Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає. 2 Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі. 3 Приоздобив їх силою, собі подібною, і за образом своїм утворив їх. 4 Страх перед ними вклав він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством. 6 Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце – щоб розважати. 7 Розумною наукою він їх наповнив, – що добре і що зле, вказав він їм. 8 Світло вклав він у їхні серця, щоб їм появити діл своїх велич. 10 Хвалитимуть вони його ім’я святе, оповідаючи про діл його велич. 11 Він їм надав так само й розуміння – життєвий закон передав їм у спадщину. 12 Уклав він із ними вічний союз, навчивши їх судів своїх. 13 Очі їхні бачили велич його слави, а вуха їхні чули голос його слави. 14 Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» – і дав кожному з них заповіді щодо ближнього. 15 Їхні путі перед ним завжди – від його очей скритись не можуть. 17 Вождя настановив він кожному народові, але часткою Господа є Ізраїль. 19 Усі діла їхні перед ним – як сонце; очі його безнастанно на їхніх дорогах. 20 Не сховались від нього їхні кривди, і всі гріхи їхні – перед Господом. 22 Милостиня мужа – як печать при ньому, і добродійство людини береже він, мов зіницю ока. 23 А по тому він устане і їм відплатить, – що вони заслугували, воздасть їм поголовне. 24 Та тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію. 25 Навернися до Господа й покинь гріхи; молися перед ним і зменшуй упадки. 26 Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти. 27 Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану? 28 Від померлого, якого немає – і хвала не існує: хвалитиме Господа – живий та здоровий! 29. Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього! 30 Бо чоловік не може в собі всього мати, тому що син людський – не безсмертний. 31 Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров – ті про зло лиш міркують. 32 За силами небесних висот він наглядає, сукупність же людська – земля лиш та попіл.

18. Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов’ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33

1 Той, що вічно живе, усе разом створив. 2 Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім нього. 3 Той, хто світом керує рухом руки своєї і все підкорює волі своїй, він – володар усього в могутності власній, він – розрізняє святе від несвятого. 4 Він нікого не вповноважив про свої діла розповідати, – та й хто б був спроможний велич його дослідити? 5 Хто міг би обчислити могутність його величі, хто міг би й розповісти про його милосердя? 6 Нічого не можна ні відняти, ні додати, – неможливо дослідити чудеса Господні. 7 Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає – тоді й зніяковіє! 8 Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло? 9 Число днів людини? Найбільше сто років. 10 Крапля води морської чи зеренце піску – ось так мало років під час цього віку. 11 Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них своє милосердя. 12 Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, – тим то й помножив своє прощення. 13 Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо. 14 Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови. 15 Сину, добро чинивши, не до давай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння. 16 Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре – ще краще, ніж дарунок. 17 Чи не бачиш, що слово – над добрий дарунок? Але й те, і те – в благодатного мужа. 18 Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок – виїдає очі. 19 Ще заки говоритимеш – повчися, і лікуйся – перед недугою. 20 Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування. 21 Перед тим, як занедужаєш, – смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння. 22 Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим. 23 Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа. 24 Пам’ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне він обличчя. 25 Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво – коли ти багатий. 26 Від ранку аж до вечора час проминає – усе перед Господом переходить швидко. 27 Мудра людина в усьому обережна, і за днини гріха – стережеться завинити. 28 Кожен розумний спізнає мудрість, а й тому, хто знайде її, віддає він похвалу. 29. Хто розумний словом, той виявляє вченість: такі бо сіють дощем приповідки влучні. 30 Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся. 31 Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми. 32 Не втішайся життям розкішним – не в’яжи себе з таким товариством. 33 Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш.

19. Потреба зважати на власні вчинки 1-5; самоопанування в розмові 6-12; братнє картання 13-19; здоровий глузд 20-30

1 Робітник – п’яниця, – не розбагатіє; хто нехтує малим, той поволі занепаде. 2 Вино й жіноцтво пантеличать і розумних; хто до повій пристане – пристане до безстидства; 3 буде з нього здобич для молю й черви, і життя безсоромного прийде до погибелі. 4 Хто легковірний, той і легкодушний; хто грішить – той сам собі й шкодить. 5 Той, хто зловтішний, – буде засуджений. 6 Уникне зла, хто не терпить балакунства. 7 Коли не повториш слів лайливих, то вже ж тобі шкоди з того не буде. 8 Не оповідай про них ні другові, ні ворогові і, як нема тобі гріха в них, то їх не об’явлюй, 9 бо тебе вислухають, та остерігатимуться, а при нагоді ще й зненавидять. 10 Почув якесь слово? Нехай умре з тобою! Не бійся – воно тебе не розірве. 11 Слово для дурного – таке ж саме страждання, як і дитина для породіллі. 12 Що стріла, застрягла в стегні м’ясистім, те і слово у нутрі дурня. 13 Попередь свого друга, щоб часом щось не скоїв, а коли вже скоїв, то – щоб не повторював. 14 Попередь ближнього, щоб не розбалакувавсь, а коли вже розбалакався, то – щоб не повторював. 15 Попередь лишень приятеля, бо часто коїться наклеп, тож не вір кожному слову. 16 Бува, що й поховзнеться хтось, хоч і несвідомо, – а й хто ж не згрішив язиком своїм? 17 Попередь ближнього раніш, ніж погрожувати; будь законові Всевишнього слухняний. 20 Уся бо мудрість – острах Господній, і в кожній мудрості – виконання закону. 22 Знання лукавства – це ще не бути мудрим, і рада грішників – це ще не розсудливість. 23 Бо є зручність й осоружна, і в кого недосить мудрости, той – безумний. 24 Ліпший, хто, вбогий на розум, усе таки має острах, аніж, хто мудрий занадто, а закон переступає. 25 Буває спритність вишукана, та вона несправедлива, – буває, що правосуддя крутійством осягнути прагне. 26 Буває: лукавий ходить, прибитий лихом, а внутрі своїм – сповнений облуди; 27 понурий на вигляд, він удає з себе глухого, – та, як його не розпізнають, то він тебе й випередить. 28 Якщо, не мавши спромоги, він і не грішитиме, то однак зла накоїть при першій же нагоді. 29. Вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний. 30 Одяг у мужа, на зубах усміх і хода чоловіка – оповідають, хто він.

20. Мовчазний та говіркий 1-8; парадокси 9-12; себелюбство дурного 13-17; належна мова 18-26; приповістки 27-31

1 Буває докір, та несвоєчасний; буває й мовчазний, але розумний. 2 Ліпше зганити, аніж нагніватись. 3 Хто признається, той втрати уникне. 4 Що скопець, який силкується дівицю вінця позбавити, так і той, хто силою заводить правосуддя. 5 Не одного мовчазного вважають за мудрого, а багатомовного раз-у-раз ненавидять. 6 Дехто мовчить, бо не має відповіді; а інший мовчить, бо знає свою пору. 7 Мудрий мовчить до слушного часу, а балакун і безглуздий – не вважають на пору. 8 Хто цокотить занадто, той врешті обридне; хто накидується, той знавісніє. 9 Часом у злиднях пощастить людині, а часом і знахідка – немов утрата. 10 Буває гостинець, що для тебе безкорисний, а буває й гостинець, який віддає подвійно. 11 Буває, що з-за слави стається пониження, тоді як дехто підносить голову й у злиднях. 12 Дехто купує багато й ніби дешево, насправді ж платить за те аж усемеро. 13 Мудрий словами робить себе приємним, а в дурного й чемність іде намарно. 14 Гостинець дурня не дасть тобі користи, бо очі в нього жадібні за те взяти всемеро. 15 Дає він мало, а дорікає багато, роззявляючи рота, немов той окличник; сьогодні позичить, а взавтра вже й домагається, – ну й осоружна ж отака людина! 16 Дурень твердить: «Нема в мене друзів, немає й вдячности за мої добродійства; 17 їдуни мого хліба – язики невдячні.» Як же часто й громадно сміються з нього! 18 Ліпше послизнутись на підлозі, аніж язиком; падіння лихих ось так зненацька й стається! 19 Осоружна людина, недоречна мова – ось таке завжди на устах невігласів. 20 З дурного уст приповідки не приймають, – він бо її не каже своєчасно! 21 Декого стримує від гріхів убозтво, тож, спочиваючи, він не зазнає докорів сумління. 22 Дехто сам собі погубитель із-за соромливости, з-за якогось дурня сам себе занапащує. 23 Дехто з-за соромливости пообіцяє щось другові, – а й зробить собі з нього даремно ворога. 24 Брехня для людини – це ганебна пляма, вона – раз-у-раз на устах невігласів. 25 Ліпше злодій, ніж безнастанний брехун; а втім, вони обидва успадкують погибель. 26 Звичка до брехні – нечестя для чоловіка і ганьба при ньому довготривала. 27 Мудрий словами пошану до себе збуджує, розумний чоловік – вельможам довподоби. 28 Хто землю обробляє, той урожай свій збільшить, і хто вельможам довподоби, тому простять несправедливість. 29. Гостинці й дарунки засліплюють очі мудрих і, як гнуздечка в роті, відводять набік докори. 30 Схована мудрість і скарб незримий – яка з одного і другого користь? 31 Ліпше чоловік, що глупоту свою ховає, аніж чоловік, що ховає свою мудрість.

21. Різні гріхи 1-10; мудрий та дурний 11-28

1 Дитино! Согрішив? Не чини того більше, а й за гріхи попередні твої молися. 2 Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш – то він тебе вкусить; його ж бо зуби – левині зуби, які занапащують душі людські. 3 Мов двосічний меч – кожне беззаконня; на рану від нього – немає ліків. 4 Страх і насильство пустошать багатство, тим робом і гордого дім запустіє. 5 Мольба з уст бідного йде до вух Божих, тож і суд його незабаром нагряне. 6 Хто докір ненавидить, той слідує за грішником, хто ж страхається Господа, той навернеться серцем. 7 Сильного язиком пізнати здалека; розумний же знає, коли він послизнеться. 8 Хто будує дім свій на гроші чужії, той каміння на зиму неначе збирає. 9 Громада беззаконних – то купа клоччя, їхній кінець у полум’ї вогню. 10 Грішників дорога викладена камінням, а на її кінці – прірва пекельна. 11 Хто закон пильнує, той думкам своїм володар: мудрість – вершина Господнього остраху. 12 Нічого не навчиться, хто здібностей не має, але є і здібності, що побільшують смуток. 13 Мудрого знання помножиться, як повінь, і рада його – як джерело життєве. 14 Нутро дурного – мов посуд розбитий: жадного знання воно не втримає. 15 Розумний, коли почує мудре слово, то похвалить його й додасть до нього; коли ж розбещений почує, то його не вподобає й кине його геть позад себе. 16 Мова дурного – мов тягар у дорозі; на устах же розумного – ласкаве слово. 17 Розумних уст шукають у громаді, і над їхніми словами роздумуватимуть у серці. 18 Мов дім у руїнах – така дурного мудрість, і знання нерозумного – слова недоладні. 19 Для нерозумного повчання – колоди на ногах, щось, неначе кайдани на правиці. 20 Дурний, коли сміється – підносить голос, розумний же ледве тихенько всміхнеться. 21 Мов золота прикраса – розумного наука, вона – немов обручка на правиці. 22 Дурного нога в хату швидко вступає, досвідчена ж людина – соромиться інших. 23 Безглуздий крізь двері заглядає в хату, людина ж вихована стоятиме ззовні. 24 Під дверима наслухувати – людська невихованість: такого безчестя не стерпить розумний. 25 Уста балакунів оповідатимуть дурниці, слова ж розумних – важаться старанно. 26 Серце дурних у них на роті, мудрих же уста – в їхньому серці. 27 Коли безбожник проклинає противника, то він проклинає себе самого. 28 Плямить самого себе наклепник, тож і сусіди його зненавидять.

22. Невдалі діти 1-8; дурний 7-18; вірна дружба 19-27

1 Лінивий схожий на опоганений камінь, тож кожен лиш посвистує на його нікчемність. 2 Лінивий схожий на купу гною: хто б лиш його торкнувся – обтрусить руку. 3 Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться. 4 Розумна дочка придбає собі чоловіка, а сороміцька – журба для батька. 5 Безчесна соромить батька й чоловіка, від обох них не буде їй доброї слави. 6 Як музика в смутку, так мова невчасна; картання ж і повчання – повсякчасна мудрість. 7 Діти, що живуть чесно й мають що їсти, приховують скромне батьків походження. 8 Діти ж зневажливі, зле виховані й пихаті – безчестять шляхетність власної родини. 9 Учити дурного – черепки докупи зліплювати або ж будити глибоко заснулого. 10 Розмовляти з дурнем – розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: «А про що бо йдеться?» 11 Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного – гірше від смерти. 12 Жалоба по мертвому – семеро днів, за дурнем же й нечестивим – всі дні їхнього віку. 13 Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме. 14 Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься – хіба не – дурень? 15 Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду. 16 Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі. 17 Серце, оперте на розумну думку, – наче тинк піщаний на вигладженій стіні. 18 Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху. 19 Хто вколе в око – з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе – почуття його виявить. 20 На птахів камінь кинувши, їх проганяють – закид зробивши другові, дружбу руйнують. 21 Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот – можливий. 22 Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, – крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга. 23 Придбай довір’я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині. 24 Пара й дим із печі вогневі передує – так кровопролиттю передують образи. 25 Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду. 26 А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься. 27 Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені – належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!

23. Чуйність 1-8; нерозважні присяги 9-11; негожа розмова 12-15; пересторога від нечистоти і перелюбства 16-27

1 Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав. 2 Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє – повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів, 3 щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною. 4 Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий, 5 і лихе пожадання відверни від мене! 6 Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням! 7 З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде. 8 Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть. 9 Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім’ям Святого. 10 Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім’ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться. 11 Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться – не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів. 12 Буває бесіда, що до смерти провадить, – нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися. 13 Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово. 14 Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, – щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин. 15 Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться. 16 Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає: 17 пристрасть, мов жар палкий, гаряча, – вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, – він не спочине, аж вогонь його спалить, – бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти; 18 чоловік, що грішить супроти власного ложа, – він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, – то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає», 19 а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини. 20 Ще перед сотворенням було йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно – довершене. 21 Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався. 22 А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого: 23 перше бо – законові Всевишнього не корилась, потім – чоловікові кривду заподіяла, а потретє – вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка. 24 Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять: 25 і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття. 26 Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, – 27 і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній – нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.

24. Похвала мудрості 1-22; мудрість та закон 23-34

1 Похвала бо мудрості – у ній у самій, і прослава її – серед її народу. 2 У громаді Всевишнього вона уста розтулює, її самозвеличення перед його могутністю: 3 Вийшла я, мовляв, із уст Всевишнього та й оболоком укрила землю. 4 На висотах я оселилась, і мій престол – у стовпі хмаринному. 5 Я одна обійшла кругом небесним, і в глибинах безодні я походжала. 6 У хвилях морських і по всій землі, й у кожнім народі й племені я володіла. 7 Між ними всіма я спокою шукала: в чиїй бо спадщині мені оселитись? 8 Тож заповів мені Творець усього, і той, хто створив мене, намет нап’яв мій та й мовив: «У Якові будь твоя оселя, і твоя спадщина будь в Ізраїлі!» 9 Спередвіку, споконвіку створив він мене, тим то я вічно існувати буду. 10 У святому наметі перед ним я служила, і укріпилась я у Сіоні. 11 У місті улюбленім він оселив мене, і в Єрусалимі – влада моя. 12 Я вкорінилась у прославленім народі – у частці Господній, у наслідді його. 13 Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських. 14 Мов та пальма в Ен-гаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, – виросла я, немов той явір. 15 Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща, – мов та халвана, й онікс, і стакта, мов дим кадила отой у наметі. 16 Мов той теребінт, я розпростерла галузки, і віття моє – віття слави й ласки. 17 Мов ті виногрона, я пишне гілля вигнала, і квіття моє плоди преславні та багатющі видало. 18 Я мати красної любови, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. 19 Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми. 20 Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник. 21 Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п’є, той ще захоче пити. 22 Хто мене слухає, той не осоромиться, хто мною кермується, той не согрішить. 23 Усе це книга завіту Бога Всевишнього, закон, заповіданий нам від Мойсея, спадщина для Яковових громад. 24 Не занепадайте на силі, бувши у Господі, пристаньте до нього, щоб укріпив вас, – Господь бо Вседержитель це Бог єдиний, і немає іншого, крім нього, Спасителя. 25 Повен мудрости він, як Пішон, мов той Тигр за днів новоплоддя, 26 мов Ефрат, він сповнений розумом, мов Йордан під час жнив. 27 Він, наче світло, повчання розливає, наче Гіхон під час винозбору. 28 Ані перший, хто бравсь, не спізнав до кінця її, а й останній не дослідив ще її; 29. бо помисли має ширші від моря, і від безодні більший задум її. 30 А я – немов рівчак від річки, мов той водопровід, що у сад провадить. 31 Я промовив: – Сад мій зрошу, і грядку свою напою. – І ось уже річкою рівчак мій обернувся, а ріка на море перетворилась. 32 Я дам науку, мов світло зірниці, і сяйво її понесу я далеко. 33 Навчання зіллю я, немов пророцтво, і полишу його поколінням повіки. 34 Дивіться: не тільки для себе трудивсь я, а й для тих усіх, які її шукають.

25. Добрі та лихі люди 1-12; злі жінки 13-26

1 У трьох речах милуюсь і в них красуюсь я перед Господом та перед людьми: згодою між братами, приязню між сусідами й жінкою та чоловіком, які дружньо живуть. 2 Три роди людей душі моїй осоружні, і життя їхнє вельми для мене бридке: бідний – пихатий, багатий – брехун і старий – перелюбець, що з глузду з’їхав. 3 Коли ти нічого не назбирав за молодощів, то як же знайдеш за старощів твоїх? 4 Яка ж то гарна річ для сивини – розсуд, і для старших – знати раду дати! 5 Яка ж бо гарна для старих – мудрість, і для поважаних – розважність і порада! 6 Вінець старих – великий їхній досвід, і похвальне в них – острах Господній. 7 Дев’ять речей блаженними вважаю я у серці, десяту ж висловлю словами: чоловік, який дітьми утішається, а й який за життя ворогів падіння звидів. 8 Щасливий, хто живе з розумною жінкою, хто язиком своїм не послизнувся, а й хто не служив від себе негіднішому. 9 Щасливий той, хто знайшов обачність, а й той, хто повідає вухам уважним. 10 Великий той, хто знайшов мудрість, – та немає над того, хто Господа страхається. 11 Острах Господній усе перевищує: хто його має, кому він рівня? 12 Острах Господній – початок любови до нього, віра – початок приєднання до нього. 13 Усяка рана, але не рана серця! Усяка злоба, але не злоба жінки! 14 Усяке нещастя, та не нещастя від ненависників, і всяку помсту, та не помсту вражу! 15 Бо нема отрути над отруту змія, і немає гніву над гнів ворога. 16 Жити я волію з левом та драконом, аніж з лихою жінкою жити. 17 Лукавство жінки вид її змінює, обличчя робить темним, мов у ведмедя. 18 Чоловік її, сидівши собі з ближніми, хоче – не хоче, а гірко зідхає. 19 Мала всяка злоба супроти злоби жіночої – хай же доля грішника отаку спіткає! 20 Що ногам старого по піску вгору дряпатись, те язиката жінка спокійному чоловікові. 21 Не дай себе обманути жіночою красою, і не пожадай ніколи жінки. 22 Гідне гніву, стидке й вельми ганебне, коли жінка утримує свого чоловіка. 23 Прибите серце, вигляд сумний, рана в серці – від жінки лихої; безсилі руки, коліна немічні – від жінки, що чоловіка свого знещасливлює. 24 Від жінки гріх почався – з-за неї й усі вмираємо. 25 Не давай воді витікати, а жінці лихій – робити по-своєму. 26 Як вона не під твоєю рукою – віддали її від себе.

26. Добра жінка 1-4; 13-18; зла жінка 5-12; пересторога від блудниць 19-27; різне 28-29

1 Щасливий чоловік, що добру жінку має, – число його днів подвійне. 2 Чеснотлива жінка чоловіка звеселює, він проживе літа свої в мирі. 3 Добра жінка – це добра частка, вона дається тим, що Господа страхаються. 4 Чи багатий він, чи вбогий – у нього серце зичливе, і обличчя в нього завжди веселе. 5 Трьох речей моє серце боїться, а четверта мене лякає: наклеп з боку міста, заколотницький натовп і донос неправдивий – усе це гірше за смерть. 6 Біль серця й печаль – ревнощі жінки до жінки, і бич язика, що скрізь бере участь. 7 Лиха жінка – ярмо воляче, що погано прив’язане; хто її має, той наче скорпіона тримає. 8 Жінка п’яниця – гідна гніву великого; безчестя своє годі їй приховати: 9 безстидство в очах її, вгору витріщених, і як зиркає ними, то зразу й пізнати. 10 Пильно наглядай за дочкою розпущеною, щоб, бачивши твою байдужість, з того не скористалась. 11 Бережися слідувати за зором сороміцьким – не дивина тобі буде, коли в гріх уведе тебе: 12 як прагнущий подорожній уста розтуляє і п’є кожну воду, на яку натрапить, так вона проти кожного кілка розсідається й кожній стрілі свій сагайдак відкриває. 13 Ласкавість жінки чоловіка звеселює, і розсуд її його кості утучнює. 14 Мовчазна жінка – дарунок Господній; вихованій добре – ціни немає. 15 Сором’язлива жінка – подвійна ласка, ціни немає для чистої душі. 16 Як сонце, що сходить на висотах Господніх, так доброї жінки чар, що хату її прикрашає. 17 Світильник сяє на свічнику святому, а краса обличчя – на стрункій постаті. 18 Золоті стовпи на срібній підставі – гарні ноги на п’ятах міцних. 19 Сину, бережи здоровим цвіт твого віку і сили твоєї чужим не віддавай. 20 На рівнині розшукавши найродючіше поле, сій твоє зерно, на власну шляхетність покладаючись. 21 Тим парості твої, що по собі залишиш, ростимуть, кріпкі у своїм благородстві. 22 На продажну жінку плюнути та й годі, заміжня ж – башта смерти, коли хтось зазіхне на неї. 23 Безбожна жінка – уділ беззаконного, побожна – того, хто Господа страхається. 24 Турбота безстидної жінки – неслава, сором’язлива ж дочка й свого чоловіка стидається. 25 Розпусну жінку вважають за собаку, скромній же притаманно Господа страхатись. 26 Жінка, що шанує свого чоловіка, – для всіх вона явище мудрости; а та, яка не шанує, – знана з безбожної гордости. Щасливий чоловік, що добру жінку має, – число його днів подвійне. 27 Жінка галаслива, язиката – сурма воєнна, що зве до бою, тож кожен чоловік у такій халепі – наче б жив у неспокоях битви. 28 Дві речі моє засмутили серце, третя ж до гніву мене призводить: муж-воїн, що терпить у злиднях нужду; розумні мужі, коли нехтують ними; і той, що від праведности повертається до гріха, – Господь бо такого для меча готує. 29. Купцеві не легко провини уникнути, крамареві ж – виправдатись від гріха.

27. Про купців 1-3; розмова виявляє людей 4-10; заклик стерегтися дурного 11-15; зрада таємниці 16-21; пересторога від підступу 22-30