Напруженість як передумова і наслідок конфлікту

Основи конфліктології

• 3. Участь зовнішніх сторін. Джерела сучасних конфліктів часто випливають із дій та політичних рішень колоніальних часів.

• 4. Нерівномірний розподіл влади й ресурсів. Особливо це питання стає гострим, коли сторони конфлікту займають одну й ту саму територію.

• 5. Мова і мовна політика. Конфлікти можуть виникати внаслідок загрози права використання рідної для групи мови або через появу мовних бар'єрів у комунікації між етнічними групами.

• 6. Релігія. Відмінності в релігійних віруваннях часто були в історії людства джерелом міжгрупових конфліктів [134, с. 158-162].

На думку польської дослідниці Я. Круликовської, готовність узяти участь у соціальному конфлікті й бути в ньому організатором, учасником або свідком виявляють люди, що ототожнюють себе зі справами, які становлять предмет суперечки і схильні до дій, здатних забезпечити досягнення сформульованих лідерами цілей. У процесі конфлікту їм властивий особливий настрій, в якому активність і відвага сполучені з моральною надчутливістю й нетерплячістю. Учасники переконані в тому, що історія надала їм єдиний шанс для здійснення фундаментальних змін у структурі соціального світу. Емоційній ангажованості й мобілізації великих мас людей сприяє легковажне ставлення до інтелектуальних і організаційних можливостей тієї групи, яка була носієм влади та охоронцем старої системи [58, с. 71].

Вибухові конфлікту може сприяти опублікування інформації, яка компрометує можновладців, демонструє їхню некомпетентність і брак підстав для збереження ними привілейованої позиції в суспільстві.

Професор Гданського університету К. Подоський у статті "Специфіка суперечностей і конфліктів у період системної трансформації в Польщі" виокремлює як найважливіші такі суперечності перехідного періоду:

• прагнення отримати доступ до політичної влади на центральному, регіональному та локальному рівнях політичними партіями, організаціями і соціальними групами;

• суперечності між власниками виробничих підприємств і закладами обслуговування й зайнятими на цих підприємствах робітниками;

• розбіжність інтересів виробників харчових продуктів і споживачів;

• розбіжність інтересів працівників і безробітних;

• посилення тенденцій до прояву суперечностей і конфліктів, пов'язаних із різними тлумаченнями суспільного й приватного інтересу особами, які здійснюють владу, з одного боку, та керівниками установ і підприємств -з іншого [58, с. 73].

Численні негативні приклади практики розв'язання конфліктів у Польщі у 90-х рр., на думку автора, зумовлені некомпетентністю, запальністю, переконанням у власному високому призначенні та правоті, небажанням зважати на думку інших, невмінням залагоджувати серйозні проблеми - рисами, характерними для осіб, що становили тодішню політичну та економічну еліту.

Повертаючись до теми соціальної стратифікації суспільства та впливу існуючої стратифікації на соціальну напруженість і конфліктний потенціал, нам здається вартою уваги точка зору російського фахівця Є. Кузнецова, який вважає: "Нині суспільство ділиться не на "робітників", "селян" і т. ін. (перше грубе наближення радянської епохи), а на тих, хто: а) не може або не хоче втрачати соціально-професійні навички, б) готовий швидко переміщуватися в просторі професій і спеціалізацій та в) тих, хто зміг один раз перекваліфікуватися і вже цілком облаштувався в новому. В кожній із цих груп є також подвійний поділ на тих, хто втратив, і тих, хто поліпшив добробут у результаті реформ. Хоч як дивно, але переміщення між цими групами невелике, а самі собою структури досить статичні й стабільні". Тут ми маємо ще одне підтвердження тому, що в період соціальної трансформації соціальна напруженість має мало шансів перейти в серйозні заворушення, оскільки найактивніша і здатна до організації колективних дій частина населення (потенційні лідери) отримує шанс реалізувати свої амбіції в інших сферах. Звичайно, активні є і серед тих, хто "не вписався" в нові соціальні умови, але є підстави вважати, що це значною мірою "психічно хворі люди, що захоплені ідеями соціальної перебудови, а частіше - прагненням побути на видноті... Звичайно, всю багатоманітність суспільно-політичних рухів не можна зводити до психіатрії. Але враховувати ці чинники необхідно", - вважає С. Рютін. Щоправда, існує спроба теоретично обґрунтувати роль соціальних девіантів у здійсненні революційних дій. На думку російського радикала Е. Лимонова, "найбільш революційним типом особистості є маргінал: дивна, не-влаштована людина, яка мешкає на краю суспільства, талановитий бузувір, фанатик, психопат, невдаха. Не слід думати, що таких - надто мало, аби вистачити на революційну партію... Це цілий соціальний прошарок". Щодо поширеності цього типу, то наявні в Україні та в Росії екстремістські партії і рухи є організаціями-ліліпутами, що непрямо заперечує тезу Е. Лимонова про масовість революційних маргіналів. Водночас ми згодні, що такий тип існує й має бути врахований у прогнозі ймовірності протестних дій. Так само й особи, схильні до насильства, для яких участь у протестних діях – це засіб самоствердитися, знайти соціальну ідентифікацію, взяти участь у пригоді.

Такі люди здатні створити подію, яка стає для групи символічною, відіграє роль каталізатора у переході від мирного протесту до участі в насильстві. Часто такою подією є сутичка з охоронцями порядку, в якій міліція (поліція) оцінюється як символ суспільних незгод. Коли починається безпосереднє зіткнення натовпу з міліцією, посилюється солідарність у кожній із груп і передсуди щодо іншої групи. "Поведінка чужої групи оцінюється як провокація, як замах на гідність своєї групи, а на наступному етапі цей процес повторюється в іншій групі" [199, с. 38]. В умовах анонімності маси схильність до насильства зростає. З боку учасників акцій протесту анонімність посилюється належністю до натовпу, з боку міліціонерів - шоломами, щитами й захисним одягом.

Отже, для прогнозування актів громадянської непокори в певному місті, селі, на підприємстві слід знати загальне тло, на якому приймаються рішення (кризовість ситуації та рівень напруженості), здатність протестантів до координації дій та одержання підтримки від якоїсь групи (кримінальні дії в Сумгаїті у 1988 р. чинили близько 50 осіб, яких супроводжував натовп у кількасот осіб, що схвалював ці дії), а також мати психологічні (патопсихологічні) портрети лідерів.

Соціальну напруженість у суспільстві можна порівняти з температурою тіла людини. Ця температура дещо відрізняється при вимірюванні різних ділянок шкіри, вона залежна певним чином від температури повітря, його вологості, від одягу. Відомо, що відбуваються фізіологічні коливання температури шкіри протягом дня. Температура внутрішніх органів є різною і залежить від інтенсивності біохімічних процесів, які в них відбуваються. У здорових людей може спостерігатися постійне підвищення або зниження температури тіла в межах 0,5 градуса. Водночас нормальна життєдіяльність людини можлива лише в діапазоні кількох градусів. Підвищення температури понад 40-41 градус небезпечне й супроводжується тяжкими наслідками для організму. При більшості запальних та інфекційних захворювань відбувається підвищення температури (а ще деякі інфекційні захворювання характеризує певна динаміка зміни температури тіла) - тож це має важливе діагностичне значення.

Так само рівень соціальної напруженості є важливим діагностичним показником здоров'я чи хвороби суспільства. Зростання соціальної напруженості понад певний рівень є свідченням порушення гомеостазу соціальної системи, що (аналогічно до підвищення температури тіла) може зумовлюватися різними причинами. Нормальний соціальний розвиток відбувається в межах певного діапазону соціальної напруженості. І подібно до того, як температура окремих органів тіла є важливим чинником діагностики їхнього стану, так само соціальна (соціально-психологічна) напруженість у соціальній групі (мешканців певного регіону, національної або професійної групи тощо) є важливим діагностичним показником, що має використовуватися при розробці заходів "лікування" соціальної хвороби.

Таким чином, можна розрізнити три типи напруженості: соціальну, соціально-психологічну та психологічну - за належністю до різних суб'єктів. Соціальна напруженість є характеристикою стану суспільства (або громади) в цілому, соціально-психологічна - стану соціальної групи, психологічна напруженість - стану індивіда. Оскільки про психічну напруженість ми не згадували в нашому огляді, нагадаємо: її визначають як психічний стан, що зумовлений передбаченням імовірності несприятливого для суб'єкта розвитку ситуації. Характерним прикладом такої напруженості є передекзаменаційний стан студента, не впевненого у своїх знаннях. На відміну від цього, напруженість у групі зумовлена відчуттям соціальної несправедливості й може бути виміряна такими показниками, як довіра членів групи до органів влади, готовність їх до участі в акціях протесту тощо.

При цьому ми вважаємо доцільним розрізняти потенціал напруженості і протестний потенціал. Перший визначається за параметром задоволення-незадоволення соціальною ситуацією, другий - активністю невдоволених, їхніми оцінками можливих наслідків цієї активності (шанс змінити ситуацію на краще і шанс постраждати як учасникові протестної акції), а також наявністю й широтою можливостей поліпшити власне життя за рахунок вертикальної і горизонтальної мобільності. Тобто чим менш імовірною видається нам можливість перемогти наявну несправедливість і чим невідворотнішим є покарання за активність, спрямовану проти певних носіїв чи інститутів влади (зокрема покарання за участь у легітимних формах протесту), тим пасивніше поводиться більшість людей. Також суттєво пом'якшує протестний потенціал можливість "зробити кар'єру", "перейти на інше (краще) місце роботи", "розпочати власний бізнес", "виїхати на заробітки", "отримувати "ліві" підробітки" тощо. Активність можна оцінити за готовністю брати участь у протестних акціях, можливі наслідки своєї активності - також отримати методом опитування. Таким чином,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напруженість як передумова і наслідок конфлікту“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

  • Конфлікти у стародавніх суспільствах

  • СТАРОДАВНІ ГРЕЦІЯ ТА РИМ

  • СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

  • СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ І НАСИЛЬСТВА У СВІТОВИХ РЕЛІГІЯХ

  • Погляди на конфлікт європейських мислителів ХІV-ХІХ ст.

  • Соціологія конфлікту

  • Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

  • ТИПОЛОГІЯ Й ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ

  • Анатомія конфлікту

  • Життєвий цикл конфлікту

  • Напруженість як передумова і наслідок конфлікту
  • Конфлікт, стрес, кризовий стан

  • ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У КОНФЛІКТАХ

  • Стилі поведінки у конфліктній ситуації

  • Управління поведінкою в конфлікті

  • ЕКСПЕРТИЗА ТА ПЕРЕДБАЧЕННЯ КОНФЛІКТУ

  • Дослідження та прогнозування ескалації конфлікту

  • Інформаційна підтримка прийняття державних рішень у кризових ситуаціях

  • ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ

  • Підготовка до переговорів та їх проведення

  • Фасилітація

  • Цілі і техніка фасилітації

  • ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

  • Історія посередництва (медіації)

  • Сфери застосування посередництва

  • Принципи та процедура медіації

  • Організація роботи з надання посередницьких послуг

  • Використання влади, процедури і технологій у роботі посередника

  • Стадії посередництва

  • Репутація та особистість посередника

  • Стилі діяльності медіатора

  • "Сепаратні зустрічі" з учасниками конфлікту і розвиток довіри

  • Підготовка медіаторів та особливі випадки у роботі посередника

  • Зарубіжний досвід залагодження трудових конфліктів за допомогою примирних і арбітражних процедур

  • ЛІТЕРАТУРА