TextBook Рефлекторний процес формування предметного образу, як і всі процеси відбиття, за необхідністю починається з фізичної взаємодії носія зображення з об’єктом. Ця фізична взаємодія є вихідною у формуванні зображень. Властивості речей проявляються тільки в результаті їх взаємодії. Будь-яка властивість матеріальної речі може бути зображеною внаслідок її фізичної дії на іншу річ. Разом з тим, різні фізичні властивості по-різному проявляються у взаємодії речей і в різній мірі можуть входити у макрозоб-раження одного об’єкта в іншому. Як наслідок, різні якості об’єкта зображення по-різному відтворюються на предметі — носії зображення. Для того, щоб виникнув інтегральний перцептивний образ макрооб’єкта, необхідно, щоб двосторонній стан взаємодії, як зображення, охопив увесь об’єкт або його частину в усій просторово-часовій повноті, і щоб мало місце збереження неперервності макростану взаємодії, який змінюється.
відповідно до рефлекторної теорії рефлекторна діяльність аналізатора і формує ефекторний стан як предметне зображення об’єкта внаслідок взаємодії двох об’єктів. Зважаючи на те, що стан контактної взаємодії аналізаторів і подразників має місце саме у тактильній сенсориці, найбільш простий предметний образ може розглядатися як синтетичний результат функціонування шкіряно-механічного аналізатора. Відповідно до цього, на вищих рівнях репрезентації дотиків взаємодія рецептора з подразниками здійснюється на основі активних рухів руки як специфічного людського органу для дотиків.
Таким чином, важливим компонентом механізмів сприйняття є моторний компонент. До цих моторних процесів відносять рухи руки, що забезпечують сприйняття предметів на дотик, рухи очей за змінами положення об’єкта, за яким ведеться стеження, рухи гортані. У межах зорового сприймання дійсності мають місце макро- та мікрорухи очей. Якщо спостерігач дуже уважно дивиться на якусь крапку у просторі чи предмет, то суб’єктивно у нього виникає уявлення, що він фіксує крапку (предмет) нерухомим поглядом. Разом з тим, реєстрація рухів очей досліджуваних, яка проводилася у процесі спеціальних експериментальних досліджень, показала, що очі здійснюють непомітні для самого спостерігача мікрорухи.
11.7. Властивості сприйняття
У якості емпіричних характеристик перцептивного образу і властивостей процесу сприйняття виділяють константність, цілісність, узагальненість, предметність, апперцепцію, обсяг.
Константність сприйняття — це відносна постійність (інваріантність) властивостей предметів, які спостерігаються, у широкому діапазоні змін відповідних характеристик проксимального стимулу. Перцептивна система людини здатна компенсувати зміни умов дійсності таким чином, що людина має можливість сприймати оточуючи предмети як відносно незмінні. Завдяки константності сприйняття людина має можливість орієнтуватись не на ті характеристики відбиття предметів на рецепторній поверхні, які самі постійно змінюються, а на власні властивості предметів.
Достатньо виразно властивість константності виявляється при сприйнятті кольору, розміру, форми, сліпучості, просторового положення, руху об’єктів.
Ключове правило для константності розміру визначається так, що при даних розмірах зображення на сітківці ока розмір об’єкта збільшується при збільшенні відстані до нього. Відповідно до цього для константності сприйняття розміру велике значення має віддаленість об’єкта. При достатності ознак віддаленості знайомість об’єкта для механізмів константності не має значення. Разом з тим, якщо ознаки віддаленості недостатньо відокремлені, а дійсний розмір об’єкта для людини залишається невідомим, відстань до об’єкта, як і його розміри, залишаються невизна-ченими. Константність сприйняття кольору — це відносна постійність кольору предмета при зміні кольору фону. Явище константності кольору зумовлюється сукупною дією таких факторів, як адаптація до рівня яскравості зорового простору, світловий контраст, уявлення про дійсний колір предмета. Завдяки константності сліпучості колір предмета бачиться однаковим при різному освітленні. Константність сприйняття форми передбачає відносну незмінність форми об’єкта при зміні кута зору на нього. Константність сприйняття руху виражається в констатації нерухомості об’єктів, які дійсно не рухаються, коли рухається спостерігач.
Предметність сприйняття визначається як віднесеність усіх даних про зовнішній світ, які отримуються за допомогою органів відчуття, до відповідних предметів, а не до тієї чи іншої рецепторної поверхні чи структур мозку, що переробляють сенсорну інформацію. Одним із феноменів, де яскраво проявляється предметність сприйняття, є виділення фігури з фону. Сутність цього феномену полягає у тому, що перцептивне поле розділяється на різні частини (рис. 11.4).
Рис. 11.4. «Фігура» та «фон» (по Е. Рубіну)Одна з виділених частин розглядається як фігура чи предмет, інші ж частини — як фон. це протиставлення феноменологічно виявляється таким чином, що предмет, як фігура, сприймається як розташоване на передньому плані ціле, тоді як фон розглядається як необмежене, невизначе-не поле, що розташоване позаду предмета. Частини, що позиціонуються як фігура та фон, можуть мінятися місцем. У представленому феномені предметність також характеризує просторово-предметну структурність перцепту, або структурність сприйняття.
Цілісність сприйняття — це властивість, сутність якої полягає у тому, що будь-який об’єкт або ситуація сприймаються як стійке системне ціле, навіть тоді, коли окремих частин цього цілого не виявлено. цілісність слід відносити не до розбіжностей у взаємозв’язках різних частин однієї з одною, а до зв’язку цих різних частин з цілим. Одна з форм домінування цілісної структури над окремими елементами полягає у тому, що той самий елемент може бути включений у різні цілісні структури і, відповідно, сприйматися по-різному. Це вочевидь демонструється результатами сприймання людиною подвійних зображень (рис. 11.5).
Рис. 11.5. Розбіжності у сприйнятті тих самих елементівТой самий елемент на рис. 11.5 сприймається в структурі обличчя молодої жінки як окреслення нижньої частини щоки, тоді як у структурі обличчя старої жінки — як крило носа. Інший елемент у молодої жінки сприймається як вухо, а у старої жінки — як око.
Інша форма домінування цілісної структури перцепту над окремими елементами виявляється у тому, що при заміні окремих елементів і при збереженні співвідношень між ними загальна структура образу залишається незмінною (рис. 11.6).
Автономність цілого у перцептивному образі на рис. 11.6 виявляються вочевидь.
Рис. 11.6. Домінування цілого над частинами при заміні елементів образуТретьою формою переваги цілого над частинами є збереження інтегральної структури при випадінні окремих частин. Наприклад, в штрихових зображеннях контуру людського обличчя достатньо певної кількості штрихів для його цілісного сприйняття (рис. 11.7).
Узагальненість перцептивного образу полягає у тому, що об’єкт-подразник, який відбивається, виступає в адекватному перцептивному образі зі своєю індивідуальною специфічністю і, водночас, сприймається як представник класу об’єктів, однакових з ним відповідно до якоїсь ознаки. Представлена віднесеність об’єктів сприймання до класів об’єктів отримує своє виявлення в однакових виконавчих діях чи словах у відповідь на впливи різних екземплярів відповідного класу. Разом з тим, змістом актуального перцептивного образу може бути тільки конкретний об’єкт сприймання, а не інші представники відповідного класу чи клас у цілому.
Рис. 11.7. Цілісне сприйняття обличчя, незважаючи на випадіння елементівДіапазон змін індивідуального об’єкта, у якому він знову сприймається як носій однієї якості і тим самим як представник одного класу, визначається як зона узагальненості перцептивного образу. віднесеність образу об’єкта до одного класу, що зберігається у зоні узагальненості образу, представляє собою аналог константності сприйняття. Однак узагальненість перцептивного образу, на відміну від константності як реалізації індивідуальної сталості образу, визначає міжіндивідуальну чи внутрішньокласову константність.
Апперцепція розглядається як залежність сприйняття предметів і явищ від минулого досвіду суб’єкта, від змісту та спрямованості його поточної діяльності, від особистіс-них особливостей. Саме апперцепція значною мірою визначає індивідуальність образу сприйняття.
Обсяг сприйняття Р. Солсо визначає як те, наскільки багато особливостей дійсності може сприймати людина у разі короткотривалої експозиції стимулів. Обсяг сприйняття характеризує початковий етап обробки перцептивної інформації. Експериментальні дослідження цієї проблематики дозволили конкретизувати відомості про можливості людини щодо одночасної фіксації певного обсягу об’єктивних даних, а також показали необхідність розгляду обробки перцептивної інформації у психіці людини як поетапного процесу.
11.8. Класифікація процесів сприйняття
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 7. Приємного читання.