Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

9. Перед смертю доля всіх однакова 1-6; використовування благ 7-10; будучність невідома 11-15; мудрість 16-18

1 Усе це я розважив у моїм серці й зрозумів, що праведні й мудрі та й діла їхні в руці Божій. Не знає чоловік, чи він любови, чи ненависти вартий: усе перед ними – марнота. 2 Усе однаково всім приходить; однака доля: праведному та безбожному, доброму й чистому та нечистому; тому, хто приносить жертви, й тому, хто їх не приносить. Однаково і доброму і грішникові, і тому, хто клянеться, і тому, хто боїться клятви. 3 Це ж бо й біда в усьому, що діється під сонцем, що доля однакова для всіх та що серце людське повне злоби, і безум у їхньому серці, покіль віку їхнього; а потім – до мертвих! 4 Поки хто належить до всіх живих, має ще надію: бо ліпший живий пес, ніж лев мертвий. 5 Живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають; нема їм більш уже заплати, пам’ять бо про них забулась. 6 Любов їхня, ненависть їхня, ревнощі їхні – усе вже пропало: вони не матимуть повіки участи ні в чому, що діється під сонцем. 7 їж отже хліб весело, пий вино щасливим серцем, бо Бог благословив уже твоє діло. 8 Хай завжди буде на тобі одежа світла, і олія хай не сходить з голови твоєї. 9 Живи собі весело з жінкою, що її любиш, усі дні життя марноти твоєї, яку Господь дав тобі під сонцем, бо всі дні марноти твоєї – це твоя частка в житті й у твоїй праці, якою трудишся під сонцем. 10 Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш, бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости. 11 Знову зауважив я під сонцем, що не все швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а вчені осягають ласку, і що час недолі всіх їх спіткає. 12 Чоловік свого часу не знає: немов ті риби, що ловляться у вражий невід, або як птахи, що заплутуються в сильце, так само й люди потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька. 13 Бачив я ще й таку мудрість під сонцем, і вона мені великою здалася: 14 було собі якесь маленьке місто, і людей у ньому було мало. Прийшов під нього великий цар, обліг його і висипав вали високі проти нього. 15 Аж ось знайшовся в ньому чолов’яга, бідний, але мудрий; і мудрістю своєю врятував те місто, але ніхто і не згадав. отого бідолахи. 16 І я сказав: Мудрість ліпша, ніж сила, та, проте, мудрість бідного в погорді, і слів його не хочуть слухати. 17 Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів. 18 Мудрість ліпша від військової зброї. Одна хиба нищить багато добра.

10. Похвала мудрості 1-7; різні випадки буденного життя 8-11; мова дурних 12-15; поміркованість і второпність 16-20

1 Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь. 2 Серце мудрого праворуч нього, а серце дурного – ліворуч. 3 Ледве він пуститься в дорогу, йому забракне духу, і всі кажуть: Дурень! 4 Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця: бо лагідність виліковує провин багато. 5 Є зло, що бачив я під сонцем, промах, що від володаря походить: 6 безумному дають гідності високі, обдаровані ж мусять унизу сидіти. 7 Бачив я рабів верхи на конях і князів, що як раби йдуть пішки. 8 Хто копає яму, сам упаде до неї. Хто валить мур, того вкусить гадюка. 9 Хто вириває каміння, може надірватись. Хто коле дрова, наражується на небезпеку. 10 Притупиться сокира, й не наточиш вістря, мусиш напружувати сили, та мудрість дасть перевагу. 11 Як укусить незаговорена гадюка, не допоможе й той, хто вміє заговорювати. 12 Слова з уст мудрого – ласка, а уста дурня його гублять. 13 Початок слів уст його – дурниці, а кінець його бесіди – безглуздя. 14 Дурний завжди говорить: Людина не знає того, що буде, і те, що настане після неї, хто їй звістить? 15 Праця дурного втомлює його, бо він і не знає, кудою податись до міста. 16 Горе тобі, о краю, коли твій цар – хлопчина, а князі твої їдять від ранку! 17 Щасливий ти, о краю, коли твій цар шляхетний, і князі твої їдять у пору, як мужі, а не як п’яниці. 18 З-за лінощів хилиться сволок, і з-за недбальства рук протікає хата. 19 Бенкет справляють, щоб посміятись, і вино життя розвеселяє. За гроші все можна мати. 20 Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу, бо небесне птаство рознесе голос, і пернаті оповістять ту мову.

11. Обачність потрібна 1-6; життєва радість 7-10.

1 Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову. 2 Паїв зроби сім або й вісім, бо ти не знаєш, яка біда скоїться над землею. 3 Як хмари дощу повні, то виливаються на землю. Чи дерево впаде на південь, чи на північ, воно лежатиме на місці, де впало. 4 Хто пильнує вітру, сіяти не буде; хто дивиться на хмари, жати не буде. 5 Так само, як не знаєш, яка дорога вітру, ані як ростуть кості у вагітної утроби, так само ти не знаєш і діл Бога, що все робить. 6 Зранку засівай твій засів, а й увечері не давай твоїй руці спочинку, бо ти не знаєш, чи це, чи те пощастить, або чи те і це так само добре буде. 7 І світло солодке, і весело очам дивитися на сонце! 8 Навіть коли б хтось прожив багато років, хай усіма ними веселиться, але хай тямить про дні мороку, бо буде їх чимало. Все, що приходить – марнота. 9 Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва; іди куди тебе тягне твоє серце, за тим, що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить. 10 Гони тугу з твого серця й віддали від себе лихо; але і молодість і чорний волос – марнота.

12. Старість 1-9; Закінчення 10-14

1 Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодости, перше, ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: Вони мені не довподоби; 2 перш, ніж померкне сонце й світло, місяць і зорі, і насунуть по дощі знов хмари; 3 тоді, як затремтять сторожі дому, і позгинаються мужі хоробрі, і ті, що мелють, кинуть молоти, бо їх мало, і потемніють ті, що виглядають у вікна, 4 і зачиняться на вулицю двері, і притихнуть жорна; замовкне голос пташки, і припиняться пісні; 5 коли здійматись угору буде страшно, ба й на дорогу буде лячно вийти; і дерево цвістиме мигдалеве, і сарана стане тяжкою, і каперс висиплеться, – бо людина відходить до своєї вічної домівки, і плакальники вже по вулиці вештаються; 6 перш, ніж порветься срібна нитка, і золота плящинка розіб’ється, і трісне глечик над водою, колесо поломиться коло криниці, 7 і порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що його він дав. 8 Марнота марнот, каже Когелет, геть усе марнота. 9 Та опріч того, що Когелет був мудрий, він навчав ще й людей знання; він зважив, дослідив і уклав багато приповісток. 10 Когелет старався дібрати вирази гарні, й вірно списав слова правди. 11 Слова мудрих – як остроги, як гострі цвяхи; їх дав тільки один пастух. 12 Що понад це, мій сину, ось тобі осторога: писанню численних книг кінця немає, а багато науки втомлює тіло. 13 Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей його пильнуй, бо в цьому вся людина. 14 Усі бо діла Бог приведе на суд: усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе.

Пісня Пісень

1.

1 Пісня пісень Соломона. Молода: 2 Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша. 3 Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро – твоє ім’я; Тому дівчата тебе люблять. 4 Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити! 5 Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети. 6 Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не стерегла виноградника мого власного. 7 Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів. Хор: 8 Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших. 9 Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба! 10 Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя – в намисті. 11 Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками. Молода: 12 Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. 13 Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. 14 Гроно кипрове – любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді. Молодий: 15 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої – голубки. Молода: 16 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша – сама зелень. Молодий: 17 Трями наших домів – із кедру, а наші бантини, – з кипарису.

2.

Молода: 1 Я – нарцис шаронський, лілея на долині. Молодий: 2 Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками. Молода: 3 Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами! У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню. 4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов – стяг його надо мною. 5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю. 6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.

Молодий: 7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. Молода: 8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче. 9 Мій любий – немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає. 10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна! 11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. 12 Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. 13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! 14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.» 15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту. 16 Мій любий – мій, а я його, – його, що пасе між лілеями. 17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!

3.

1 На моїм ліжку вночі шукала я того, кого серце моє любить. Шукала – не знайшла його. 2 Встану, обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала – не знайшла я його. 3 Сторожа мене зустріла, що ходить круг міста. Чи бачили ви того, кого серце моє любить? 4 Ледве повз них пройшла я і знайшла того, кого любить моє серце. Схопила я його й не пустила, аж поки не ввела в дім матері моєї, у покій тієї, що мене зачала. Молодий: 5 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами та ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. 6 Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких? 7 Ось Соломонові носилки; шістдесят витязів кругом них, з-між витязів Ізраїля добірних. 8 Усі вони спритно мечем орудують, вправні до бою. В кожного меч при боці задля нічних нападів. 9 Намет весільний собі спорудив цар із дерева ливанського. 10 Стовпи його спорудив він зі срібла, із золота – його склепіння, сидіння його із пурпуру, а всередині виложений він любов’ю – від дочок єрусалимських. 11 Вийдіть, дочки сіонські, й гляньте на царя у вінці, що ним вінчала його мати у день його заручин, у день утіхи його серця.

4.

Молодий: 1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої – голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір. 2 Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять. Кожний з них має свою пару, ані одному її не бракує. 3 Немов кармазинова стьожка, твої губи й твоя бесіда мила. Немов розрізане надвоє яблуко гранатове – твої скроні, за твоїм покривалом. 4 Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв. Тисяча щитів на ній повисло, усе зброя відважних. 5 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці, які серед лілей пасуться. 6 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок. 7 Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі! 8 Ходи з Ливану, о дружино! Ходи, прилинь з Ливану; Поглянь з Амана-верховини із верховини Сеніру та Хермону – з барлогів лев’ячих, з гір леопардових. 9 Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста! 10 Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино! Які ж бо твої любощі хороші! Понад вино! І запах твоїх пахощів понад усі бальзами. 11 З уст твоїх крапле медом, о дружино, мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат, немов запах Ливану. 12 Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю. 13 Твої протоки зрошують сад гранатовий, де овочі препишні, квітучий кипр та троянди. 14 Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні. Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші. 15 Ти джерело садів, криниця води живої; потоки, що з Ливану ринуть! 16 Здіймись, північний вітре! Прилинь і ти, південний! Повій на сад мій, щоб його запахи рознеслись! Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні.

5.

Молодий: 1 Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі! Молода: 2 Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель.» 3 Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити? 4 Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. 5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві. 6 Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене. 7 Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури. 8 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю! Хор: 9 Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш? Молода: 10 Мій любий білий та рум’яний, його з десяти тисяч розпізнати. 11 Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон. 12 Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають. 13 Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його – лілеї, що крапають міррою дорогоцінною. 14 Руки його – золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його – брили слонокости, сафірами вони вкриті. 15 Ноги його – стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний – мов оті кедри. 16 Розмова його – самі солодощі, увесь він – розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!