Теплов обґрунтував програму дослідження-інтепретації фізіологічних основ індивідуальних диференціацій психології суб'єкта. Він вивчав властивості нервової системи, репродуктував-створював модуси, пов'язані з експериментально-об'єктивно-емпіричною діагностикою, досліджував психологічну інкарнацію самих властивостей-предикатів та їх конституювання на базі індивідуально-апостеріорної стилістики діяльності-активності суб'єктів.
ГЕЛЛЕРШТЕЙН С.Г. (1896-1967 pp.). Психолог, один з основоположників радянської (російської) психотехніки. Проводив дослідження вправи простої і складної сенсо-моторної реакції. Займався також проблемами відновлення втрачених під час війни психічних функцій.
АНОХІН П. К. (1898-1974 pp.). Російський (радянський) фізіолог і психолог. Запропонував власне розуміння підкріплення, що відрізняється від класичного, загальноприйнятого. Воно розглядається вченим як засноване на порівнянні того результату, який потрібно досягти (акцептора дії), із динамічно виникаючої зворотної аферентації, що свідчить про адекватність неадекватності реакції. На цій основі ним була розроблена теорія функціональних систем.
ЗЕЙГАРНИК Б. В. (1900-1988 pp.). Радянський психолог. Психологічну освіту одержала в 20-х роках в Німеччині; у лабораторії К. Левіна здійснила всесвітньо відомі дослідження забування завершених і незавершених дій. У цих дослідженнях було показано, що незавершені дії запам'ятовуються краще, ніж завершені у 1,9 рази, що одержало назву "ефекту Зейгарник". Надалі дослідниця займалася проблемами патопсихології, зокрема мислення, використовуючи при цьому методологію діяльнісного підходу.
ГАЛЬПЕРІН П. Я. (1902-1988 pp.). Радянський (російський) психолог. Автор теорії поетапного формування ментальних дій. Він розумів психопроцеси як специфічний вид орієнтованої активності, а у зв'язку з цим учений виявляв специфіку освоєння дитиною соціального досвіду. Вчений досліджував також проблеми уваги "мовної свідомості", і, у контексті самих побудов, вивчив співвідношення навчання, ментального розвитку і формування креативного мислення індивіда на певних етапах розвитку. Він розробив і досліджував концепцію диференціальної діагностики розумово-інтелектуального розвитку дитини.
БІРЕНБАУМ Г. В. (1903-1952 pp.). Радянський психолог. З 1923 по 1931 рік (із перервою) училася в Берлінському університеті. Спочатку працювала в лабораторії Курта Левіна, а потім - у Л.С.Витотського. Надалі проводила дослідження в лікарнях міст Ульяновська і Рязані.
ЛЕОНТЬЄВ А. М. (1903-1979 pp.). Видатний радянський (російський) психолог, що досліджував механізми формування вищих функцій. Роботи Леонтьєва практично співвідносяться з багатьма проблемами психології: проблемами еволюції психіки у філогенезі, ролі діяльності тварин у цьому процесі; проблемам виникнення й еволюція свідомості в антропогенезі, у зв'язку з еволюцією колективно-трудової діяльності індивіда, проблемами, пов'язаними зі структурними моделями свідомості. Учений досліджував, також емотивно-мотиваційну сферу особистості, історичну методологію психології, а, базуючись на філософсько-культурно-історичних теоріях, Леонтьєв продуктивно висунув і подетально проаналізував оригінальну психологічну концепцію діяльності індивіда.
ЗІНЧЕНКО П. І. (1903-1969 pp.). Радянський (російський) український психолог. У 30-ті роки в рамках досліджень, проведених у Харківській психологічній школі, розробляв проблеми пам'яті, зокрема мимовільного запам'ятовування. Учений прийшов до висновку, що мимовільне запам'ятовування має пряму залежність від характеру і структури діяльності людини. І далі: краще запам'ятовується те, що має відношення до мети діяльності, а не просто знаходиться в полі зору, але не включене в діяльність. Ним була досліджена динаміка забування і відтворення шкільних знань.
ЗАПОРОЖЕЦЬ О. В. (1905-1981 pp.). Радянський психолог. Учень Л.С. Виготського. У 30-ті роки в рамках досліджень, проведених у Харківській психологічній школі, займався проблемою виникнення психіки у філогенезі (разом з А.М.Леонтьєвим). Було показано і доведено, що в основі будь-якого пізнавального процесу лежать практичні дії, зокрема, що сприйняття і мислення є системою згорнутих перцептивних дій, у яких відбувається уподібнення основним властивостям предмета і, за рахунок цього, формування перцептивного чи розумового образу. Далі вчений розробляв положення про розвиток емоцій як процесу поступового оволодіння діями оцінки змісту ситуації. Запорожець створив концепцію виникнення і розвитку довільних рухів і дій, де, зокрема, узагальнив досвід відновлення рухів у поранених під час вітчизняної війни.
Разом із Л.С.Виготським і А.М.Леонтьєвим А.В.Запорожець працював над проблемами, пов'язаними з моделлю, дії індивіда. Він розробляв основи психологічної теорії діяльності в онтогенетических експлікаціях, а також пояснював роль практичних дій, практичної активності в еволюції гностичних процесів. Учений переконливо довів, що в інтродукції будь-якого гностичного процесу дитини лежать її практичні дії і на них надалі базується усе. Мислення, за Запорожцем, у дитини диференціюється як дієво-ментально-практичне узагальнення, що впливає на структуру і механізми поведінки, активності дитини, усієї її життєдіяльності.
АНАНЬЄВ Б. Г. (1907-1372 pp.). Радянський психолог, послідовник В.М.Бехтерєва, що запропонував систему людинознавства, у якій були інтегровані дані різних наук про людину (як індивід, особистість та індивідуальність). Учений здійснював дослідження в галузях почуттєвого сприйняття, психології спілкування, відновлення працездатності поранених та ін. Єдину концепцію людинознавства як специфічну комплексну дисципліну, що поєднує різні досягнення наук про людину, він класифікував у чотирьох аспектах:
• 1. людина як біологічний вид;
• 2. онтогенез і життєва еволюція людини як індивіда;
• 3. доспідження-аналіз людини як особистості;
• 4. глобальні проблеми людства.
Ананьєв висловився про субординаційні рівні організації самої людини: а) індивід; б) особистість; в) індивідуальність. Він вважав, що індивідуальність еволюціонує на основі взаємозв'язку особливостей індивіда як особистості і симультанна як суб'єкта діяльності, активності, що детерміновані природними властивостями людини.
БОЖОВИЧ Л. І. (1908 - 1981 pp.). Радянський (російський) і український психолог, одна з учениць Л.С.Виготського, входила в Харківську школу, що розвивала ідеї активно-діяльнісного підходу в психології, Божович вивчала гностичні інтереси школярів, а також здійснювала диференційований підхід до виявлення мотивів навчальної діяльності і їх кореляції із соціальними мотивами; досліджувала проблему особистісних конфліктів серед дітей. Працювала у сфері дитячої психології.
СПІРКІН О. Г. (1981-1996 pp.). Радянський філософі психолог. З 1946 року веде викладацьку роботу. З 1974 р. -академік. Основні праці з проблем свідомості і самостійності.
ІЛЬЄНКОВ Е.В. (1924-1979 pp.). Радянський вчений спеціаліст у галузях психології, філософії, педагогіки. В 1968 р. захистив докторську дисертацію "До питання про мислення".
Автор концепції культурно-історичного розвитку людини. Вчений обґрунтував фундаментальну роль ідеального (ідеала) в особистісному становленні індивіда. Ідеальне, на думку Ільєнкова - це здатність людини будувати свою діяльність у відповідності з формою будь-якого іншого, а також в узгодженні з перспективою (логікою) зміни цього іншого розвитку людської культури.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології у радянський час“ на сторінці 2. Приємного читання.
