчасно дасть вам нагороду.

Книги пророків:

Книга Пророка Ісаї

1. Заголовок 1-3; кара Юді 4-9; релігійне лицемірство 10-20; плач над Єрусалимом 21-31

1 Видіння Ісаї, сина Амоса, яке він бачив про Юдею та Єрусалим за часів Уззії, Йотама, Ахаза й Єзекії, царів юдейських. 2 Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. 3 Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє.» 4 Ой, люде грішний, народе, придавлений беззаконням, кубло лиходіїв, розбещені сини! Покинули Господа, занедбали Ізраїлевого Святого, відступились назад від нього! 5 По чому вас іще бити, вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло. 6 Від підошви на нозі до тім’я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев’язані й не зм’якшені олією. 7 Земля ваша спустошена, міста ваші спалені вогнем, поля ваші у вас на очах чужинці пожирають: вони спустошені, як по знищенні Содому. 8 Зосталася дочка сіонська, немов у винограднику халупа, немов курінь на баштані, немов обложене місто. 9 Якби Господь сил не зоставив нам останку, були б ми, як Содом, були б схожі на Гомору. 10 Слухайте слово Господнє, князі содомські! Вважай на науку Бога нашого, народе гоморський! 11 «Навіщо мені безліч ваших жертв? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і ситтю годованих телят. Крови биків, ягнят та козлят я не хочу. 12 Як приходите, щоб з’явитись перед моїм обличчям, то хто від вас вимагає, щоб ви топтали мої двори? 13 Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. 14 Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні. 15 Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови. 16 Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! 17 Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! 18 Ходіть же й розсудимось, – говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. 19 Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. 20 А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять.» 21 Ой, якою ж стала повією столиця вірна, сповнена правосуддя, в якій панувала справедливість, тепер же – душогубці! 22 Срібло твоє жужеллю стало, вино твоє розчинене водою. 23 Князі твої – бунтарі й спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться. Сироту вони не обороняють, а справа вдовиці до них не доходить. 24 Тим то ось слово Владики, Господа сил, Ізраїлевого Сильного: «О, я відплачу моїм противникам і воздам моїм ворогам! 25 Я простягну на тебе мою руку і розтоплю в горнилі твою жужель та відділю все оливо від тебе. 26 Поверну тобі правителів, як здавна було, і радників твоїх, як колись було. Тоді назвуть тебе містом правди, столицею вірною.» 27 Сіон буде відкуплений правосуддям, а його навернені – справедливістю. 28 А всім відступникам і грішникам – погибель, і ті, що Господа покидають, загинуть. 29. Ви будете соромитися дубів, що вам такі любі; ви будете стидатися садів, що вам такі милі. 30 Ви станете, як дуб, на якім зів’яло листя, і як той сад, що води не має. 31 Потужний стане клоччям, праця ж його – іскрою. Вони горітимуть обоє разом, і нікому буде гасити.

2. Вічний мир 1-5; горді будуть понижені 6-22

1 Слово, що його узрів Ісая, син Амоса, про Юдею і про Єрусалим. 2 На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї. 3 І сила народів піде туди, і скажуть: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і він покаже нам свої дороги, і будемо ходити його стежками, бо з Сіону закон вийде, і слово Господнє з Єрусалиму.» 4 І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. 5 Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім! 6 Так! Ти відкинув люд свій, дім Якова, бо в них повно чарівників і знахурів, як у філістимлян, і вони з синами чужоземців у побратимстві. 7 Край його повен срібла і золота, і нема ліку його скарбам. Край його наповнився кіньми і нема ліку його колісницям. 8 Край його повен ідолів. Вони падають низько перед ділом своїх рук, перед тим, що пальці їхні виробили. 9 І похилився чоловік, понизилась людина. Ти не простиш їм цього. 10 Сховайся у скелі, зарийся в землю зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі. 11 Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу. 12 Бо це буде день Господа сил на все горде й набундючене, на все, що несеться вгору, – щоб оте принизити; 13 на всі кедри ливанські, на всі дуби башанські; 14 на всі високі гори й на всі пагорби, що вгору пнуться; 15 на кожну високу башту і на кожний мур кріпкий; 16 на всі кораблі таршішські й на всі прикраси принадні. 17 І повалиться людська гордість, і понизиться пиха смертних. Один Господь звисочиться того часу. 18 Боввани щезнуть дощенту. 19 Сховайтесь по печерах, у скелях та по норах у землі зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю. 20 Того дня чоловік повикидає кротам та кажанам своїх срібних бовванів і свої золоті кумири, які наробив собі, щоб їм поклонятись, 21 аби лише самому сховатись У щілинах по скелях та скельних розколинах зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю. 22 Годі вам надію покладати на чоловіка, в якого тільки й духу, що у ніздрах; бо й що він вартий?

3. Анархія в Єрусалимі 1-15; проти жіночих розкошів 16-26

1 Ось Владика, Господь сил, забере з Єрусалиму і з Юди підпору й підтримку, усяку підпору хліба й усяку підпору води; 2 хороброго і воїна, суддю і пророка, ворожбита й старця, 3 п’ятдесятника і знатного, дорадника, заклинача й чародія. 4 Я дам їм хлопців за князів, і діти пануватимуть над ними. 5 Один одного в народі утискатиме, кожен свого сусіда; хлопець устане на старого, нікчема – на знатного. 6 Брат брата хапатиме в домі свого батька: «В тебе є плащ, будь над нами князем! Нехай оця руїна буде під рукою в тебе!» 7 А він того дня відкаже: «Я не вмію гоїти ран, і в хаті у мене нема ні хліба, ні плаща. Не робіть мене князем над народом!» 8 Ось захитається Єрусалим і впаде Юда, бо язик їхній і діла їхні – проти Господа, і вони зневажають величний зір його. 9 Вираз їхнього обличчя проти них свідчить; вони явно, як Содом, про свій гріх розповідають, вони його не криють. Горе їм! Бо самі на себе зло накликають. 10 Скажіте: Щасливий праведник, бо він споживатиме плоди своїх учинків! 11 Горе ж беззаконникові, лихо на нього! Бо за діла рук його буде йому й відплата. 12 Недоросток гнобить мій народ; жінки ним правлять. Народе мій! Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш. 13 Господь устає на суд, стоїть, щоб судити народ свій. 14 Господь виступає на суд проти старших свого народу та його князів: «Ви спустошили виноградник; загарбане в бідного – по хатах ваших. 15 Яким правом тиснете ви народ мій і топчете вбогих?» – вирок Владики, Господа сил. 16 Господь промовив: «За те, що дочки сіонські горді, що ходять, витягнувши шию, і принаджують очима, ходять дрібненькою ходою і побрязкують на ногах обідцями, 17 Господь покриє пархами тім’я дочок сіонських і відкриє наготу їхню.» 18 Того дня Господь відійме їхню оздобу: обідці на ногах, сонечка, півмісяці, 19 ковтки, обручки й намітки, 20 вінці й ланцюжки та пояси, посудинки на пахощі, амулети, 21 персні й каблучки до носа, 22 дорогоцінні шати й плащі, шалі й гаманці, 23 дзеркальця і сорочки з сатину, турбани й плащики. 24 І буде: замість пахощів – гнилизна, замість пояса – мотузка, замість завитого волосся – пліш, замість широкого плаща – мішок, тавро – замість краси. 25 Мужі твої від меча поляжуть, хоробрі твої – у битві. 26 Зідхати й плакати будуть ворота; пограбована ти на землі сидітимеш.

4. Залишки народу в Єрусалимі 1-3; майбутня віднова 4-6

1 І вхопиться на той час сім жінок одного чоловіка і скажуть: «Свій хліб ми будем їсти і свою одежу будемо носити, аби тільки нам можна твоїм ім’ям зватись; – зніми з нас ганьбу нашу!» 2 В той день пагін Господній буде в красі й у честі, і плід землі – в величі й славі для тих, що в Ізраїлі зосталися цілі. 3 Хто зостанеться в Сіоні й лишиться в Єрусалимі, буде зватися святим, – кожен записаний для життя в Єрусалимі. 4 Коли Господь обмиє бруд дочок сіонських і очистить Єрусалим від крови, що посеред нього, духом суду й духом руйнування, 5 тоді він прийде й опочине над усяким місцем на горі сіонській і над її зборами, як хмара в день, як дим і як світло палаючого вогню у ночі. Бо слава Господня буде над усім, мов захист, 6 мов намет, щоб за дня давати тінь від спеки, мов притулок та сховок від дощу й бурі.