Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітісла і до Ухала: 2 Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене. 3 Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю. 4 Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім’я? І яке ім’я його сина, | якщо ти знаєш? 5 Кожне слово Боже випробуване; | він – щит для тих, що в нього захисту шукають. 6 До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме. 7 Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я: 8 неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба, 9 щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: “Хто Господь?” | – або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого. 10 Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним. 11 Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї; 12 є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого; 13 є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять; 14 є виродки, що в них, неначе мечі – зуби, | немов ті ножі – ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих. 15 П’явка дві дочки має: “Давай! Давай!” | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: “Досить”. 16 Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: “Досить!” 17 Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | – око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята. 18 Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію: 19 дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини. 20 Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: “Я нічого злого не зробила!” 21 Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може: 22 раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу; 23 нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині. 24 Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих: 25 мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси; 26 борсуки – народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають; 27 сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить; 28 павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває. 29. Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять: 30 лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає; 31 півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає. 32 Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою. 33 Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31. Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31

1 Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати: 2 Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць? 3 Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять. 4 То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п’янких напоїв! 5 Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені. 6 Дайте п’янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко; 7 нехай п’є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе. 8 Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель. 9 Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи. 10 Жінку цнотливу – хто її знайде? | Ціна її вища над перлини! 11 Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку. 12 Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї. 13 Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками. 14 Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить. 15 Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. 16 До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. 17 Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи. 18 Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне. 19 Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено. 20 Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку. 21 Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно. 22 Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра – її одежа. 23 Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю. 24 Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє. 25 Сила й гідність – її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня. 26 Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї. 27 Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши. 28 Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє. 29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх. 30 Краса – річ оманлива, врода – марна; | жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна! 31 Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

Проповідник

1. Пролог 1-11; марність людського знання 12-18

1 Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі. 2 Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот – геть усе марнота. 3 Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? 4 Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. 5 Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити. 6 Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів. 7 Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову. 8 Усякі речі втомлюють людину, а чому – ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим. 9 Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем. 10 Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» – то воно вже давно було у віках, які були перед нами. 11 Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, – не згадають про них ті, що прийдуть опісля. 12 Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. 13 Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися. 14 Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром. 15 Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити. 16 Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання. 17 Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром, 18 бо у великій мудрості – велика журба, хто додає знання, додає страждання.

2. Марність людських змагань, багатств, утіх та приємностей 1-23; усе добро від Бога 24-26

1 Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота. 2 Про сміх я сказав: Він безумний! – а про радість: Яка з неї користь? 3 Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього. 4 Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників, 5 розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового. 6 Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати. 7 Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі. 8 Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду. 9 Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені. 10 Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду. 11 Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе – марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того хористи під сонцем. 12 Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось. 13 І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь. 14 «Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась. 15 І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота, 16 бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає! 17 І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром. 18 І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені. 19 А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж – марнота. 20 Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем. 21 Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, – це теж марнота й велике зло. 22 Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем? 23 Усі бо його дні лише біль, мука – його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота. 24 Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить. 25 Бо хто може їсти й пити без нього? 26 Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром.

3. Мудрість неспроможна вирішити життєвих загадок 1-15; безправ’я на світі 16-22

1 Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 2 час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 3 Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 4 Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 5 Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 6 Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 7 Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 8 Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир. 9 Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться? 10 Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались. 11 Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця. 12 Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра поки віку його. 13 А й те: чи їсть, чи п’є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це – дар Божий. 14 Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти; Бог робить так, щоб його боялись. 15 Те, що є, – давно вже було, а те, що має бути, – вже є; Бог же викликає минуле. 16 Бачив я ще й таке під сонцем: на місці правосуддя – кривда; на місці справедливости – беззаконня. 17 Я мовив у моїм сеоці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок. 18 Я мовив про людей у моєму серці: Бог випробовує їх, щоб показати, що самі собі вони – скотина. 19 Бо доля людей і доля тварин – одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті, і один дух у всіх них; людина нічим не ліпша від скотини, бо усе – марнота. 20 Усе прямує до одного місця; все з пороху постало і все повертається у порох. 21 Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу? 22 Я побачив, що нема нічого кращого для чоловіка, як радіти своїми ділами; така бо його доля; бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?

4. Утиски 1-3; поміркованість 4-6; користі спільноти 7-12; запобігання ласки в людей – марнота 13-17

1 І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів – насильство, а втішника немає. 2 І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть, 3 а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем. 4 Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність – то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром. 5 Дурний складає руки і їсть власне тіло. 6 Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром. 7 Бачив я ще й іншу марноту під сонцем. 8 Людина собі самотня, нікого другого не має; ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством. Для кого я працюю та позбавляю себе щастя? Це теж лиш марнота й лихий клопіт. 9 Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці. 10 Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести. 11 Так само, як лежать удвох – їм тепло; одному ж як загрітись? 12 Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься. 13 Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради; 14 він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим. 15 Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати. 16 Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів; та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді. Це теж марнота й гонитва за вітром. 17 Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий. Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви; вони бо не знають, що вони зло чинять.

5. Поміркована бесіда 1-2; про обітниці Богові 3-6; князі та царі 7-8; марнота багатства 9-16; треба користуватися з благ, бо вони – дари Божі 17-19

1 Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом, бо Бог на небі, а ти на землі: тим слів твоїх нехай буде мало. 2 Від багатьох клопотів походять сни, а від сили слів – дурні розмови. 3 Коли ти обречешся обітом перед Богом, не гайсь його виконати: Бог бо не любить дурнів; що обіцяв ти, те виконай. 4 Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати. 5 Не давай твоїм устам уводити тебе в провину і не кажи перед посланцем: це сталось, мовляв необачно, – щоб Бог не розгнівивсь на твоє слово і діло рук твоїх не знищив. 6 Бо де багато снів і де багато слів – там марнота. Ти ж бійся – Бога. 7 Як побачиш у якійнебудь країні, що вбогого гноблять та ґвалтують суд і правду, то не дивуйся тому, бо над високим чатує вищий, а над ними ще вищий. 8 Користь для краю в усьому – цар, який дбає про оброблені поля. 9 Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має. Це теж марнота. 10 Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима? 11 Солодкий сон робітника, чи з’їсть багато він, а чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути. 12 Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду. 13 І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого. 14 Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою. 15 Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер? 16 Та ще й до того увесь свій вік провів у темряві, в журбі, у великім гніві, у болях та досаді. 17 Ось що я визнаю за добре, за слушну річ для людини: їсти й пити та заживати собі добра з усієї праці, якою людина трудиться під сонцем за час свого життя, що Бог дає їй: така бо вже її доля. 18 Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, – і це дар Божий. 19 Такий не згадує багато про дні свого життя, бо Бог займає його радістю свого серця.

6. Багатства не можуть дати щастя 1-7; життєвих загадок не розгадати 8-12

1 Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину: 2 дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати. Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо. 3 Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, – то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього: 4 бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім’я повите темрявою. 5 Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому. 6 Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, – хіба ж не всі в одне простують місце? 7 Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати. 8 Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити? 9 Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати. Та й це теж марнота й гонитва за вітром. 10 Те, що існує, ім’я його вже було висловлене; відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий. 11 Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині? 12 Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить? Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?

7. Правила життя 1-14; золота середина 15-18; вартість мудрости 19-22; мудрість людей обмежена 23-25; розбещена жінка 26-29

1 Ліпше добре ім’я, ніж дорога олія, і день смерти, ніж день народження. 2 Ліпше йти у дім, де плачуть, ніж у дім, де бенкетують, бо такий кінець кожного чоловіка, і живучий приймає це до серця. 3 Ліпше смуток від сміху, бо від смутного виду добрим стає серце. 4 Серце мудрого у домі смутку, серце ж дурня в домі радости. 5 Ліпше слухати догану мудрого, ніж пісні дурнів, 6 бо як тріскання тернини під казаном, так сміх дурного. Це теж марнота. 7 Насильство чинить мудрого дурним, а подарунки псують серце. 8 Ліпший кінець справи, ніж її початок. Ліпше покірний духом, ніж гордовитий. В біді чи гаразді – будь рівнодушний. 9 Не спішись до гніву духом, бо гнів гніздиться в серці дурнів. 10 Не кажи, що часи колишні були ліпші, ніж теперішні, бо то не мудрість піддала тобі це питання. 11 Ліпша мудрість, ніж спадщина: вона корисна тим, що бачать сонце. 12 Під захистом мудрости, як під захистом грошей; а перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто її має. 13, Розглянь уважно діло Боже: хто бо може випростати те, що він скривив? 14 У день щастя будь щасливий, а в день нещастя розважай: Бог однаково створив і цей і той, щоб ніхто не міг дійти, що буде після нього. 15 Усе я бачив за днів моєї марноти: і праведника, що у своїй праведності гине, і безбожника, що у своїй безбожності довгий вік тягне. 16 Не будь надмірно справедливим, ані занадто мудрим: чого б тобі себе губити? 17 Не будь надто злим, і не будь дурним: чого б тобі не у свій час вмирати? 18 Добре, коли триматимеш одне та й другого з рук не пустиш, бо хто боїться Бога, тому одне й друге поталанить. 19 Мудрість дає мудрому більше сили, ніж десять старшин у місті. 20 Нема на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши. 21 Не вважай на кожне слово, що говорять, щоб не почути тобі часом, як власний твій слуга тебе проклинає. 22 Сам бо добре знаєш, як часто ти також проклинав інших. 23 Усього того я досвідчивсь мудрістю. Я мовив: Хочу бути мудрим! Та це було для мене недосяжне. 24 Далеко те, що було, глибоко, преглибоко – хто його знайде? 25 Я звернувся моїм серцем до того, щоб довідатись, вислідити й розшукати мудрість та розум; і я спізнав, що нечестивість є безумство і дурнота – божевілля. 26 І я дізнався, що жінка гіркіша від смерти, що її серце – тенета й петлі, а її руки – пута. Хто Богові вгоден, той вирветься від неї; а грішник ускочить у її руки. 27 От що знайшов я, каже Когелет, прикладаючи одне до одного, щоб знайти оцінку речей. 28 Її моя душа шукає й досі, та не находить: на тисячу знайшов я одного чоловіка, а жінки між усіма я не знайшов ні одної. 29. Лише оце, бач, ізнайшов я, що Бог сотворив людину прямодушною, вона ж стала шукати вигадок.

8. Послух владі 1-9; несправедливість на світі 10-17

1 Хто знає пояснення речей, як той мудрий? Мудрість людини освітлює її обличчя і відмінює суворість її виду. 2 Чини волю царя і це з-за присяги перед Богом. 3 Не квапся відійти від нього; в погану справу не втручайся, бо він що схоче, зробить. 4 Бо слово царя могутнє. Хто зважиться йому сказати: «Що чиниш?» 5 Хто береже наказ, той не дізнає лиха; серце мудрого час і суд розрізняє. 6 На всяку бо річ є час і суд, і лихо, що над чоловіком висить, тяжке, 7 бо він не знає, що буде; хто йому скаже, як воно настане? 8 Ніхто не має влади над вітром, щоб стримати його, і ніхто не має влади над днем смерти. Від бою відпустки немає, і зло не вирятує того, хто його коїть. 9 Усе це я бачив, прихиляючи увагу до всього, що діється під сонцем, у час, коли людина панує над людиною – їй на шкоду. 10 Бачив я далі, що грішників ховали, і вони входили до спочинку, а ті, що чесно чинили, відходили далеко від святого місця, і їх у місті забували. Це теж марнота. 11 Що вирок над лихим учинком не виконується швидко, тим то серце людське й повне бажання чинити зло. 12 І хоча б грішник сто раз чинив зло, і то довго, однак я знаю добре, що щасливі будуть ті, що бояться Бога, власне тому, що вони його бояться. 13 Безбожному ж не буде щастя, і мов тінь проминуть його дні, бо не боїться Бога. 14 Є й така марнота, що діється на землі: праведним стається те, що заслужили своїми вчинками безбожні, а безбожним трапляється те, що заслужили своїми вчинками праведні. Я сказав: І це теж марнота. 15 І я почав хвалити радість, бо нема щастя для чоловіка під сонцем, як їсти, пити й веселитись, і щоб це супроводжувало його при його праці за час його віку, який Бог дав йому під сонцем. 16 Коли я спрямував мій розум на те, щоб спізнати мудрість та щоб додивитись на справи, які діються на землі, – бо ні удень, ані вночі не бачать сну очі – 17 тоді побачив я, розглянувши всі діла Божі, що ніхто не може збагнути діл, які діються під сонцем. Як би чоловік не силкувався, не може їх дослідити. Та й мудрий теж, навіть коли думає, що знає, не може їх дослідити.