Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

Основи конфліктології

• 4. Стереотипи. Члени згуртованих груп ОПР дотримуються стереотипних поглядів щодо керівників ворожих груп, які, на їхню думку, настільки зловмисні або настількі дурні й залежні від власної команди, що будь-які спроби щирого обговорення з ними наявних розбіжностей не мають сенсу.

Оскільки радники А. Джонсона мислили на рівні гасел боротьби з "комуністичним апаратом", який "працює в усьому світі" (слова Діна Раска), то вони недооцінили прагнення уряду В'єтнаму до національної незалежності. Найгрубішим із стереотипів, що використовувалися вузьким колом радників президента Джонсона для виправдання своєї політики, була "теорія доміно" ("Якщо ми не зупинимо червоних у Південному В'єтнамі, то завтра вони будуть на Гаваях, а наступного тижня - в Сан-Франциско", - сказав одного разу А. Джонсон). Група так міцно засвоїла цей стереотип, що жоден радник практично не мав можливості висловити якийсь складніший погляд. Так само з документів про Перл-Харбор зрозуміло, що командування флоту наївно уявляло собі Японію як ліліпута, котрий не насмілиться завдати удару американському велетню [68, с. 249-250].

• 5. Тиск. Згуртована група чинить тиск на всіх, хто має сумнів у тому, що якесь спільне для членів групи хибне переконання є істиною, чи поставив би питання про надійність аргументів, які наводилися для підтримки рішення, схваленого більшістю групи. За словами історика Томпсона, щоразу, коли хтось із групи Л. Джонсона починав сумніватися, група чинила на нього тиск. Дисидентові давали зрозуміти, що він може почуватися комфортно, якщо дотримуватиметься двох правил: 1) ніколи не висловлювати своїх сумнівів чужинцям, що могло б зіграти на руку опозиції; 2) його критичні зауваження не повинні зачіпати засадничі тези, які входять у систему найважливіших переконань групи. Так само президент Кеннеді при обговоренні вторгнення на Кубу дозволяв представникам ЦРУ домінувати в обговоренні й негайно відхиляти будь-які сумніви присутніх, замість того щоб запитати у членів своєї групи, чи не поділяють вони ці сумніви й чи не бажають проаналізувати підняту проблему [68, с. 250].

• 6. Самоцензура. "Групове мислення" членів команди виявляється і в їхньому прагненні не порушувати видимості консенсусу в групі. А. Шлезингер висловив свої заперечення проти плану вторгнення на Кубу в меморандумі, зверненому до президента й держсекретаря. Але на нарадах у Білому домі, як уже згадано, він переважно мовчав, бо атмосфера обговорення спонукала його не висловлювати свою незгоду. Пізніше він напише: "Після вторгнення на Кубу я ще довго картав себе за те, що зберігав мовчання під час тих вирішальних обговорень в уряді" [68, с. 251].

• 7. Ілюзія одностайності. Коли група ОПР, в якій поважають думку одне одного, доходить спільного висновку, кожен член групи звичайно виходить із того, що їхнє бачення проблеми має бути правильним. Якщо почуття одностайності буде порушено, члени групи не зможуть мати впевненості у правильності рішення, яке вони ухвалили. Тоді кожному доведеться визнати факт, що існують прикрі непорозуміння та неясності й необхідно отримати щонайбільше інформації, аби самому вирішити, наскільки значний ризик поразки. Це одна з невигідних ознак належності до людей із тверезим і критичним мисленням. Щоб уникнути такого неприємного стану, члени групи, яка планує вдатися до ризикованих дій, часто неусвідомлено перешкоджають виявленню прихованих розбіжностей, перебільшуючи ступінь одностайності [68, с. 252].

• 8. "Розумоохоронці". Жертви "групового мислення" іноді беруть на себе роль "розумоохоронців", захищаючи керівника та членів групи від небажаної інформації, яка могла б похитнути їхню самовпевнену переконаність у правильності й моральності прийнятих ними рішень. Наприклад, брат президента Роберт Кеннеді мав конфіденційну розмову з А. Шлезингером, у якій застеріг його від можливої критики прийнятого рішення про вторгнення на Кубу. Серйозні застереження проти вторгнення на Кубу, які надійшли до Д. Раска від урядовців, що не входили в команду Кеннеді, радник приховав [68, с. 252-253].

Наслідками "групового мислення", за І. Дженісом, є те, що група ОПР:

по-перше, обмежується розглядом недостатньої кількості альтернатив (найчастіше двох);

по-друге, дізнаючись про недоліки схваленого способу дії та його ризикованості, група не проводить повторного ретельного аналізу цього способу дії;

по-третє, мало часу відводиться обговоренню причин, з яких певні варіанти дій було відхилено;

по-четверте, не використовується інформація експертів, які не входять у групу й можуть дати більш диференційовані оцінки "плюсів" та "мінусів" потенційних рішень;

по-п'яте, основна увага приділяється фактам, які підтверджують обране рішення, а фактами й думками, що заперечують його доцільність, нехтують;

по-шосте, ігнорується можливість труднощів на шляху впровадження прийнятих рішень, не розробляються "аварійні" плани дій [68, с. 253-254].

І. Дженіс поряд із неуспішними рішеннями американських посадовців проаналізував також два зовнішньополітичні рішення, які він вважає вдалими: "план Маршалла", запропонований адміністрацією президента Трумена, і розв'язання "карибської ракетної кризи" за участю Дж. Кеннеді та його радників. Ураховуючи позитивний досвід цих рішень, І. Дженіс пропонує рекомендації щодо запобігання "груповому мисленню":

• 1. Керівник групи має заохочувати членів групи до відвертого висловлювання та обговорення заперечень і сумнівів, зокрема дозволяти обґрунтовану критику власних міркувань та оцінок.

• 2. Даючи своїм підлеглим завдання спланувати певну політичну дію, високі посадовці не повинні нав'язувати їм свої уподобання, займаючи неупереджену позицію.

• 3. В організації мають бути кілька незалежних груп планування й оцінки політики, які паралельно досліджують ті самі проблеми під керівництвом різних спеціалістів.

• 4. Керівник має вимагати, щоб у процесі досягнення спільного бачення кожний член групи обговорював позицію групи зі співробітниками свого підрозділу (за дотримання правил безпеки й нерозголошення інформації),

• 5. На кожне засідання групи слід запрошувати незалежних експертів, яким надається можливість заперечити пропозиції членів групи.

• 6. На засіданнях групи один з її членів має виконувати роль "адвоката диявола", піддаючи сумніву позицію більшості.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

  • Конфлікти у стародавніх суспільствах

  • СТАРОДАВНІ ГРЕЦІЯ ТА РИМ

  • СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

  • СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ І НАСИЛЬСТВА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ

  • Погляди на конфлікт європейських мислителів ХІV-ХІХ ст.

  • Соціологія конфлікту

  • Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

  • ТИПОЛОГІЯ Й ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ

  • Анатомія конфлікту

  • Життєвий цикл конфлікту

  • Напруженість як передумова і наслідок конфлікту

  • Конфлікт, стрес, кризовий стан

  • ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У КОНФЛІКТАХ

  • Стилі поведінки у конфліктній ситуації

  • Управління поведінкою в конфлікті

  • ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

  • Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

  • Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях
  • ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ

  • Підготовка до переговорів та їх проведення

  • Фасилітація

  • Цілі і техніка фасилітації

  • ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

  • Історія посередництва (медіації)

  • Сфери застосування посередництва

  • Принципи та процедура медіації

  • Організація роботи з надання посередницьких послуг

  • Використання влади, процедури і технологій у роботі посередника

  • Стадії посередництва

  • Репутація та особистість посередника

  • Стилі діяльності медіатора

  • "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

  • Підготовка медіаторів та особливі випадки у роботі посередника

  • Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур

  • ЛІТЕРАТУРА