Розділ «Частина IV. Пізнання»

Нюх забезпечує індивіда інформацією про хімічні суспензії в повітрі. Нюх грає набагато меншу роль у нашому житті, ніж у житті багатьох тварин. В цьому ми подібні хіба що до приматів і птахів, які свого часу перебралися на дерева, де інші види чутливості, наприклад, зір, набули вирішального значення. Живучи на землі, ми, проте, не відновили чутливість нюху до рівня наземних тварин. Коли мова заходить про нюх, мимоволі згадуєш наших друзів — собак. Дослідження показують, що чутливість до запахів у собак більша, ніж у людей, приблизно в тисячу разів.

11.5.4. Смакові відчуття

Основною функцією смакової чутливості є забезпечення індивіда інформацією про те, чи можна спожити всередину досліджувану речовину. Основні смакові якості — це кислуватість, солоність, солодкість і гіркота. Мабуть, усі інші смакові відчуття викликаються поєднанням цих чотирьох якостей. Хімічна основа смакових відчуттів досі недостатньо вивчена, тому не існує загальної відповіді на питання, які речовини за своєю хімічною будовою викликають основні смакові відчуття. Через це фахівцям в галузі харчових виробництв доводиться в більшості випадків діяти методом проб і помилок, удаючись до послуг дегустаторів.

11.5.5. Шкірна і больова чутливість

Шкірна чутливість забезпечує індивіда інформацією про те, що зустрічається з його тілом: це може бути предмет або якесь середовище (вода, повітря). Шкірні відчуття відносяться до контактного виду відчуттів.

Сучасні дослідники розрізняють чотири різновиди шкірної чутливості: відчуття дотику (тиску), або тактильні відчуття; відчуття холоду; відчуття тепла; відчуття болю. Кожен з чотирьох видів шкірних відчуттів має специфічні рецептори. Одні точки шкіри дають тільки відчуття дотику (тактильні точки), другі — відчуття холоду (точки холоду), треті — відчуття тепла (точки тепла), четверті — відчуття болю (точки болю).

Нормальними подразниками для тактильних рецепторів є дотики, що викликають деформацію шкіри, для холодових — дія предметів нижчої температури, ніж температура шкіри, для теплових — дія предметів вищої температури. Дещо суперечлива картина складається при розгляді больової чутливості. Ряд дослідників вважає, що існують спеціалізовані больові рецептори. Інші ж вважають, що біль виникає у відповідь на надмірну стимуляцію будь-якого шкірного рецептора.

Больова чутливість, незважаючи на явне наше небажання її випробовувати, має вкрай важливе біологічне значення: больові відчуття сигналізують про можливу фізичну небезпеку: каліцтва, поранення. Людині, що не має больової чутливості (а випадки такої патології спостерігалися), постійно загрожує небезпека. важко уявити, що сталося б з нами, якщо б ми хоч на один день втратили больову чутливість.

11.5.6. Кінестетична та вестибулярна чутливість

Кінестетичні та вестибулярні відчуття мають багато спільного. Функція цієї групи відчуттів полягає у визначенні положення тіла в просторі (відносно гравітаційного поля Землі), а також положення частин тіла одна відносно одної (кути повороту суглобів, міра напруги і розтягування м’язів, сухожиль і т. ін). Рецептори і провідні шляхи кінестетичної і вестибулярної чутливості, незважаючи на те, що вони структурно відокремлені один від одного, формують єдину функціональну систему — систему пропріо-рецепції. Тому не дивно, що системи кінестетичного і вестибулярного відчуття в психофізичному аспекті мають досить багато загальних закономірностей.

Кінестетичні відчуття — це сукупність сенсорної інформації, що надходить із м’язів, сухожиль і зв’язок. Вестибулярні відчуття засновані на інформації, що надходить із півкруглих канальців внутрішнього вуха. Одна з основних функцій системи вестибулярних відчуттів — забезпечити стійку основу для зорового спостереження.

Коли ми рухаємося (ходимо, бігаємо, стрибаємо), наша голова, природно, теж приходить у рух. Якби не було яких-небудь компенсаторних, коригуючих механізмів, ми бачили б світ так, як це буває на відеозапису, коли оператор знімає на ходу або на бігу: зображення стрибало б, тремтіло і т. ін. На щастя, з нами такого майже не відбувається за рахунок існування рефлекторного механізму, який компенсує кожен рух голови протилежним за напрямом рухом очей. Зорова система отримує відповідну вестибулярну інформацію: півкруглі канальці внутрішнього вуха пов’язані з м’язами очей. За рахунок цього механізму перед нами розкривається досить стабільна картина світу, як перед камерою, встановленою на закріпленому штативі.

11.6. Поняття сприйняття 

Сигнали, які людина відчуває внаслідок впливу подразника на рецептори того чи іншого сенсорного аналізатора, характеризують окремі аспекти об’єктивної ситуації. Та сама ситуація чи об’єкт, а також різні об’єкти, одночасно відбиваються у специфічній активності декількох аналізаторів. Загальна «картина» сенсорної активності не є безпосереднім виразом цілісності проявів дійсності, її предметної специфіки. Тільки в певній єдності окремі сенсорні дані можуть бути адекватним виявленням своєрідності, предметності значущої складової поточної реальності, основою для відповідної реакції людини на інтегральні зовнішні впливи. Саме тим психічним процесом, який і поєднує сенсорні дані у цілісні образи об’єктів, виділяє ці об’єкти у дійсності, є процес сприйняття.

На сучасному етапі розвитку психології сприйняття визначається як суб’єктивний образ предмета, явища або процесу, який безпосередньо впливає на аналізатор чи систему аналізаторів; складний психофізіологічний процес формування перцептивного образу (В. П. Зінченко). В найбільш узагальненому вигляді сприйняття розглядається як психічний процес, що є цілісним відбиттям предметів, ситуацій та подій, які через фізичні подразники безпосередньо впливають на рецептори людини. Відбиття образів сприйняття виходить за межі окремих відчуттів і спирається на поєднану роботу сенсорних аналізаторів та синтез відчуттів у складні комплексні системи. Тільки у певному поєднанні ізольовані відчуття стають цілісним сприйняттям, перцептивним образом.

Сприйняття визначається як рефлекторний процес. Розглядаючи процес життєдіяльності людини як процес пристосування до умов дійсності, І. М. Сеченов розкриває значення перцептивного образу з точки зору його регулюючої ролі по відношенню до виконавчих рефлекторних ефектів. Вважається, що відчуттєві образи, відбиваючи предметні умови і регулюючи дії, забезпечують адекватність дій тим об’єктам, на які вони спрямовані, і тим умовам, в яких вони реалізуються. Завдяки останньому дії набувають цілеспрямований і адаптивний характер.

Положення І. М. Сеченова про рефлекторну сутність відчуттєвих образів як регуляторів рухів було розвинуте у роботах І. П. Павлова, де сприйняття розглядалося в якості первинних сигналів про дійсність. Відповідно до такої точки зору перцептивні образи мають сигнальну функцію по відношенню до виконавчих рефлекторних ефектів, спрямовують та регулюють ці ефекти. Перцептивні образи, які розглядаються як регуляторний компонент рефлексів по відношенню до їх виконавчих компонентів, самі виявляються результатом відповідних аналізаторних рефлекторних актів — як актів, що здійснюють відбиття різних аспектів дійсності. Відповідно до такої точки зору в аналізаторних апаратах замикаються власні рефлекторні дуги, які в сучасному уявленні представляються як функціональні системи, організовані за принципом зворотних зв’язків (П. К. Анохін).

У численних експериментах І. П. Павлов з наступниками намагалися знайти докази того, що в основі процесу сприйняття знаходяться тимчасові нервові зв’язки, які виникають у корі великих півкуль головного мозку. Було встановлено, що тимчасові нервові зв’язки виникають внаслідок впливу об’єктивної дійсності на рефлекторні апарати і подальшої аналітико-синтетичної обробки сенсорних даних психікою людини.

У порівнянні з відчуттям процеси сприйняття вважаються за більш складну та високу форму аналітико-синтетичної діяльності мозку. Відсутність аналізу унеможливлює осмисленість сприйняття. Разом з цим, синтез забезпечує встановлення часових нервових зв’язків між окремими враженнями людини.

Вважається, що у підґрунті сприйняття можуть бути закладені рефлекторні зв’язки двох різних видів: 1) зв’язки, які виникають в межах поєднання даних переважно від однієї сенсорної системи; 2) зв’язки, що встановлюються між різномодальними сенсорними даними. Перший вид зв’язків виникає внаслідок концентрації уваги людини на комплексному подразнику однієї модальності. Другий вид умовнорефлекторних зв’язків відноситься до впливів на організм різномодальних подразників. Взагалі ж тимчасові нервові зв’язки формуються та фіксуються у пам’яті людини як наслідок організованого відбиття рецепторними апаратами та психікою особливостей та зв’язків предметів та явищ об’єктивного світу.