Розділ «Полишаючи гніздо»

Учора я долучився до професора, його родини та друга, старого Маршала, якого він кличе «брат». Вони й схожі, немов брати, хоча насправді є лише друзями та колегами. Я поїхав із ними на величезне плоскогір’я, що височіло аж над густими купчастими хмарами.

— Людина тут нічого не змінила! — вигукнув професор. — Лише розширила стежки для випасання кіз.

Це почуття не можна описати ані тепер, ані будь-коли раніше. Воно виникає з усвідомлення того, що ти перебуваєш вдалині від усього людства, один на півтори тисячі квадратних кілометрів. Ми їхали мовчки, адже слова були б безглуздими. Здавалося, ми перебуваємо на вершині цілого світу. Невдовзі ми почали спускатися, наші коні обережно ступали по підліску. Зрештою вийшли до вервечки студених озер із чудернацькими назвами — Сфінкс, Скарабей і Єгипет. Нехтуючи застереженнями, я стягнув свій мокрий від поту одяг і, занурившись у прозору воду Єгипту, поплив на спині. З одного боку підносилися гори Фараона, на чиїх старовинних обличчях викарбувані величезні ієрогліфи, але інші вершини були безіменними — імовірно, такими вони й лишаться.

На зворотному шляху ми проїжджали повз чималу льодовикову улоговину, повну гладеньких морен.[75]

— Ви лишень подумайте! — сказав професор. — Ця надзвичайна западина на дев’яносто метрів углиб була заповнена кригою. А коли ми та наші діти відійдемо в небуття, у цьому дрібноземі проросте насіння, і над цими валунами розгойдуватиметься молодий ліс.

Перед вами — одна зі сцен геологічної драми, минуле й майбутнє якої незримо присутнє в осяжній нами сучасності, і це в межах одного людського покоління і людської пам’яті.

Я ковзнув поглядом по професору: тендітна постать на тлі трьохсоткілограмової стіни з каменю та криги, незугарна у цьому зношеному капелюсі та штанях, утім сповнена гідності та владності. Навіть могутність льодовиків і стрімких потоків була нічим у порівнянні з могутністю цієї гордої комашини, що досліджувала й розуміла їх.

Професор був чудовим супутником. Він ділився зі мною строго практичними знаннями про те, як розпізнавати льодовикові цирки й різновиди морен; розгадувати сліди ведмедя і лося, а також руйнівних дій дикобразів; ретельно досліджувати місцевість на предмет неміцного болотистого ґрунту; запам’ятовувати наземні орієнтири так, щоб ніколи не загубитися; зауважувати зловісні лінзоподібні хмари — передвісники раптових бур. Сфер, яких сягала його обізнаність, було надзвичайно багато. Створювалося враження, що він знав усе на світі. Він міг обговорювати право, соціологію та економіку, політику, бізнес, рекламу, медицину, психологію, математику.

Мені ще не доводилося зустрічати людину, яка була б так глибоко обізнана у всіх аспектах свого оточення — фізичному, суспільному, людському. Він був обдарований іронічною проникливістю розуму, усвідомлював власні спонуки, що зрівноважували все, що він казав, і надавали його словам особистісності.

Я зустрівся з професором минулого вечора й довірив йому історію про те, як полишив сім’ю і країну, а також про свої сумніви щодо того, чи зоставатися мені в медицині.

— Професія, обрана мною! — вигукнув я у розпачі. — Її ж обрали за мене інші. Тепер я хочу лише одного — блукати й писати. Гадаю, мені варто з рік попрацювати дроворубом.

— Забудь про це, — коротко кинув професор. — Так ти лише змарнуєш час. Поїдь і поцікався медичними коледжами, університетами у Штатах. Штати — для тебе. Ніхто не збирається тебе зневажати. Проявиш себе добре — просуватимешся угору. Будеш торохтієм — вони швидко це зрозуміють.

— Якщо маєш час, подорожуй просто зараз, за будь-яку ціну. Та роби це правильно, так, як роблю це я. Я завжди читаю та розмірковую про історію і географію місця, куди мандрую. Крізь цю призму я і бачу місцевих жителів, вписаних у суспільну будову часу й простору. Для прикладу, візьмімо ці степи: подорож до них буде для тебе лише марнуванням часу, якщо ти не ознайомлений зі сказаннями про фермерів-поселенців, із впливом закону й релігії у різні часи, з економічними негараздами, труднощами у спілкуванні й наслідками послідовного відкриття родовищ корисних копалин.

— Забудь про лісозаготівлю. Вирушай до Каліфорнії. Подивися на секвойї. Відвідай Йосеміті.[76] Зверни увагу на Паломар[77] — це надзвичайний досвід для розумної людини. Якось я спілкувався з Габблом[78] і виявив, що він чимало знає про юриспруденцію. Ти знав, що він був правником, перш ніж звернути до зірок? Поїдь і до Сан-Франциско! Це одне з дванадцяти найцікавіших міст на планеті. Каліфорнія — місто надзвичайних контрастів: граничні розкоші там сусідять із найжахливішими злиднями. Проте будь-що здатне зацікавити й принадити.

Я об’їздив усю Америку понад сотню разів. Я бачив її повністю. Якщо ти скажеш мені, чого ти хочеш, я скажу тобі, куди поїхати. Отже, що скажеш?

— У мене закінчилися гроші!

— Я позичу тобі скільки треба, можеш віддати, коли захочеш.

На той момент ми були знайомі якусь годину.

Професор із Маршалом полюбляють Скелясті гори й уже упродовж двадцяти років щоліта приїжджають туди. Дорогою з озера Єгипет ми звернули зі стежки й заглибилися у ліс. Зрештою під’їхали до низенької темної хижки, що наполовину вгрузла у землю. Професор прочитав коротку роз’яснювальну лекцію: «Це хатина Біла Пейто.[79] Окрім нас, лише троє людей у всьому світі знають, де вона розташована. Офіційно вона значиться у списку зруйнованих пожежами. Пейто був бурлакою та відлюдником, непересічним мисливцем і спостерігачем за живою природою, батьком чималої кількості байстрюків. На його честь названі озеро й гора. У 1926 році його спіткала якась недуга, що поволі прогресувала. Зрештою він уже не міг жити сам. Пейто полишив це місце й спустився до Банффа; легендарний самітник, про якого всі чули, проте ніхто не бачив. Невдовзі він там і помер».

Я наблизився до потемнілої, місцями ураженої гнилизною хатини. На похилених дверях розгледів ледь помітно видряпане: «Повернуся за годину». Всередині було кухонне начиння та древні консерви, зразки деяких мінералів (Пейто стояв на чолі талькової копальні), уривки з його щоденника й «Ілюстровані лондонські новини»[80] від 1890-го до 1926 року. Фрагментарний зріз людського життя, зроблений під впливом обставин. Я згадав про «Марію Селесту».[81] Звечоріло. Я цілий день пролежав на цьому просторому лузі, жуючи травинку, споглядаючи гори й небо. Я багато про що думав і майже заповнив свій записник.