Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

6.

Хор: 1 Куди пішов твій любий, найкраща між жінками? Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати? Молода: 2 Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати. 3 Я – мого любого й мій любий – мій, він, що пасе отам поміж лілеями. Молодий: 4 Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами. 5 Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують. Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір. 6 Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить. Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує. 7 Немов розрізане надвоє яблуко-граната, твої скроні за твоїм покривалом. 8 Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку, – 9 одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила. Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють: 10 «Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?» 11 В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові. 12 І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.

7.

Хор: 1 Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись! Молодий: Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний? Хор: 2 Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа! Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких. 3 Пупок твій – кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує. Лоно твоє – ворох пшениці, оточений лілеями навколо. 4 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці. 5 Шия твоя, мов вежа із слонокости. Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях. Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску. 6 А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, – цар в її заплітках упіймався. 7 Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах! 8 Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона. 9 Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку! Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук. 10 Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає. Молода: 11 Я – для мого любого, і до мене звернене все його бажання. 12 Ходи, мій любий! Ходім у поле, та заночуймо у селах. 13 Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові. Там обдарую я тебе любов’ю. 14 Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.

8.

Молода: 1 Якби ж то ти був мені братом, що ссав груди матері моєї! Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено. 2 Я повела б тебе, я привела б тебе у дім матері моєї; ти мене навчав би. Я б тебе напоїла вином пахучим, солодким суслом моїх гранатових яблук. 3 Ліва рука його під головою в мене, а права мене обнімає. Молодий: 4 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, не будіть, не розбуджуйте моєї любої, покіль вона того не схоче. Хор: 5 Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись? Молодий: Під яблунею я збудив тебе; там тебе зачала твоя мати, там зачала та, що тебе породила. 6 Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її – вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє. 7 Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої. Закінчення: 8 Є в нас сестричка невеличка, грудей вона не має. Що нам робити з нашою сестрою, як прийдуть старости до неї? 9 Як вона – мур, збудуймо на ньому башту срібну. Як вона – двері, ми зробимо для них кедрові стулки. 10 Я – мур, і мої груди мов ті башти, тоді в його очах я була мов та, що знайшла спокій. 11 Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні. Він дав був сторожам той виноградник, і кожний мав принести за плоди з нього по тисячі срібних. 12 Мій виноградник, що мені належить, перед очима в мене. Та тисяча для тебе, Соломоне, а двісті – сторожам його плоду. 13 О ти, що в садах живеш! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути! 14 Втікай, мій любий! Будь, як олениця або оленятко на горах бальзамових.

Книга Мудрости

1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1 Полюбіте справедливість, ви, що правите землею! | Роздумуйте про Господа в правоті | й у простоті серця шукайте його! 2 Його знаходять ті, що його не спокушають, | і він являється тим, що йому не спроневіряються. 3 Думки ж лукаві від Бога віддаляють, | і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних. 4 Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, | ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові. 5 Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає, | відступає від гадок безглуздих | і віддаляється, коли виринає кривда. 6 Мудрість же – дух, що людей любить, | однак, не лишає уст хулителя безкарними; | бо Бог – свідок його нутра, | вірний дослідник його серця, | і чує, що його язик говорить. 7 Дух бо Господній наповнює всесвіт | і – як Вседержитель – знає кожне слово. 8 Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе, | і не мине його караюча справедливість. 9 Безбожного задуми підуть під розслід, | слів його гомін до Господа долине, | щоб покарати його беззаконня; 10 бо ревниве вухо все чує, | і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться. 11 Тож бережіться пустого нарікання | і здержуйте язик від обмови, | бо і потаємне слово не перейде гладко» | і брехливі уста погублять душу. 12 Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім | і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. 13 Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14 Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу – спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає, 15 бо справедливість – безсмертна. 16 А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають | і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, | тому вони варті, щоб належати до неї.

2. Безбожні – про життя 1-5; вони жадні насолоди 6-9; утискають праведника 10-20; помиляються 21-24

1 Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду. 2 Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим – віддих у наших ніздрях, | а думка – іскра, коли б’ється наше серце. 3 Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт. 4 І наше ім’я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита. 5 Наш вік – тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто. 6 Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва. 7 Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт! 8 І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли! 9 Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля. 10 Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого! 11 Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне. 12 Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання; 13 гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає. 14 Він – утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього. 15 Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька. 16 Для нього ми – та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька. 17 Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець. 18 Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників. 19 Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість. 20 Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.» 21 Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила. 22 Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних. 23 Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. 24 А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

3. Доля праведних і безбожних

1 Душі праведних у руці Божій, | і мука не спіткає їх. 2 Очам безумних видалось, що вони вмерли, | і їхнє переставлення вважано за нещастя, 3 а відхід їх від нас – за згубу, | вони однак – у мирі. 4 Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, | надія їх повна безсмертям; 5 вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, | бо Бог їх досвідчив | і знайшов їх достойними себе. 6 Він випробував їх, як золото в горнилі, | і прийняв їх, як жертву всепалення. 7 В час їхніх відвідин вони засяють | і, немов іскри по стерні, розбіжаться. 8 Правитимуть народами й володітимуть племенами, | а Господь царюватиме над ними повік. 9 Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду, | і вірні в любові перебуватимуть при ньому, | бо ласка й милосердя – для вибранців його. 10 А на безбожних, за їхні думки, надійде кара, | за те, що праведником нехтували й від Господа відпали. 11 Бо той, хто легковажить мудрість і повчання, – нещасний, | і марна його надія, і труди безкорисні, | та й діла без пожитку. 12 Жінки в них безглузді, | діти їхні погані, | рід їхній проклятий! 13 Щаслива безплідна, яка без плями, | яка не знала гріховного ложа | вона під час відвідин душ одержить плід свій. 14 І скопець, що власноручно не вчинив беззаконня | і що не мав лихих думок супроти Господа, | – йому буде дана за вірність особливіша ласка | і миліша частка в Господнім храмі. 15 Бо плід добрих трудів – славний, | корінь обачности – нетлінний. 16 А діти перелюбів не розвинуться, | плід, що постав з беззаконного ложа, щезне. 17 Ба й якби довго жили, їх матимуть за ніщоту, | і накінець старість їхня буде безчесна. 18 А як помруть передчасно, не матимуть надії, | ані втіхи у день вироку, 19 важка бо кончина неправедного роду.

4. Чеснота 1-6; про вартість життя праведних та грішних 7-20

1 Краща бездітність із чеснотою, | бо пам’ять про неї безсмертна, | вона ж визнана і в Бога, й у людей. 2 Її наслідують приявну, | а як її не стане, тужать за нею; | у вічності, увінчана, тріюмфально походжає, | – переможниця з змагань у боях бездоганних. 3 Плодюча ж юрба нечестивих не принесе користи; | вони – паросток незаконно вроджених; | не пустять коріння глибоко, | ані не закріпляться на основі непохитній. 4 Ба навіть, коли на якийсь час і виженуть гілляки, | тому що стоять хистко, вітер їх розхитає | і буревій їх викорінить. 5 Ніжне віття буде обламане навколо; | і плід їх безкорисний буде, для споживи не спілий | та нездатний ні до чого. 6 Бо з беззаконних снів зроджені діти | – свідки погані батьків, на суді їх. 7 А праведник, хоч і вмре передчасно, | знайде спокій, 8 бо чесна старість не – в довголітті | і не міряється числом років. 9 Розумність людям – за сивий волос править, | і вік старечий – це життя неосквернене. 10 Він сподобався Богові й він полюбив його, | а що жив між грішниками, то й переніс його. 11 Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду | або щоб хитрість не обманула душі його. 12 Бо чар зла затемнює добро, | і вихор пожадання змінює ум нелукавий. 13 За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, 14 душа бо його Господеві була вгодна, | тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. | Люди ж те бачать, та не розуміють, | їм і на думку не спадає те, 15 що ласка й милосердя – для вибранців його | і опіка – для святих його. 16 Праведник покійний осуджує безбожників живучих; | а юність, яка до досконалости швидко дійшла, | – неправедника багатолітню старість. 17 Бо вони кінець мудрого бачать, | але не розуміють, що Господь вирішив про нього | і навіщо його забезпечив. 18 Бачать і легковажать, | але Господь з них сміятиметься. 19. І після того будуть ганебним трупом, | погордою між мерцями навіки; | бо він стрімголов кине їх, онімілих, стрясе їх аж до самих основ, | і вони будуть знищені до останку; | будуть у болях, | і пам’ять про них загине. 20 В день обрахунку гріхів їхніх, вони прийдуть тремтівши, | і беззаконня їхні, проти них поставили, обвинуватять їх.

5. Праведник та переступник на суді

1 Тоді праведник виступить з великою сміливістю | перед тими, що його гнобили | та його труди ні за що мали. 2 Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим | і здивуються з несподіваного спасіння. 3 Вони, каявшися, скажуть один до одного | і, стогнавши в тривозі духу, промовлять: 4 «Це той, кого ми колись на кпини брали | і на предмет глузування. Які з нас дурні! | Життя його вважали ми за божевілля, | а кончину його – безчестям. 5 Як же то його зараховано до синів Божих | і частка його між святими? 6 Отож – ми збилися з правдивої дороги | і світло справедливости нам не світило, | і сонце для нас не сходило! 7 Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, | проходили через пустині непрохідні, | Господньої ж дороги – ми не пізнали. 8 І що нам допомогла гординя? | Що нам принесло багатство разом з пихою? 9 Усе те, немов тінь, минуло, | немов вістка перелетна. 10 Як судно, що несеться по хвилястій воді, | коли перейде, то й сліду знайти не можна, | ані тропи кіля його у хвилях; 11 або як пташка, яка повітрям пролітає | і по якій годі знайти знак лету: вона б’є крилами легке повітря | і розтинає його із сильним шумом; | вона перелітає ним, розмахуючи крильми, | а потім не знайти знаку її перелету; 12 або як та стріла, що пущена до цілі: | прошите нею повітря вмить сходиться докупи, | так що й не відати, кудою вона пролетіла. 13 Отак і ми – заледве народились, і вже скінчились; | знаку жадної чесноти не можемо показати, | лукавство наше нас поглинуло.» 14 Бо безбожного надія – мов полова, несена вітром, | мов легка піна, що її буря розкидає, | мов дим, що його розвіває вітер: вона проходить, наче спомин про гостя-одноденця. 15 А праведні повіки будуть жити, | і в Господі їхня нагорода; | піклується про них Всевишній. 16 Тому і приймуть вони царство слави | і вінець краси з Господньої руки, | бо він правицею своєю захистить їх, | раменом їх охоронить. 17 Візьме за зброю свою ревність | і озброїть створіння ворогам на відплату. 18 Надягне справедливість, немов панцер, | і накладе, як шолом, суд нелицемірний. 19 Візьме за щит непереможну святість, 20 нагострить, немов меч, гнів суворий; | увесь світ піде з ним у бій проти безумних. 21 Цільні стріли-блискавиці вирушать, | і з хмар, немов з добре нап’ятого лука, полетять до цілі; 22 з метавки гніву жбурне силу граду, | вода у морі проти них залютує, | і ріки затоплять їх безпощадно. 23 Подмух Всесили проти них постане, | і, немов та буря, їх порозвіває. | Так то беззаконня спустошить усю землю, | і лиходійство по валить престоли сильних.

6. Напоумлення володарям 1-11; вартість мудрости 12-21; суть мудрости 22-23

1 Тож слухайте, царі, і розумійте! | Навчіться, ви, що правите аж по край світу! 2 Вважайте, ви, що верховодите безліччю, | та пишаєтеся юрбою народів ! 3 Це бо Господь дав вам владу, | від Всевишнього – зверхність; | він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить. 4 А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості, | ані закону не пильнували | ані за Божою волею не чинили, – 5. він страшно й швидко нападе на вас, | бо суд на вельмож суворий буде. 6 Малим прощають з милосердя, | а сильних – сильно покарають. 7 Бо Владика всіх ні перед ким не відступає. | Він не вважає на великість, | бо створив великого і малого, | і однаково піклується усіма, – 8 та могутніх чекає суворе слідство. 9 До вас, отже, володарі, слова мої, | щоб ви навчились мудрости та не провалились; 10 бо ті, що свято зберігають святощі, освятяться, | і ті, що їх навчилися, знайдуть оборону. 11 Тож прагніть моїх слів, | любіть їх, і вони повчать вас. 12 Мудрість пресвітла й нев’януща, – легко ті її лицезрять, які люблять її, | і знаходять її ті, які її шукають. 13 Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати. 14 Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: | сидьма її застане під дверима своїми. 15 Над нею роздумувати – обачности вершина. | Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде. 16 Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, | і на стежках з’являється їм приязно | та йде назустріч кожній їхній думці. 17 Бо її початок найвірніший – то бажання поучення, | а дбання про поучення – то любов до неї, 18 а любов – це зберігання її законів, | а послух законам – це запорука безсмертя; 19 безсмертя ж робить нас близькими до Бога: 20 тож бажання мудрости веде до царювання. 21 Отож, володарі народів, якщо престоли й берла вам любі, | шануйте мудрість, щоб вам навіки царювати. 22 Що таке мудрість і як постала вона, я оповім, | не сховаю від вас таємниці. | Від самого початку я розсліджу, | виведу на яв знання про неї | і з правдою не розминуся. 23 Та з заздрістю заїлою на шлях не стану, | вона бо з мудрістю нічого спільного не має. 24 Велика кількість мудрих – спасіння світу, | і цар розумний – добробут народу. 25 Отож, повчайтеся моїми словами: | воно вам на користь вийде.

7. Як Соломон дійшов до мудрости 1-21; означення мудрости 22-30