Розділ «Частина IV. Пізнання»

Периферичні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м’язах і суглобах (сухожиллях, зв’язках).

Периферичні рецептори відчуття рівноваги розташовані в півкруглих каналах внутрішнього вуха.

Екстероцептивні відчуття доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, що зв’язує людину із зовнішнім середовищем. Усю групу екстероцептивних відчуттів прийнято умовно поділяти на дві підгрупи: контактні й дистанційні відчуття.

Контактні відчуття викликаються безпосередньою дією об’єкта на органи чуття. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик. Дистанційні відчуття відбивають якості об’єктів, що перебувають на деякій відстані від органів чуття. До таких відчуттів належать слух і зір. Слід зазначити, що нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне положення між контактними й дистанційними відчуттями, оскільки формально нюхові відчуття виникають на відстані від предмета, але водночас молекули, що характеризують запах предмета, з яким відбувається контакт нюхового рецептора, поза сумнівом належать цьому предметові. У цьому й полягає двоїстість положення, що займає нюх у класифікації відчуттів.

Існують відчуття, які не можуть бути пов’язані з якою-небудь певною модальністю. Такі відчуття називають інтер-модальними. До них належить, наприклад, вібраційна чутливість, яка зв’язує тактильно-моторну сферу зі слуховою.

Відчуття вібрації — це чутливість до коливань, що викликаються рухомим тілом. Вібраційне відчуття є перехідною формою між тактильною й слуховою чутливістю.

Особливого практичного значення вібраційна чутливість набуває за ураження зору й слуху. У житті глухих і сліпоглухонімих вона відіграє значну роль. Сліпоглухонімі, завдяки високій вібраційній чутливості, дізнаються про наближення вантажівки й інших видів транспорту на великій відстані, або, наприклад, що до них у кімнату хто-небудь входить.

Отже, відчуття, будучи найпростішим видом психічних процесів, насправді дуже складні й повною мірою не вивчені.

11.3. Основні властивості й характеристики відчуттів 

До основних властивостей відчуттів належать такі: якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація, абсолютний і відносний пороги відчуттів.

Якість характеризує основну інформацію, що відображається цим відчуттям, відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду відчуттів. Наприклад, смакові відчуття надають інформацію про деякі хімічні характеристики предмета: солодкий або кислий, гіркий або солоний. Нюх теж надає нам інформацію про хімічні характеристики об’єкта, але іншого роду: квітковий запах, запах мигдалю, запах сірководню тощо.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою й залежить від сили діючого подразника і функціонального стану рецептора, що визначає міру готовності рецептора виконувати свої функції. Наприклад, при нежиті інтенсивність запахів, що приймаються, може бути спотворена.

Тривалість відчуття — це часова характеристика відчуття, що виникало. Вона також визначається функціональним станом органу чуття, але головним чином — часом дії подразника і його інтенсивністю. У відчуттів існує так званий латентний (прихований) період. За дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час.

Латентний період різних видів відчуттів неоднаковий. Наприклад, для тактильних відчуттів він дорівнює 130 мс, для больових — 370 мс, а для смакових — усього 50 мс.

Відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника й не зникає одночасно з припиненням його дії. ця інерція відчуттів виявляється в так званій післядії. Зорове відчуття, наприклад, має деяку інерцію й зникає не відразу після припинення дії подразника, що його викликав. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу. Розрізняють позитивні й негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ полягає в збереженні сліду роздратування тієї ж якості, що й подразник, тобто відповідає первинному роздратуванню. Негативний послідовний образ полягає у виникненні якості відчуття, яка протилежна якості подразника, тобто не відповідає первинному роздратуванню. Наприклад, світло — темрява, тяжкість — легкість, тепло — холод тощо. виникнення негативних послідовних образів пояснюється зменшенням чутливості відповідного рецептора до певної дії.

І нарешті, для відчуттів характерна просторова локалізація подразника. Аналіз, здійснюваний рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі, тобто ми можемо сказати, звідки падає світло, іде тепло або на яку ділянку тіла впливає подразник.

Усі описані вище властивості відбивають якісні характеристики відчуттів. Проте не менш важливе значення мають кількісні параметри основних характеристик відчуттів, або міри чутливості.

Засновником досліджень кількісних параметрів відчуттів був німецький фізик, психолог і філософ Г. Т. Фехнер (1801—1887), який у 1860 році опублікував працю під назвою «Елементи психофізики». Основними завданнями психофізики Г. Фехнер вважав вивчення співвідношення фізичного й психічного світів і кількісний опис цього співвідношення. Перше питання, яке цікавило Г. Фехнера, — це проблема порогів чутливості.

Розрізняють два типи порогів чутливості: абсолютний і диференціальний.

Абсолютний поріг чутливості — це така величина стимулу (фізичного подразника), нижче за яку відчуття від стимулу не виникає, а вище — виникає. Звернімося до рис. 11.2. Усі стимули, які більше (сильніше, голосніше, яскравіше) від певної інтенсивності подразника, викликають відчуття (права частина діапазону). варто ж нам трохи зменшити величину стимулу (зрушити його в ліву частину діапазону), як ми перестаємо його відчувати.