Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

37. Нещирі приятелі 1-6; дорадники 7-15; різного роду вчені 16-26; поміркованість 27-31

1 Кожен друг каже: «Я теж твій приятель.» Та є ж бо й друг тільки за назвою. 2 Хіба не болить воно болем смертельним, як з друга чи товариша ворог робиться? 3 О думко лукава! Звідкіля взялась ти на те, щоб землю облудою вкрити? 4 Ось товариш радіє, коли друг його в щасті, – коли ж він у скруті, то стає проти нього! 5 Товариш другові ради шлунка допомагає, – а битва настала, то й хапає він зброю! 6 Не забудь про друга, коли бій відбувається, – не губи про нього згадки, у достатках бувши. 7 Кожен дорадник хвалить свою раду, – вже ж є й такий, що радить собі на користь. 8 Супроти дорадника будь обережний: заздалегідь довідайсь, чого йому треба, – він бо дораджує собі на користь, отож щоб не кинув проти тебе жереба, 9 а й щоб не мовив тобі: «Гарну маєш дорогу!» – щоб потім протистати й зорити, що тобі станеться. 10 Не радься того, хто з недовір’ям дивиться на тебе: від заздрісників твоїх крий свої наміри. 11 Не радься жінки про її суперницю, ані боягуза – про воєнну справу, ані крамаря – про справи обміну, ані покупця – про справи продажу, ані заздрісного – про діло вдячности, ані жорстокого – про добродійство, ані ледачого – про будь-яку працю, ані наймита поденного – про закінчення роботи, ані раба лінивого – про труди важкії: у жадній їхній пораді на них не покладайся. 12 Та завжди бувай із мужем благочесним, про якого знаєш, що пильнує він заповіді й що душа його подібна до душі твоєї, і що він, коли впадеш, тобі співчуватиме. 13 Тримайся поради серця свого: для тебе над нього нема нічого вірнішого. 14 Душа бо чоловіка звістить часто краще, ніж сім вартових, що височать на вартівні. 15 Понад усі ж бо речі – до Всевишнього молися, щоб дорогу твою спрямував до правди. 16 Кожному ділу початок – слово: кожній дії передує – порада. 17 Серце править за коріння думок, тож з нього виринають чотири речі: 18 добро і зло, життя і смерть, – а над ними язик завжди володіє. 19 Не один вправний – навчає багатьох, а для себе самого – геть непорадний. 20 Не один мудрагель, із-за слів зненавиджений, позбавиться всякої смачної поживи, 21 бо Господь ласки йому не зізволяє, тож і мудрість у ньому ніяка. 22 Не один є, хто сам для себе мудрий, і плоди його розуму, як він думає, певні. 23 Мудрий муж народ свій навчає, тож плоди його розуму певні. 24 Мудрий муж благословенням сповниться, тож усі, що його бачать, – величають щасливим. 25 Людського життя дні обраховані, але дням Ізраїля числа немає. 26 Мудрий здобуває довір’я в своїм народі, тож імення його повіки житиме. 27 Сину, за життя випробовуй себе самого: зважай, що лихе для тебе, й тому не віддавайся. 28 Не всяка бо річ користь приносить, і не кожному всяка річ довподоби. 29. Не насичуй себе будь-якими ласощами, не накидайся на страви, 30 бож ніяк не здорово – їсти понад міру, і ненасить провадить до важкої недуги. 31 З-за ненажерства численні вже вмерли, хто ж зважає на себе – життя своє продовжає.

38. Лікар 1-15; жалоба 16-23; ремества 24-34

1 Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи: 2 від Всевишнього – здатність лікаря, а й цар його обдаровує. 3 Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться. 4 Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними. 5 Хіба не від дерева вода посолодшала, а й сила його тим самим виявилась? 6 Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними. 7 Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, – уміє їх змішувати. 8 Тож діла його не мають ні кінця, ні краю, і мир від нього розповсюджується світом. 9 Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. 10 Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. 11 Ладан і пропам’ятну жертву з муки питльованої воздай, і зроби свій принос жирним, наскільки можеш. 12 А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; 13 стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. 14 Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя. 15 Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки. 16 Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй. 17 Гірко ридай, ревно бий себе в груди, жалобу по нім справляй, що на неї заслужив він, – так день або й два, поговору ради, і аж тоді у своїм смутку втішся. 18 Бо смуток провадить до смерти, і серця журба потугу відбирає. 19 Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя – згідне з його серцем. 20 Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкинь його геть – про кінець пам’ятай свій. 21 Не забувай – немає бо повороту: мертвому не допоможеш, а собі самому пошкодиш. 22 Пам’ятай про мій вирок, що й твоїм він буде: мені вчора, а тобі – сьогодні. 23 З спочивом небіжчика хай спочине й його пам’ять, – тож розрадь себе, скоро дух його з нього вийде. 24 Мудрість книжника в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим. 25 Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється, наче тим списом, хто волів поганяти знає й ходити коло них, хто ввесь час про бичків свою мову веде? 26 Думка в нього – як борозну провести, журба його вся – про пашу для теличок. 27 Так воно з кожним робітником та майстром, який день і ніч проводить на праці: той, хто виготовлюв різьбу на печатках, хто намагається урізнороднити рисунок, а й душу вкладає, щоб, мов живий, був малюнок, ще й не досипляє, щоб діло своє викінчити. 28 Так воно й з ковалем, що сидить біля ковадла та й розглядає сирове залізо: вогненна пара йому тіло розтоплює, він змагається з жаром у горнилі, молота гук йому вуха заглушує, очі ж його до зразка посудини прикуті; всім серцем старається діло він викінчити – не досипляє, щоб якнайкраще його прикрасити. 29. Так воно й з ганчарем, що сидить при своїй праці ще й ногами своїми крутить коло, а й до діла свого ввесь час пристосовується, і всі його рухи – геть обраховані: 30 руками глину зразкує, ногами її замішує, докладає серця, щоб малювання вивершити, – і не досипляє, щоб ще й піч очистити. 31 Усі вони здаються на власні руки, і в ремеслі своєму вправний кожен. 32 Без них неможливо збудувати місто, ні жити в ньому, ані ним ходити. 33 Та на віче народне їх не запрошують, на зборах вони нічим не відзначаються, не засідають на суддівських кріслах, – бо й не зрозуміли б судового рішення. 34 Вони не блищать ні знанням, ні розсудом, і їх не знайти серед складачів приповісток, – та зате підтримують вічне творіння, то й моляться про справи свого ремества.

39. Похвала вченому 1-11; похвальне слово Творцеві 12-35

1 Інакше з тим, хто віддає всю душу законові Всевишнього й мислить у ньому: він усіх предків досліджує мудрість, а на дозвіллі вникає у пророцтва, 2 зберігає оповідання славних мужів, у тайні ходи приповісток вдумується, 3 глузду таїнного приповісток дошукується, в загадки приповісток повнотою поринає. 4 Серед вельмож він служить, з’являється перед князями, подорожує в країни чужих народів, вивідує, що добре, а що зле між людьми. 5 Вже вдосвіта він усім своїм серцем шукає Господа, що його створив; свою перед Всевишнім молитву виливає, молитвою уста свої відкриває і з-за гріхів своїх благання висловлює. 6 Коли ж то Господь – Всевеликий – зізволить, то духом він розуму сповниться: сам дощем ізіллє слова мудрости своєї, а й Господеві в молитві подяку висловить. 7 Він і сам собі придбає раду й знання, а й над його тайнами буде роздумувати. 8 Він і сам в освіті виявить знання, а й прославиться в законі Господнього союзу. 9 Численні люди хвалитимуть його розум, вони повіки його не забудуть: пам’ять про нього не пропаде, й ім’я його житиме з роду в рід. 10 Про мудрість його повідатимуть народи, і хвалу йому оповістять на зборах. 11 Доки житиме, ім’ям над тисячі славитиметься, а й померши – добавиться йому. 12 Ще хочу оповісти про мої роздуми: я бо сповнений, мов той місяць у повні. 13 Благочесні діти, слухайте мене й зростайте, мов та рожа, посаджена над водою текучою. 14 Станьте запашними, немов той ладан, розквітніть виквітом, як та лілея, розповсюдьте пахощі й пісню співайте, Господа благословіте за всі його діла. 15 Звисочуйте ім’я його, велич його прославте піснями уст і звуками гарф, ще й так промовляйте, його хваливши: 16 Які ж бо прекрасні всі діла Господні! Всяке його веління досконало виконується. Не треба казати: «Що це? Навіщо?» – бо все придається у визначений час. 17 Вода, його словом, горою звелася, – голосом з уст його води зібрались; 18 його велінням постає усе йому бажане, – не існує, хто зупинив би, коли він рятує. 19 Перед ним же й діла кожної людини, і від зору його сховатись неможливо. 20 Сягає він поглядом від віку й до віку: супроти нього нічого дивного немає. 21 Не треба казати: «Що це? Навіщо?» – всі бо речі створені для своєї мети. 22 Благословення його рікою все вкрило, повноводною зливою напоїло землю. 23 А й гнів свій народам дає він у спадщину, як то воду перетворив був у соляну пустелю. 24 Прості путі його для благочестивих, – а для беззаконних вони непрохідні. 25 Споконвіку добро було створене для добрих, – як ото для грішних добро й зло. 26 Щонайпотрібніше для життя людини: вода і вогонь, залізо і сіль, пшенична мука, молоко й мед, кров винограду, олія й одежа. 27 Усе те благочесним іде на благо, – для грішних же злом обернутись може. 28 Бувають вітри, створені для кари, які в його гніві бичами стаються; у час виконання сипляться силою й гнів виладовують того, хто їх створив. 29. Полум’я, град, голод і смерть – усе те створене для покарання. 30 Звірячі зуби, скорпіони, гадюки, мстивця меч – нечестивим на погибель: 31 в його зізволенні виконавці з них охочі, й вони напоготові на землі в час потреби, – та у визначену мить не порушать його слова. 32 Ось чому я вже спочатку зважився, розміркував це й лишив на письмі: 33 Господні діла – усі бо добрі: кожній потребі – своєчасна його забезпека. 34 Тож не треба казати: «Це гірще від того», – бо все своєчасно схвалене буде. 35 Тож хваліте всім серцем і устами, і благословіте ім’я Господнє.

40. Людські злидні 1-11; приповістки 12-17; добре й ліпше 18-27; судьба жебраків 28-30

1 Велике завдання припало для кожного, і важке ярмо на дітях Адама, – і то вже від дня виходу з материнського лона аж до дня, як повертається до спільної всім неньки. 2 Їхні думки, сердешний страх – міркування про майбутнє, про смерти день. 3 Від того, хто сидить на престолі у славі, до того, хто, впокорений, у поросі й попелі; 4 від того, хто носить багряницю й вінець, до того, хто вгортається у грубу тканину, – скрізь лють і заздрощі, замішання й неспокій, страх супроти смерти, пересердя і сварка. 5 А під час відпочинку на постельному ложі – сон уночі лише думку заколочує. 6 Трохи відпочивши, або й зовсім ні, у сні від того втомлений, мов удень на варті, бентежений маривом серця свого, – неначе б він утікав від битви. 7 У хвилину ж, коли мав рятуватись, – пробудився та й чудується, що не було чого страхатися! 8 Для кожного створіння, від людини аж до скотини, а для грішників ще всемеро більш оте: 9 смерть і кров, чвари і меч, злидні та голод, утиски й бич. 10 Усе те створилося для беззаконних, а через них стався й потоп. 11 Усе, що з землі, знов піде в землю, а те, що з води, повернеться в море. 12 Усяке підкупство й несправедливість ізникнуть, вірність же буде стояти повіки. 13 Багатства неправедних, наче пічка, щезнуть, мов сильний грому удар, що гуркотить під час зливи. 14 Поки руки взнесені, інші радіють, та уготований цілковитий загин переступцям: 15 нащадки безбожних віття не пустять, нечестивця коріння – на голій скелі, 16 мов тростина при водах на березі річки, що раніш від іншої вирвана буде. 17 Ласка, то щось, мов рай благословенний, і добродійство перебуває повіки. 18 Життя самодостатнього й роботящого – солодке, та над одним і другим – скарбу знахідник. 19 Діти й будова міст ім’я увічнюють, але понад те – винайдена мудрість; стада й засіви надають поваги, та понад цим і тим – жінка бездоганна. 20 Вино та музика серце звеселяють, та понад одним і другим – любов до мудрости. 21 Сопілка й гарфа спів умилозвучують, та над одним і другим – любий голос. 22 Ласкавість і краса радують око, та над цим і тим – зеленая нива. 23 Час до часу стрічаються друг і товариш, та над цим і тим – жінка з чоловіком. 24 За години скрути брати й помічники, та понад цих і тих рятує – добродійство. 25 Золото й срібло скріплюють ноги, та понад це і те ціниться добра рада. 26 Багатство й сила додають відваги, та понад це і те – страх Господній: як є страх Господній, то нічого не бракує – з ним не треба й допомоги шукати! 27 Острах Господній – наче рай благословенний, він краще захищає, ніж слава сама. 28 Сину, не живи жебрацьким життям: як жебрати вже, то краще померти. 29. Той, хто заглядається на чужу трапезу, живе життям, що не є життям: чужими стравами себе він осквернює – розумний і освічений того вистерігається. 30 Устам безстидного жебрати приємно, та в нутрі його все ж вогонь займеться.

41. Смерть 1-13; чого соромитися 14-27

1 О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно в своїх достатках, для того, хто безжурний і в усьому вдатний, а й хто має ще силу приймати поживу. 2 О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила, що вельми стара, про все ж має журитись, – яка зневірилась і якій терпець увірвався. 3 Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть. 4 Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років – в аді не будуть життю докоряти! 5 Огидні діти – грішників діти, а й ті, що перебувають в оселях безбожників. 6 Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві. 7 Нечестивому батькові власні діти докоряють, бо саме через нього вони в неславі. 8 Горе вам, мужам нечестивим, що Бога Всевишнього закон полишили! 9 Народившись, ви на прокляття народжуєтесь, а вмираючи, матимете прокляття як долю. 10 Усе, що з землі, знов піде у землю, – тож нечестиві йдуть від прокляття на погибель. 11 Марнота людини – в тілі її; та не затреться ім’я побожного. 12 Про ім’я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих. 13 Мало днів триває життя щасливе, та добре ім’я перебуває навіки. 14 Діти, бережіть мою науку в мирі; прихована мудрість і скарб незримий – яка бо користь із них обидвох? 15 Той кращий, хто приховує свою глупоту, ніж той, хто приховує власну мудрість. 16 Тож сором’язливі будьте згідно з моїм словом, – не добре бо піддаватись кожному стидові, та й не все всі по правді оцінюють. 17 Стидайтесь розпусти перед батьком-матір’ю, а брехні – перед князем та перед вельможею; 18 злочину – перед суддею та перед начальником, беззаконства ж – перед громадою та народом; 19 несправедливости – перед товаришем і другом, а крадіжки – перед місцем, в якому ти мешкаєш; 20 а й перед Божою правдою та союзом: на стіл із хлібом ліктями спиратись, 21 погорджувати кимсь, як приймаєш або даєш, мовчати до тих, які вітають тебе, 22 кидати оком на розпусну жінку, від співплеменника обличчя відвертати, 23 присвоювати частку чиюсь чи дарунок, заглядатися на жінку заміжню, 24 з служницею поводитись надто вільно, – не маєш наближатись до ложа її! – 25 проти друзів образливі слова пускати, – а давши їм щось, не роби докорів! – 26 повторювати чи переказувати те, що почуєш, а й робити явними слова таємні. 27 Ось тоді то й справді сором’язливим будеш, і ласку здобудеш серед усіх.

42. Чого соромитися 1-8; догляд за дочкою 9-11; жінки 12-14; похвальне слово Творцеві 15-25

1 Та таких ось речей аж ніяк не стидайся, і на особу не дивися, гріха уникаючи: 2 закону Всевишнього, ані союзу, ані вироку, який розсуджує нечестивих, 3 ні рахунку з товаришем у дорозі, ні поділу спадщини серед друзів, 4 ні точної міри в вазі й терезах, ні придбання прибутку великого чи малого, 5 ні зискової різниці при купецькому продажі, ані суворої кари для дітей, ані стусанів для раба ледачого, 6 ані запечатування, коли жінка – лиха, ані замка – там, де рук багато. 7 Хоч що б ти видавав, усе зваж і почисли, видаток і прибуток – усе запиши. 8 Не стидайся поправляти безумного й дурного, а й престарого, який з молодими сперечається: от тоді й матимеш справжню освіту, й усі тебе вихвалятимуть. 9 Дочка для батька – таємний клопіт, про неї журба йому сон проганяє: щоб не відцвіла, бува, ще замолоду, а коли заміжня, то щоб не знавісніла; 10 щоб не опоганилась, дівчиною бувши, щоб не завагітніла в батьківському домі; бувши ж із мужем, щоб не зраджувала, а й, заміжня, не залишилась неплідною. 11 Пильно наглядай за неслухняною дочкою, щоб не зробила тебе ворогів посміховиськом, поговором у місті, в народі пліток предметом, – щоб перед численними тебе не осоромила! 12 Не задивляйсь на вроду ніякої людини, не дозволяй собі з жінками сидіти: 13 бо від одежі міль виходить, а від жінки – злоба жіноча. 14 Краще чоловік лукавий, ніж споглядно добра жінка: жінка бо наводить ганьбу і сором. 15 Тепер же згадаю про діла Господні й оповім те, що я бачив: Господніми словами його діла здійснились. 16 Сонце, що світить, – на все споглядає, і твір Господній повен його слави. 17 Своїм святим Господь не зізволив оповісти про всі свої чудеса, що їх Господь Вседержитель укріпив, щоб усе тривало в його величі міцно. 18 Дослідив він безодню і серце людське, він прознає їхні наміри потаємні, бо кожним знанням Всевишній володіє, то й передбачає знаки часу. 19 Вік сповіщає минуле й майбутнє, і сліди викриває речей прихованих. 20 Ніяка думка його не минає, ніяке слово від нього не сховається. 21 Мудрістю своєю діла величні він оздобив, – він бо існує від віку до віку: йому не додано нічого, а й нічого не віднято, і ніякого дорадника він не потребує. 22 Любі всі чисто його діла, але ж те, що з них видно – то лише іскра! 23 Усе воно живе й перебуває повіки, для кожної потреби, – і все йому слухняне! 24 Усе йде до пари, одне проти одного, – він недостатнім не створив нічого. 25 Одне покріплює доброту другого, – тож хто насититься, на його велич споглядаючи?

43. Сонце 1-5; місяць 6-8; зорі 9-10; веселка 11-12; сніг 13-18; лід 19-22; море 23-26; похвальне слово Творцеві 27-33.

1 Пишнота висот – чистая твердь, вигляд небозводу – видіння слави! 2. Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда! 3 Стоячи опівдні, висушує землю, – і хто бо встоїться перед його жаром? 4 Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить. 5 Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом. 6 Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи – знак відвічний, 7 Місяць вказує пору святкувань – світило, що зменшується, аж поки не зникне. 8 Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах – знамено небесного війська, що світить на горній тверді. 9 Оздоба небес – яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах: 10 словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх. 11 Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна! 12 Оперізує небо луком осяйним: її бо нап’яли руки Всевишнього. 13 Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече. 14 Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи. 15 Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння. 16 На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер. 17 Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор. 18 Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає. 19 Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками. 20 Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює. 21 Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь. 22 Гоїть усе те – хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці. 23 За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови. 24 Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось. 25 Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори. 26 Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом. 27 Чимало б ще сказати – та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він – усе! 28 Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл. 29. Страхітливий Господь, превеликий, і влада його – предивна! 30 Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги – бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, – бо до краю не дійдете! 31 Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич? 32 Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо. 33 Усе бо створив Господь – і мудрість дав благочесним.

44. Похвала предкам 1-15; Енох 16; Ной 17-18; Авраам 19-21; Ісаак та Яків 22-23

1 Та й славних мужів похвалімо – батьків наших за родами. 2 Багато слави придав їм Господь: велич свою явив споконвіку. 3 Вони панували у царствах своїх, ще й подвигами були вони славні; розумні своїми порадами, вони пророцтва оповіщали; 4 рядили народом, спомагаючи порадами і маючи розуміння супроти мудрости народу, – а й словом розумним своєї науки; 5 плекали музику й співи, творили писемні повісті. 6 Мужі багаті й могутні, вони в своїх оселях мирно жили. 7 Усіх їх поважали їхні сучасники, і за життя свого вони хвали зазнали. 8 Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалою згадується. 9 Про деяких же з них згадки немає: вони зникнули, наче б не жили ніколи, а й були вони так, мов ніколи не було їх, – а з ними разом і діти їхні. 10 Та ось бо й мужі милосердні, благодіяння яких не забулись: 11 у потомстві їхнім лишиться – вийшла від них добра спадщина; 12 твердо їхнє потомство при союзі стоїть, а завдяки їм – також і їхні діти. 13 Потомство їхнє лишиться повіки, і слава їхня ніколи не померкне. 14 Їхні тіла поховані в мирі, а ймення їхнє живе у родах. 15 Про мудрість їхню повідатимуть народи, а їм похвалу громада звіщатиме. 16 Енох угодив Господеві, тож його перенесено: ось поколінням зразок каяття. 17 З Ноя був досконалий праведник: у час гніву він оновленням став, – із-за нього лишивсь на землі останок, коли ото був потоп учинився. 18 Вічні союзи з ним укладено, щоб усяке тіло потоп не нищив. 19 Авраам – великий батько багатьох народів: ніхто бо йому не дорівняв у славі. 20 Він дотримав закону Всевишнього, і з ним у союз він увійшов: на тілі його встановив він союз той і в випробуваннях виявився вірним. 21 Тим то він і запевнив його клятвою, що в його потомстві всі народи благословляться, що він його розмножить, мов порох земний, що потомство його, наче зорі, вивищить, що дасть йому спадщину від моря й до моря і від Ріки аж до країв землі. 22 Та й Ісаака також він запевнив – заради Авраама, батька його. 23 Благословення для всіх людей і союз він поклав на Якова голову: благами своїми його скріпив ще й дав йому край у спадщину; розподілив його на частини, почленував його на дванадцять поколінь.

45. Моясей 1-5; Арон 8-22; Пінхас 23-26

1 З нього він вивів милостивого мужа, який серед усіх ласку знайшов, який був і Богові, і людям любий: Мойсея, пам’ять якого – у благословеннях. 2 Учинив його славою до святих подібним, зробив його великим на страх ворогам. 3 Словом його він чуда спинив, перед царями його прославив, доручив йому провід свого народу, а й величі своєї частку йому виявив. 4 Вірного й лагідного, він освятив його, вибравши його з-поміж усіх живих. 5 Свій голос йому почути зізволив, а ввівши його в темную хмару, заповіді дав йому віч-на-віч, закон життя і те, що знати треба, щоб Якова навчати свого союзу, Ізраїля – своїх приписів. 6 Звисочив він і Арона, подібного йому святого, брата його – з коліна Леві. 7 Заключив з ним вічний союз, і надав священство йому в народі, благоліпієм його ущасливив, покрив його світлим одягом; 8 зодягнув його довершеною славою, прикрасив його сану знаками: спідньою одежею, хитоном та наплічником. 9 Оточив його ґранатовими яблуками й багатьма золотими дзвінками навколо, щоб при кожному кроці його видзвонювали, щоб звук їхній чути було у храмі – на спомин синам народу свого; 10 його шати священні – з золота, блавату та з кармазину гаптованої роботи; судовий нагрудник – з об’явленнями правди, витканий з кармазину мистецького виробу, 11 з дорогоцінним камінням, мов печатка, вирізьбленим, оправленим у золото – праці майстра-самоцвітника, – з виритим на пам’ять написом, за числом поколінь Ізраїля. 12 Вінець золотий вклав зверху завою, з відбитою на ньому печаткою посвячення, пишну відзнаку чести художньої роботи, прикрасу – втіху очам. 13 Перед тим ніщо не було таке гарне, і ніколи чужинець не надягав такого, – лише його сини та нащадки його повіки. 14 Жертви його палено суцільно – двічі щоденно, по всякий час. 15 Мойсей його висвятив, святим миром помазав – для нього з того був вічний союз, а й для його потомства, доки триває небо, щоб богослужбу й священодію виконували та іменем його народ благословляли. 16 Він його вибрав з-поміж усіх живих – приносити Господеві жертву, кадило й пахощі приємні на спомин, ще й покутувати за свій народ. 17 Заповідями своїми надав він йому; повновладу над тими постановами законів: давати Якову науку свідоцтв, Ізраїля просвічувати його законом. 18 Чужинці проти нього вчинили повстання і ревнували його в пустині: мужі, що при Датані та Авірамі, ще й ватага Кораха, злослива й гнівлива. 19 Побачив те Господь і того не сподобав, тож були вони знищені в палкім його гніві: він проти них чудо вчинив і вщент їх вигубив полум’ям вогненним. 20 Аронові ж славу він побільшив, отож і надав таку йому спадщину: призначив для нього первоплоди, передусім же зготував хліб для насичення. 21 Тим то й їдять вони жертви Господні, які він дав йому та його потомству. 22 Та в землі народу не має він спадщини, і частка між людом не існує для нього: сам бо він його частка та спадщина. 23 Пінхас, син Єлеазара – третій славою, ревнував бо він в острасі Господньому й твердо стояв, коли народ бунтувався, з шляхетною відвагою душі своєї, – тож для Ізраїля милосердя виблагав.

46. Ісус Навин і Калев 1-10; судді 11-12; Самуїл 13-20

1 Хоробрим у війні був Ісус Навин, що в пророцтвах Мойсеєвим був наступником: він був, згідно з іменням своїм, великим, щоб рятувати його вибранців, щоб відплатити ворогам бунтівливим і щоб Ізраїлеві надати спадщину. 2 Який же був він славетний тоді як, руки піднісши, мечем на міста замахнувся! 3 Хто встоявся перед ним? Він бо вів Господні війни. 4 Хіба ж не його велінням сонце спинилось, і з єдиного дня зробився подвійний? 5 Закликав він до Всевишнього могутнього, як ворог на нього налягав з усіх-усюдів, – і вислухав його великий Господь: камінний град превеликий із неба спустивши. 6 Він кинувся на той ворожий народ і вигубив противників, коли вони спускалися, – щоб народи взнали, яка сильна його зброя і що їхня війна проти Господа була. 7 Він бо йшов слідом за Всемогутнім і за днів Мойсея чинив милосердя – він сам і Калев, син Єфунне, – стояв бо він твердо супроти громади, спромігся народ стримати від гріха і втихомирив лукаве нарікання. 8 Тим то й спаслося їх лише двоє з-поміж шестисот тисяч піхотинців, – щоб у спадщину їх запровадити, в землю, що молоком та медом тече. 9 І Господь надав Калевові сили, яка аж до старощів при ньому лишилась, – тож він і зійшов на верховину землі, яку його потомство одержало в спадщину, 10 щоб зрозуміли сини всі Ізраїля, що ходити Господніми слідами – добре. 11 І судді – кожен із власним іменем, – у всіх у них серце не було віроломне, і не відвернулись вони від Господа: хай же буде пам’ять про них благословенна! 12 Хай розквітнуть їхні кості з їхньої могили, і нехай імення їхнє передасться на синів отих, що прославляться в дітях! 13 Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, царство заснував і помазав князів над своїм народом. 14 Ім’ям Господнім судив він громаду, тож і Господь до Якова навідався. 15 За свою вірність об’явивсь він пророком: промовами довів, що в видіннях він – правдивий. 16 До Господа могутнього він віз-вав, як вороги налягли з усіх-усюдів на нього, – приніс бо в жертву ссуще ягнятко. 17 Отож Господь загримів із неба, в гуркоті великім дав свій голос почути. 18 Він винищив тирських князів і всіх філістимлянських зверхників. 19 А перед часом вічного спочинку засвідчив перед Господом та його помазаником: «Ні від кого не взяв я грошей, ні навіть сандалів пари» – тож ніхто його й не оскаржив. 20 Ба навіть як заснув, то ще пророкував він, передсказавши цареві його кінець: він з-під землі озвався голосом у пророцтві, щоб стерти беззаконність люду.