Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Вино – зрадливе, п’янкі напої – буйні; | кожен, хто кружляє їх, – нерозумний. 2 Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі. 3 То честь для чоловіка – сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку. 4 Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого. 5 Води глибокі – задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти. 6 Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде? 7 Хто ходить у своїй невинності правдиво, | – щасливі його діти після нього! 8 Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє. 9 Хто може сказати: “Я очистив моє серце, | я – чистий від гріха мого?” 10 Дві ваги та дві міри, | – огидне Господеві одне й друге. 11 Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки. 12 Вухо, що чує, й око, що бачить, | – Господь створив одне й друге. 13 Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом. 14 “Недобре, – недобре!” – каже, хто купує; | а як відійде – не нахвалиться. 15 Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса – уста розумні. 16 Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього. 17 Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно. 18 Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну. 19 Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся. 20 Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі. 21 Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне. 22 Не говори: “Відплачу лихом!” | – звірся на Господа, і він тебе врятує. 23 Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива – річ недобра. 24 Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу ? 25 Це сіть людині – необачно казати: “Посвячене”, | а по обіті – розмірковувати. 26 Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить. 27 Господній світич – дух людини, | що вивідує всі глибини серця. 28 Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий. 29. Слава молодих – їхня сила; | старих окраса – їхній сивий волос. 30 Побиття аж до крови – лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.

21. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1 В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки: | він його, куди хоче, повертає. 2 Всі путі прості у власних очах людини; | Господь же серця важить. 3 Чинити справедливість і суд – | ліпше в очах Господніх, аніж жертва. 4 Гордий погляд і бундючне серце | – ґрунт для гріха безбожних. 5 Задуми трудящого змагають до користи, | а кожен поквапний зазнає нестатків. 6 Надбання скарбів язиком брехливим | – марна пустота, що веде до смерти. 7 Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити. 8 Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки – праві. 9 Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті. 10 Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки. 11 Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку. 12 Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя. 13 Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде. 14 Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець – лють запеклу. 15 Чинити правосуддя – праведному радість, | а лиходіям жах. 16 Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати. 17 Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє. 18 Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий – на викуп праведних. 19 Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною. 20 В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує. 21 Хто йде за справедливістю й милосердям, | – знайде життя й повагу. 22 Мудрий вдирається в місто хоробрих | і валить твердиню, на яку вони покладалися. 23 Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу. 24 Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою. 25 Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи. 26 Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого. 27 Жертва злих – гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять. 28 Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово. 29. Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки. 30 Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради. 31 Коня готують на день бою, | але від Господа перемога.

22. Соломонові приповідки (продовження) 1-16; притчі мудрих 17-29; і гл. гл. 23-24

1 Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість – ніж срібло та золото. 2 Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох. 3 Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі – й зазнають кари, 4 Нагорода за покору – острах Господній, | багатство, слава й життя. 5 В лукавого глоди та сильця на дорозі; | хто береже душу свою, той від них далекий. 6 Наставляй малого на добру путь, | – навіть як постаріється, не зверне з неї. 7 Над бідними багач панує; | боржник – рабом у позичальника. 8 Хто сіє кривду – пожне лихо | і бич його гніву поб’є його. 9 Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному з свого хліба. 10 Прожени насмішника геть, і незгода відійде, | і втихомиряться спори та зневаги. 11 Господь любить чисте серце, | хто має на устах у себе ласку, тому цар другом. 12 Господні очі зберігають того, хто науку має; | слова ж зрадливого він у ніщо обертає. 13 Ледащо каже: “Он лев надворі, | посеред вулиці мене вб’є.” 14 Уста чужих жінок – глибока яма; | на кого Господь прогнівався, той туди впаде. 15 Дурнота впилася дитині в серце, | але навчальна різка прожене її геть від неї. 16 Убогого гнітити – його збагачувати, | багатому давати – робити його бідним. 17 Прихили вухо та слухай слова мудрих, | приверни твоє серце, щоб їх збагнути, 18 бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі; | нехай разом установляться на устах у тебе. 19 Щоб у Господі було твоє довір’я, | я об’явлю їх тобі нині, – власне тобі. 20 Чи я тобі не писав тричі | про раду та науку, 21 щоб ти спізнав певність слів правдивих, | щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають? 22 Не грабуй убогого тому, що він убогий, | і не натискай злиденного при брамі. 23 Господь бо боронитиме їхні справи | і забере життя в тих, що їх ограбують. 24 З гнівливим не дружися, | з гарячим не заводься, 25 щоб не навчився й сам стежок їхніх, | щоб не поклав петлю на свою душу. 26 Не будь як ті, що зобов’язуються, | що за довги ручаться; 27 як не матимеш чим заплатити, | чому б він мав твою постіль брати від тебе? 28 Не пересувай межі древньої, | що твої батьки провели. 29. Чи ти бачив спритного у своїй роботі? | Такий стоятиме перед царями, | він не буде на послугах у темних.

23. Притчі мудрих гл. гл. 23-24

1 Коли сядеш їсти з вельможею, | добре вважай на те, хто перед тобою, 2 і поклади собі ножа на горло, | коли ти надто ласий. 3 На ласощі його не надься: | то оманлива страва. 4 В багатство не силкуйся вбиватись; | покинь думати про нього. 5 Подивишся на нього, а його вже немає, | бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо. 6 Не їж хліба із скнарою, | на його ласощі не надься, 7 бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці: | “їж, пий!” – він тобі скаже, | та його серце не з тобою. 8 Шматок, що з’їв, ти повернеш, | і слова твої солодкі втратиш. 9 Не говори до вух дурному, | бо він зневажить мудрість слів твоїх. 10 Не пересувай межі древньої, | і не вдирайся в поля сирітські, 11 бо їх заступник сильний; | він захистить їхнє діло супроти тебе. 12 Прихили твоє серце до навчання, | і твої вуха до слів науки. 13 Не щади для хлопця картання: | не умре бо, як битимеш його різкою. 14 Ти битимеш його різкою | – і врятуєш його душу від Шеолу. 15 Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти, 16 і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі. 17 Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно, 18 бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна. 19 Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву). 20 Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м’ясом, 21 бо п’яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи. 22 Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька. 23 Придбай правду й не продавай її, | – мудрість, навчання й розум. 24 Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти. 25 Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила. 26 Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують, 27 бо блудниця – то глибока яма, | вузька криниця – чужинка. 28 Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить. 29. У кого: “Ой” – у кого: “Ой, леле”? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні? 30 У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче. 31 Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється. 32 Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка. 33 Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити; 34 і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі. 35 “Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!”

24. Притчі мудрих гл. гл. 23-24

1 Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства, 2 бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо. 3 Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють; 4 знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном. 5 Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу, 6 бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш; | і в багатьох дорадниках – перемога. 7 Для дурня мудрість недосяжна, як коралі: | уст своїх при брамі він не відчинить. 8 Хто намислив зло чинити, | того назвуть провідником лукавства. 9 Дурного думка – гріх; | глузливий – для людей осоружний. 10 Як ти в біді піддався, | то мала сила в тебе. 11 Рятуй тих, що на смерть тягнені, | і від засуджених на страту не відступай. 12 Якщо ти скажеш: “Таж я про це не знав!” | – то хіба той, хто серця важить, не розуміє того, | і той, хто наглядає за тобою, цього не знає? | Хіба він кожному не відплатить за його вчинками? 13 Їж мед мій сину, бо то річ добра, | і крижка меду тобі на смак солодка. 14 Знай же ж, що мудрість для душі твоєї. | Як ти її знайшов – маєш майбутнє, | і надія твоя не пропаде. 15 Не зазіхай на праведника хату | і не пустош місця його спочинку. 16 Бо праведний сім раз упаде й знову встане, | а безбожник спіткнеться в нещасті. 17 Як упаде твій ворог, не веселися; | як він спіткнеться, не тішся серцем, 18 а то Господь побачить і буде йому не довподоби, | і відверне гнів свій від нього. 19 Не гнівайся на лиходіїв;| злим не завидуй, 20 бо для лихого немає майбуття, | світильник злих погасне. 21 Мій сину, Господа й царя страхайся; | з бунтівниками не приставай, 22 бо вмить прийде їхня погибель, | і знищення, що йде від обох, хто передбачить? 23 Це теж від мудрих: | вважати на особу на суді – не годиться. 24 Хто злому каже: “Ти праведний”, | того народ клястиме, люди зненавидять. 25 А тим, що судять справедливо, буде добре, | й на них зійде благословення. 26 Той в уста цілує, | хто щирим словом відповідає. 27 Упорай діла твої зовнішні, | і підготуй своє поле, | а вже потім будуй собі хату! 28 Не свідчи на ближнього безпідставно | і не обманюй своїми устами. 29. Не кажи: “Як він мені вчинив, так я йому вчиню; | відплачу кожному за його вчинками!” 30 Ішов я попри поле ледачого, | ; попри виноградник недоумка; 31 дивлюсь – кропивою позаростало, | і будяками зверху вкрилось, | камінна огорожа його розвалилась! 32 Поглянув я та й узяв собі до серця, | позирнув і взяв ось таку науку: 33 “Ще трохи сну, трохи дрімання; | трохи згорнути руки, щоб спочити, – 34 і твої злидні прийдуть наскоком, | нужда твоя – мов чоловік оружний”.

25. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї. 2 Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава – досліджувати слово. 3 Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне. 4 Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд. 5 Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє. 6 Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся. 7 Бо ліпше, коли тобі кажуть: “Вийди сюди”, | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі. 8 Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить? 9 Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй, 10 щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | – і твоя слава не відступить від тебе. 11 Золоті яблучка в оправі срібній, | – слово сказане до речі. 12 Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | – так мудрий докоритель для уважного вуха. 13 Що в жнива сніжна прохолоде | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана. 14 Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами. 15 Довготерплячістю можна правителя переконати; | м’який язик ломить і тверду кістку. 16 Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати. 17 Багато не вчащай до дому друга твогс, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить. 18 Що довбня, меч та стріла гостра, | – те чоловік, який на ближнього ложно свідчить. 19 Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя. 20 Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, – такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю. 21 Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись, 22 бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі. 23 Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний – лице сердите. 24 Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті. 25 Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни. 26 Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому. 27 Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу. 28 Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.

26. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Як літом сніг, а в жнива дощ, | так і дурному почесть не личить. 2 Як пурхне горобець, як ластівка полине, | так незаслужене прокляття пройде. 3 Що батіг на кінську спину, уздечка на осла, | те на дурного ломака. 4 Не відповідай дурному за його глупотою, | щоб і сам ти не став схожий на нього. 5 Відповідай дурному за його глупотою, | щоб він у власних очах не був мудрим. 6 Той підтинає собі ноги, п’є гіркоту, | хто посилає вісті через дурня. 7 Як ноги в кульгавого теліпаються, | так і приповідка в губах дурня. 8 Що камінь прив’язувати до пращі, | те саме – дурневі віддавати шану. 9 Що в руці п’яного тернова гілка, | те приповідка в устах дурнів. 10 Як той лучник, що ранить усіх перехожих, | так і той, хто послуговується дурнем. 11 Як пес повертається до своєї блювотини, | так дурень повторює свою дурноту. 12 Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? | На дурня більш надії, ніж на нього. 13 Лінивий каже: “Лев на дорозі! | Лев на майдані!” 14 Двері обертаються на завісах, | а лінивий – на своїм ліжку. 15 Лінивий занурює руку в миску, | та трудно йому донести її до рота. 16 Лінивий вважає себе за мудрішого, | ніж семеро, що в лад відповідають. 17 Той ловить пса за вуха, | хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших. 18 Як божевільний, що жбурляє | вогнем і стрілами, і смертю, 19 так чоловік, що обманює ближнього | і каже: “Чи ж я не жартую?” 20 Як нема дров, вогонь погасне; | як не буде донощика, утихне сварка. 21 Як вугілля на жар, а дрова на вогонь, | так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку. 22 Слова донощика, як ласощі солодкі, | що доходять до самісінького нутра. 23 Що жужелиця з срібла на глинянім посуді, | те саме облесливі уста й зле серце. 24 Устами вдає, хто ненавидить, | а в осерді кує зраду; 25 не вір йому, як він ласкавенько говорить, | бо сім гидот у нього в серці. 26 Хоч як його ненависть приховується хитро, | та злоба його відкриється серед громади. 27 Хто риє яму, сам упаде до неї; | хто котить камінь угору, до того він повернеться. 28 Язик брехливий ненавидить правду; | лестиві уста призводять до погибелі.

27. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Не хвалися завтрішнім днем, | бо не знаєш, що день може вродити. 2 Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста, | чужий хтонебудь, – а не твої губи. 3 Важке каміння, тяжкий пісок, | – та гнів дурного обидвоє переважить. 4 Жорстока – лютість, гнів – бурхливий, | та проти заздрощів хто встоїться? 5 Ліпше відвертий докір, | ніж любов прихована. 6 Рани від люблячого – щирі, | а поцілунки ворога – зрадливі. 7 Хто ситий, топче й крижку меду; | голодному й гірке – солодке. 8 Як пташка, що гніздо кидає, | так чоловік, що батьківщину кинув. 9 Олія й пахощі веселять серце, | так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє. 10 Не покидай ні свого, ні батьківського друга, | ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя. | Ліпший сусід близький, аніж брат далекий. 11 Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, | щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає. 12 Обачний бачить лихо й ховається, | а легковажні йдуть далі – й зазнають кари. 13 Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився; | замість . чужих візьми з нього заставу. 14 Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос, | про того думають, що він його проклинає. 15 Постійне капання в дощову погоду | і сварлива жінка – одне на одного схожі. 16 Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер, | або набрати олії в руку. 17 Залізо гострить залізо, | а чоловік обточується в товаристві з другим. 18 Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї, | хто ходить коло свого пана, той у славі буде. 19 Як у воді обличчя обличчю відповідає, | так серце людини людині. 20 Шеол і Аваддон ніколи не насичуються, | так само ненаситні очі людські. 21 Що горно на срібло й на золото горнило, | те на людину уста, які її хвалять. 22 Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі, | – його дурнота від нього не відступить. 23 Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю, | і добре дбай про твої стада, 24 багатство бо не вічне; | чи ж багатство з роду до роду переходить? 25 Як сіно скошене й пробивається отава, | і на горах траву збирають, 26 ягнята будуть тобі на одежу, | козли – ціна на поле, 27 буде доволі молока козячого – тобі на їжу, | твоїй сім’ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.

28. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться; | а праведник, немов той лев упевнений. 2 Через провину краю багато князів у ньому; | але, з людиною розумною й досвідченою, | встановлений лад буде тривати довго. 3 Убогий чоловік, що бідних утискає, | це зливний дощ, що хліб змиває. 4 Ті, що закон кидають, – безбожних вихваляють, | а ті, що бережуть закон, – обурюються проти них. 5 Ледачі люди не розуміють правди; | ті ж, що шукають Господа, все розуміють. 6 Ліпший убогий, що по правді ходить, | ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий. 7 Розумний син закони зберігає; | хто ж дружить з гультяями, той соромить батька. 8 Хто збільшує маєтки лихвою, | той збирає їх для милосердного до вбогих. 9 Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, | того й молитва осоружна. 10 Хто зводить праведних на лиху стежку, | сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре. 11 Багатий чоловік вважає себе мудрим, | але вбогий-розумний викриє його. 12 Як праведні перемагають – велика радість, | а як лихі запанують – ховається кожен. 13 Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; | а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки. 14 Щасливий той, хто завжди богобоязний, | хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо. 15 Як лев рикаючий і як ведмідь голодний, | так лихий пан над народом бідним. 16 Князь-недоумок множить утиски; | та хто захланність ненавидить, – того дні продовжаться. 17 Людина, на якій затяжить кров пролита, | втікатиме аж до могили, – ніхто її не здержить. 18 Хто живе чесно, той спасеться; | а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму. 19 Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу; | хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло. 20 На вірного посипляться благословення; | хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари. 21 Не годиться вважати на особи, | бо за шмат хліба – людина від правди відступає. 22 Жадібний біжить навздогін за багатством; | йому й не в догад, що його наздоженуть злидні. 23 Хто другого картає, здобуде з часом | більше ласки, ніж той, що пеститься язиком. 24 Хто обдирає батька й матір та каже: “Це не гріх!” | – той товариш розбишаки. 25 Завидливий здіймає сварку, | а хто надіється на Господа, той житиме щасливо. 26 Хто покладається на власний розум, той дурень; | хто ж ходить мудро, той спасеться. 27 Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу. 28 Усі ховаються, коли лихі панують; | а як вони зникають, праведників більшає.

29. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб’ють умить, і то невигойно. 2 Як праведних багато – народ радіє, | а як лихі панують – народ стогне. 3 Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує. 4 Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує. 5 Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги. 6 В переступі лихого чоловіка – пастка; | а праведний співає й радується. 7 Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння. 8 Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють. 9 Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється – немає спокою. 10 Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають. 11 Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі. 12 Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі. 13 Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих. 14 Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться. 15 Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір. 16 Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель. 17 Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю. 18 Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону. 19 Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає. 20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього. 21 Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний. 22 Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий – множить провини. 23 Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести. 24 Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє. 25 Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен. 26 Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить. 27 Гидота праведним – муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою – гидота злому.

30. Притчі Агура