Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

Основи конфліктології

• 7. Коли політична проблема пов'язана з протистоянням з іншим народом чи організацією, група має відвести достатньо часу для розгляду всіх запобіжних сигналів суперників і розробити різні сценарії можливих ходів супротивника.

• 8. Розглядаючи здійсненність та ефективність певних варіантів дій, бажано час від часу розбивати групу на дві чи більше підгруп, які засідатимуть окремо одна від одної під головуванням різних осіб, а потім збиратимуться разом для порівняння й узгодження вироблених пропозицій.

• 9. Після досягнення попереднього консенсусу щодо певного питання група має провести "нараду другого рівня", на якій кожен мусить висловити сумніви, які в нього залишилися [68, с. 257-258].

Ці рекомендації слід застосовувати відповідно до ситуації, корегуючи залежно від обставин та уникаючи можливості шкідливих побічних ефектів.

Повертаючись до питання про критерії кваліфікованого державного управління, необхідно зазначити, що такими можна вважати: а) наявність в уряду моделей розвитку економічної, внутрішньополітичної та зовнішньополітичної ситуацій; б) визначення стандартних процедур дій щодо подолання кризових ситуацій. Ефективний уряд, на думку А. Рідлі та М. Батлера, має спрощувати надзвичайні ситуації і стежити за тим, щоб не приймалися політичні рішення, які неможливо виконати [152, с. 3]. Один із відомих шляхів підвищення кваліфікованості державного управління полягає у впровадженні системи стратегічного планування соціально-політичного розвитку та зовнішньополітичної діяльності. У процесі планування з'являється можливість передбачити кризові ситуації, проаналізувати способи їх запобігання або розв'язання, а також оцінити ресурси, затрати, ефективність і швидкодію різних засобів.

Аналізуючи ситуацію, слід пам'ятати, що вона завжди суб'єктна. Наприклад, ситуація, в якій у момент X перебуває міністерство У, відрізняється від ситуації, що в ній у той самий момент X перебуває політична партія Z. І міністерство, і партія можуть бути основними дійовими особами певної ситуації, але в кожного вона своя. Іншими словами, ситуація завжди чиясь, і, прагнучи до її об'єктивного опису, необхідно розуміти, що ми фіксуємо її з певної позиції, а тому слід описувати не тільки умови, в яких взаємодіють учасники ситуації, а й їхні цілі, стратегії, тактики.

Для України як держави, яка перебуває у процесі трансформації, актуальним є аналіз виникнення суперечностей у процесі впровадження змін у державній політиці. Наприклад, намагання внести зміни до Конституції зачіпають інтереси багатьох сторін, загрожують підвищенням впливу одних груп за рахунок інших, що підштовхує групи, які досі конкурували, до об'єднання перед спільною загрозою. Водночас існує шанс трансформації ситуації з негативної в позитивну. У зв'язку з цим корисно нагадати рекомендації американського фахівця Бертрама Спектора (табл. 4.2) щодо стратегічного управління впровадженням змін у державній політиці.

Проблеми, які виникають у процесі впровадженням змін у державній політиці, можна, на думку Б. Спектора, вирішувати шляхом запровадження заходів довіри, переговорів і посередництва.

Таблиця 4.2. Джерела конфліктів у процесі стратегічного управління впровадженням змін у державній політиці (Б. Спектор, 1998)

Етапи стратегічного управлінняДжерела потенційних суперечностей або потреб у співпраці
12
Етап 1. · Погодження щодо процесуЧи не усунутий із процесу стратегічного управління хтось із основних зацікавлених сторін? · Чи були затримки в започаткуванні цього процесу? Чи, може, темпи його розвитку були надто швидкими? · Чи існує визнання, прийняття і домовленість щодо спільних проблем, які стоять перед зацікавленими сторонами? · Чи існує між зацікавленими сторонами взаємна довіра? Чи взаємна недовіра?
Етап 2. · Визначення й уточнення цілей і по-1 точних стратегій організаціїЧи має організація цілі, що заперечують одна одну? Чи не перешкоджає досягнення певних цілей досягненню інших? Чи не ставить це окремі підгрупи в організації у невигідне становище? · Чи не суперечать цілі всієї організації потребам її секторів, клієнтів або зацікавлених сторін? · Чи користується організація для досягнення своїх цілей стратегіями, які можуть призвести до внутрішнього конфлікту або до конфлікту з її клієнтами? Чи уважно ставляться зацікавлені сторони до проблеми, що стоїть перед ними? Чи однаково вони зацікавлені у вирішенні цієї проблеми? Чи існують чіткі формули, за якими можна вирішити проблему так, щоб усі залишилися задоволеними?
Етап 3. · Визначення внутрішніх сильних і слабких сторін організаціїЧи справедливо розподілені ресурси організації? · Чи зазнає організація невдачі у виконанні будь-якої своєї основної функції? Чи існують значні суперечності між клієнтами, зацікавленими сторонами або секторами організації? · їй здатна організація та її члени адаптуватися й бути готовими до змін, чи вони непохитні й негнучкі? · їй має організація відповідні процедури і/ або інституції для вирішення проблем спільно з іншими організаціями?
Етап 4. · Оцінка загроз і можливостей зовнішнього середовищаЧи існують політичні, економічні, соціальні або технологічні зміни, які можуть вплинути чи зруйнувати напрям або форму політики або цілей організації?

Закінчення табл. 4.2

12
Етап 5. · Визначення ключових зацікавлених сторін та їхніх очікуваньЧи встановлюють основні зацікавлені сторони цілі, які суперечать одна одній, або чи користуються суперечливими засобами для їх досягнення? · Чи змінюються інтереси різних груп учасників?
Етап 6. · Визначення основних стратегічних проблемЧи однаково визначають зацікавлені сторони основні проблеми? Чи існують розбіжності в поглядах зацікавлених сторін на вирішення проблеми? Чи не створюють ці проблеми конфлікту між членами самої організації?
Етап 7. · Розробка стратегії впровадженняЧи викликає стратегія суперечки між зацікавленими сторонами? Чи не мають деякі стратегії негативних сторонніх ефектів, які зроблять одних учасників переможцями, а інших невдахами? Чи не вичерпає ресурсів організації дотримання стратегії? · Чи сумісна стратегія з цілями організації та правовим/бюрократичним середовищем?
Етап 8. · Впровадження стратегіїЧи готові зацікавлені сторони до змін, які спричинить впровадження стратегії?
Етап 9. · Моніторинг та перегляд виконанняЧи готові зацікавлені сторони з часом адаптувати стратегію, щоб вона відповідала змінам у зовнішньому середовищі?

Коли приймаються державні рішення, треба враховувати ще один чинник – реакцію населення на обраний урядовцями спосіб подолання кризової ситуації. Цю реакцію можна передбачити, оскільки різні чинники – загроза військового нападу, великомасштабної техногенної катастрофи, глибокої економічної кризи - спричиняють у населення одну й ту саму неспецифічну реакцію, першою фазою якої є стан тривоги. Тривога може бути більшою або меншою, зростати або спадати з часом, приводити до активізації населення або до зростання його пасивності, залежно від того: а) яким є суб'єкт, що оцінює певну загрозу; б) яких наслідків він очікує для себе при реалізації загрози; в) як здійснюється управління ситуацією в умовах загрози життю, здоров'ю чи добробуту суб'єкта.

На підставі описаних у літературі даних автор і В. Саламатов [46, с. 97-98] визначили 18 основних чинників, які зумовлюють сприйняття загрози і, відповідно, рівень тривоги.

• 1. Інформованім: більше непокоїть ситуація, щодо якої люди непоінформовані.

• 2. Добровільність: більше хвилюють загрози, що сприймаються як примусові, ніж такі, що сприймаються як добровільний ризик.

• 3. Розуміння: більше непокоїть те, чий механізм дії не зрозумілий людям, ніж дії, вплив яких видається ясним.

• 4. Невизначеність: більше тривожить те, що не відоме науці, ніж види загроз, досить добре описані наукою.

• 5. Особиста участь: більше непокоїть діяльність, яка, на думку людей, загрожує безпосередньо та особисто їм і їхнім сім'ям.

• 6. Можливості контролю: більше турбують загрози, які люди сприймають як не підпорядковані їхньому особистому контролю.

• 7. Катастрофічний потенціал: більше хвилює загибель і тілесні ушкодження людей, коли події згруповані у часі й просторі, ніж коли вони випадково розподілені у часі та просторі.

• 8. Аварійність: більше тривожить діяльність, яка в минулому спричиняла аварії, ніж та, якій не була властива аварійність.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

  • Конфлікти у стародавніх суспільствах

  • СТАРОДАВНІ ГРЕЦІЯ ТА РИМ

  • СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

  • СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ І НАСИЛЬСТВА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ

  • Погляди на конфлікт європейських мислителів ХІV-ХІХ ст.

  • Соціологія конфлікту

  • Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

  • ТИПОЛОГІЯ Й ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ

  • Анатомія конфлікту

  • Життєвий цикл конфлікту

  • Напруженість як передумова і наслідок конфлікту

  • Конфлікт, стрес, кризовий стан

  • ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У КОНФЛІКТАХ

  • Стилі поведінки у конфліктній ситуації

  • Управління поведінкою в конфлікті

  • ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

  • Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

  • Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях
  • ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ

  • Підготовка до переговорів та їх проведення

  • Фасилітація

  • Цілі і техніка фасилітації

  • ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

  • Історія посередництва (медіації)

  • Сфери застосування посередництва

  • Принципи та процедура медіації

  • Організація роботи з надання посередницьких послуг

  • Використання влади, процедури і технологій у роботі посередника

  • Стадії посередництва

  • Репутація та особистість посередника

  • Стилі діяльності медіатора

  • "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

  • Підготовка медіаторів та особливі випадки у роботі посередника

  • Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур

  • ЛІТЕРАТУРА