Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

• інтегративну;

• пізнавальну;

• регулятивну;

• захисну;

• знакову;

• ціннісно-орієнтаційну.

Найзагальнішою та універсальною функцією культури є інтегративна функція, що забезпечує соціальну інтеграцію людей, формує основи їх стійкого колективного існування й діяльності щодо спільного задоволення інтересів і потреб, стимулює підвищення рівня їх групової консолі-дованості й ефективності взаємодії та, ретранслюючи соціальний досвід, об’єднує старше і молодше покоління в єдиний потік історії. Цю функцію виконують такі феномени культури, як мова, елементи побуту, обряди, традиції та ін.

Пізнавальна функція пов’язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід багатьох поколінь людей. Із кожної епохи культура відбирає ті крихти соціального досвіду, які мають суттєве значення. тим самим вона набуває здатності примножувати знання про світ, створюючи сприятливі умови для його пізнання й освоєння. Завдяки такому добору кожне нове покоління отримує немовби концентрований досвід людства.

Ще одна функція культури — регулятивна, що певною мірою визначає поведінку особистості. це та соціотипічна поведінка, яка, виражаючи типові програми цієї культури і регулюючи поведінку в стандартних для цієї спільності ситуаціях, звільняє індивіда від ухвалення індивідуальних рішень (О. Г. Асмолов, 1990). На рівні цієї функції культура може доволі жорстко обмежувати всі види суспільної та особистісної діяльності людини. Усіх регуляторів соціо-типічної поведінки можна об’єднати поняттям «традиція». Відповідно в сучасній етнопсихології вивчаються традиції або особливості відношення людини до світу, що передаються з покоління в покоління, — цінності, інтереси, переконання, моральні норми, що є базою для її рішень і дій (традиції — у вузькому значенні слова), та стійкі форми або стереотипи поведінки (звичаї).

Захисна функція культури спрямована на психологічний захист індивіда. Кожна людина може відчувати небезпеку, яка загрожує ззовні. Етнічна культура, здійснюючи захист, відповідає не тільки за соціальне, а й за фізичне самопочуття. Різка зміна соціальних і, зокрема, політичних детермінант руйнує ціннісний світ людини, незмінність етнічної культури, традицій, на противагу соціальній інновації, що запобігає соціально-психологічній фрустрації та стресовим станам етнічної свідомості (В. І. Кайгер, 2004). У кризовій, конфліктній ситуації людина прагне сховатися в етнічній культурі як у материнському лоні. Завдяки їй людина отримує такий образ навколишнього світу, в якому всі елементи всесвіту структуровані й співвіднесені із самою людиною, так що кожна людська дія є компонентом загальної структури. У цьому полягає захисна функція етнічної культури.

Знакова, або семіотична функція культури віддзеркалює знакові системи культури, які зберігають певну соціальну інформацію й передбачають їх знання. Оволодіння культурою неможливе без оволодіння її знаковими системами. Культура ж, у свою чергу, не може транслювати соціальний досвід, не кодуючи його в специфічні знакові системи: чи то системи сигналізації, пов’язані з простором і кольором, чи то національний розмовний стиль мови.

Ціннісно-орієнтаційна функція етнічної культури задає загальні життєві цінності й здійснює орієнтацію в навколишньому світі, постачаючи впорядковану інформацію. Етнічна культура, формуючи єдине символічне середовище, є своєрідним інформаційним фільтром. У сучасному суспільстві людина втягнута в постійний і хаотичний потік різноманітної й внутрішньо суперечливої інформації. Етнічна культура не тільки впорядковує й систематизує її, а й «просіює» з погляду усталених культурних цінностей та ідеалів.

27.1.3. Принципи дослідження феноменів культури в психології

Психологів цікавить культура або етнос передусім як психологічна спільність, здатна успішно виконувати важливі для кожної людини функції, що наведені вище. Вивченням психологічних явищ у контексті культурного становлення індивідів і соціальних груп займається етнопсихологія (етнічна психологія).

Етнопсихологія як міждисциплінарна область знання має родинні зв’язки з багатьма науковими дисциплінами: соціологією, лінгвістикою, біологією, екологією та іншими. Проте її «батьківські» дисципліни — це, з одного боку, наука, яка називається етнологією або культурною антропологією, а з другого — психологія. Один зі способів визначення базових принципів досліджень в області етнопсихології, які об’єднують у собі методологію психології і культурної антропології, — це використання понять етики (etic) та еміки (emic). Етики належать до тих аспектів життя, які узгоджуються в різних культурах, тобто мають відношення до універсальних або панкультурних істин або принципів. Навпаки, еміки торкаються тих аспектів життя, які різні для різних культур; отже, еміки відносяться до культурно-специфічних істин або принципів. Поняття емік і етик корисні, оскільки вказують на те, що ми можемо розуміти під істиною. якщо ми знаємо про людську поведінку щось таке, що вважаємо істинним, і це — етик-риса (тобто універсальна риса), тоді істина, як ми її знаємо, буде істиною для всіх, незалежно від культури. Але якщо те, що ми знаємо про людську поведінку і розглядаємо як істину, є емік-рисою (тобто культурно-специфічною), тоді те, що ми розглядаємо як істину, не обов’язково вважається таким представником іншої культури.

У результаті інтенсивного розвитку наукового знання в XX столітті в межах етнопсихології виникло два напрями: етнологічний, який сформував психологічну антропологію, і психологічний, для позначення якого використовують термін порівняльно-культурна (чи крос-культурна) психологія.

Предметом вивчення психологічної антропології, що спирається на emic-підхід, є систематичні зв’язки між психологічними змінними, тобто внутрішнім світом людини, і етнокультурними змінними на рівні етнічної спільності. Це зовсім не означає, що культура не порівнюється з іншими, але порівняння здійснюються лише після її досконального вивчення, проведеного, як правило, у польових умовах.

Предмет порівняльно-культурної психології, що спирається на etic-підхід, — вивчення схожості і відмінностей психологічних змінних у різних культурах і етнічних спільностях. При цьому до основних особливостей etic-підходу слід віднести такі:

• вивчаються дві або декілька культур із прагненням пояснити міжкультурні відмінності або міжкультурну схожість;

• використовуються одиниці аналізу і порівняння, які вважаються вільними від культурного впливу;