Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали. 2 Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в’язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння; 3 міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись. 4 Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з’являлись. 5 Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз’яснити. 6 З’являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | – те, на що дивились, здавалось ще гіршим. 7 Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба. 8 Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість. 9 Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути. 10 Лукавство – боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском – сумління завжди збільшує лихо. 11 Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає. 12 А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку. 13 Тих же, – що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, – 14 мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх. 15 Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в’язниці без засувів. 16 Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | – заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв’язали одні й ті самі пута темряви. 17 І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ, 18 чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | – усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою. 19 Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми. 20 Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

18. Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25

1 Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли. 2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними. 3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній. 4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | – їх, що ув’язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону. 5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах. 6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам. 7 Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби. 8 Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе. 9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських. 10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях. 11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме. 12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти. 13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ – син Божий. 14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, 15 твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч – твій невідкличний наказ. 16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею. 17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали. 18 І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | – тим виявляв, що саме спричинило смерть. 19 Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко. 20 Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий, 21 бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | – молитву і спокутний ладан, | – він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга. 22 А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками. 23 Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу. 24 На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків – вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього. 25 Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.

19. Визволення з Єгипту 1-12; єгиптяни в содомляни 13-17; чуда під час виходу 18-22

1 А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, – 2 що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними. 3 Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів. 4 На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам’яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук; 5 і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті – знайшли нечувану смерть. 6 Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі. 7 І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною – буруни могутні. 8 Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса. 9 Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх. 10 Вони пам’ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб. 11. Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв; 12 їм бо на втіху знялись від моря перепелиці. 13 На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків – сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців. 14 Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули. 15 Та не тільки це, – бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо; 16 другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх. 17 Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу. 18 Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | – як це й можна докладно виснувати з того, що сталося. 19 Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю. 20 Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість. 21 Полум’я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане. 22 Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.

Ісус Син Сираха

1. Мудрість – від Бога 1-10; мудрість – це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30

1 Всяка премудрість – від Господа, з ним же вона і повіки. 2 В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини – хто порахує? 3 Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні – хто дослідить? 4 Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум – від віку. 5 Джерело мудрости – слово Боже у вишніх, а дороги її – заповіді відвічні. 6 Корінь мудрости – кому він відкрився? І наміри її потаємні – хто про них знає? 7 Спізнання мудрости – кому об’явилось? І хто її досвід збагнув багатющий? 8 Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму. 9 Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, 10 над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його. 11 Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання. 12 Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття. 13 Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого – благословенним. 14 Початок мудрости – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом. 15 Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде. 16 Повнота мудрости – страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми; 17 цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні – плодами своїми. 18 Вінець мудрости – острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне.

19 І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її. 20 Корінь мудрости – страхатися Господа, тож віття її – довголіття. 21 Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає. 22 Несправедливого гнів – невиправдальний, бо в запалі його гніву – його погибель. 23 До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає; 24 сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних. 25 У скарбниці мудрости – приповідки, повні знання; для грішника ж побожність – осоружна. 26 Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть. 27 Бо мудрість і повчальність – острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби. 28 Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним. 29 Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої. 30 Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, – бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

2. Очищення досвідом 1-6; про конечність мати довір’я 7-11; горе хитким 12-14; життя у страсі Господньому 15-18

1 Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. 2 Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті – не бентежся. 3 Пристань до нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку. 4 Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. 5 Бо золоту проба – вогонь, а бездоганному – горно пониження, 6 Вір йому, і він за тебе заступиться; спрямуй на благо свою путь і надійся на нього. 7 Ви, що страхаєтеся Господа, чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти. 8 Ви, що страхаєтеся Господа, вірте йому, і нагорода ваша не пропаде. 9 Ви, що страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічне раювання й на милосердя. 10 Гляньте на днедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? 11 Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі. 12 Горе серцям боязливим та рукам охлялим, та й грішникові, який двома стежками ходить. 13 Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне. 14 Горе вам, у яких терпець увірвався: що чинитимете, коли то Господь навідається? 15 Ті, що Господа страхаються, не будуть нечуйні до слів його, і ті, що його люблять, пильнуватимуть путі його. 16 Ті, що Господа страхаються, шукатимуть його ласки, і ті, що його люблять, наситяться його законом. 17 Ті, що Господа страхаються, напоготують серця свої і смирять перед ним свої душі. 18 Киньмося в Господні руки, а не в руки людськії, бо яка його велич, таке й його милосердя.

3. Четверта заповідь 1-16; межі знання 17-25; добро та зло 26-31

1 Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути. 2 Бо Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив. 3 Хто шанує батька, той гріхів збувається. 4 Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. 5 Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий. 6 Хто звеличує батька – довго житиме; хто Господеві слухняний – матір свою заспокоїть, 7 і як господарям прислуговуватиме батькам своїм. 8 Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. 9 Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує їхні основи. 10 Не вихваляйсь безчестям твого батька – нема бо тобі слави в батьковім безчесті. 11 Бо слава для людини в честі свого батька, і ганьба для дітей – матір знеславлена. 12 Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; 13 і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти – повносилий. 14 Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. 15 За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки. 16 Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір. 17 Сину, виконуй діла свої скромно, і полюбить тебе людина, Богові мила. 18 Що більший ти, то більше понижуйся, а знайдеш у Господа ласку. 19 Є багато високих та славних, але тайни свої відкриває він скромним. 20 Велика бо могутність Господня, а славиться він смиренними. 21 Не шукай того, що важке тобі занадто; не досліджуй того, що понад сили твої. 22 Роздумуй над тим, що тобі доручено, заховані ж речі тобі непотрібні. 23 Не силкуйсь на те, що тобі не під силу, бо тобі й так об’явлено понад людське розуміння. 24 Багатьох бо збила з дороги власна гординя, і наміри лукаві привели їхній ум до занепаду. 25 Де немає зіниць, немає і світла, – не намагайся ж переконати невігласа. 26 Затверділе серце порине наприкінці в нещастя; хто любить небезпеку – в ній і загине. 27 Затверділе серце само кладе біду на себе, і грішник прибавляє гріх до гріха. 28 На нещастя гордого немає ліків, бо закорінилось у ньому зело лукавства. 29. Серце розумного роздумує над приповідками, ба – мудрий бажає й вуха, яке б слухало. 30 Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає. 31 Відплатник за доброчинства думає прийдешнім, тож у день свого падіння він знайде підтримку.

4. Чин добра 1-10; любов до мудрости 11-19; ложний сором не потрібен 20-31

1 Сину, не грабуй життя злидаря і не давай томитись очам нужденного. 2 Не засмучуй душу, яка голодує, і не гніви людину, яка бідує. 3 Не завдавай турботи серцю безталанного, і бідному не відмовляй милостині. 4 Не відштовхуй жебрака у біді, і від бідака не відвертай обличчя свого. 5 Від старця не відводь очей, і не давай нікому приводу тебе проклинати. 6 Бо як хтось позве прокльон на тебе в своїм розпачі душевнім, то його прохання дійде до слуху Творця його. 7 Стань любим громаді, схиляй голову перед вельможею. 8 Вухо ж нахиляй до бідного, лагідно відказуй на його привітання. 9 Визволяй погнобленого з рук гнобителя; не будь малодушний у судах твоїх. 10 Сиротам будь за батька, за чоловіка для їхньої неньки, тож станеш як син Всевишнього, і злюбить він тебе більше, ніж рідна мати. 11 Мудрість дітей своїх підносить угору і тими піклується, хто її шукають. 12 Хто її любить, той життя любить; хто встає за нею зранку – сповниться радощів. 13 Хто її посідає, той славу успадкує; куди б не пішов він, з ним Господнє благословення. 14 Служники її – богослужебники Святого; залюблені в неї – улюбленці Господа. 15 Хто її слухає, той судитиме народи; хто зважає на неї – житиме в безпеці. 16 Хто звірився на неї – успадкує її, і потомки його її посідатимуть. 17 Вона ж бо напочатку шляхами кривими його водитиме й насилатиме на нього страх та тривогу, ще й у повчаннях його іспитуватиме, поки не зможе покластись на нього, і його випробовуватиме правосуддям своїм, – 18 а потім знов поверне його на дорогу просту, і відкриє йому свої таємниці. 19 Коли ж він зблудить, то вона його покине і віддасть його на загибель. 20 Мій сину, вважай на час та бережися зла, тож не червонітимеш сам за себе. 21 Є стид, що до гріха призводить, а є стид – слава та милість. 22 Не зважай ні на кого собі на шкоду і не стидайся собі на погибель. 23 Слушного часу не приховуй своєї думки. 24 З думки пізнається мудрість, а освіта – з мови язика. 25 Не супереч правді, і соромся твого неуцтва. 26 Згрішив ти – не соромся визнати: проти течії річки не силуйся. 27 Не покладайся на дурного, не відсторонюйся від вельможного. 28 За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься. 29. Язиком не будь зарозумілий, а ділами – лінивий та недбайливий. 30 Не роби з себе лева у власній хаті, вередуна – супроти хатньої челяді. 31 Не розтулюй руку, щоб брати, не стулюй, коли треба давати.

5. Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15

1 Не покладайся на власні багатства, не кажи, – я самодостатній! 2 Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. 3 і не кажи, хто, мовляв, мій володар, – бо каригідне Господь таки скарає. 4 Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий. 5 Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши, 6 і не кажи: «А що милосердя йото велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», – бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення. 7 Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти. 8 Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя. 9 Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний. 10 Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово. 11 Слухавши, будь скорий, а відповідавши – повільний. 12 Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні – поклади долоню на уста собі! 13 І слава, і неслава – в розмові; язик людини – її погибель. 14 Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного – осуд тяжкий. 15 Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.

6. Пристрасть – погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона – солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37

1 Лихе ім’я і ганьбу успадкує наруга, – так само і грішник двоязичний. 2 Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть, – 3 їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле. 4 Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить. 5 Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість. 6 Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій – один на тисячу. 7 Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй – не квапся звірятись на нього; 8 бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого. 9 Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором. 10 Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого: 11 добре тобі – він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує, 12 а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя. 13 Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись! 14 Вірний приятель – міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. 15 Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити. 16 Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються. 17 Хто Господа страхається – зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде. 18 Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини. 19 Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш. 20 Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий; 21 каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він. 22 Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна. 23 Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради: 24 встроми свої ноги у пута її, а твій карк – у її нашийник; 25 підстав плечі, щоб нести її, – не гнівайсь на її кайдани; 26 всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй: 27 вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її, 28 бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане, 29. і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її – шати препишні. 30 Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту. 31 Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе. 32 При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним. 33 Злюбивши слухати, тим і навчишся, – вухо нахилявши, станеш мудрим. 34 Будь серед збору старших, а хто мудрий – того тримайся. 35 Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся. 36 Узрієш розумного – вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває. 37 Вдумуйся у повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.

7. Життєві вказівки 1-7; справжня побожність 8-11; правдива доброта 12-17; треба бути добрим супроти всіх 18-36